“Собачі няньки” бульмастіфи підуть за господарями і в вогонь, і в воду

У мене були собаки різних порід. 17 років у нас жила самка кокер-спаніеля. Потім чотири такси: Кай і Герда та Бой і Мері, - продовжує чоловік. - І нарешті, вівчарка Йона. Моя дружина, Галина, літала за нею аж у Мурманськ. Туди собаку везли кілька сотень кілометрів з розплідника прикордонних військ. Коли я глянув у паспорт Йони, то навіть пожартував: “Може, поміняємось паспортами?”.
Вона прожила в родині сім років. Потім підхопила якусь інфекцію. На жаль, вилікувати домашню улюбленицю не вдалося.
Сім років після того я не міг тримати собак, - каже співрозмовник. - Якщо тварина живе з людьми у квартирі, вона одразу стає членом сім'ї. Її загибель - величезна трагедія для родини.
Підбігла і торкнулася лапою
Шість років тому дружина запропонувала панові Богдану: “Давай заведемо собаку. Може, хоч від телевізора відірвешся, сходиш у парк”.
Я шукав вівчарку, - пригадує чоловік. - І тут Галина подруга розповіла, що їй обіцяли подарувати цуценя бульмастіфа. Але вона - любителька котів. Так у нас з'явилася Кера. Коли я прийшов до Галиної подруги додому, собачка підбігла до мене, торкнулася лапкою. Ми одразу ж потоваришували.
Думок про розведення і виставки в подружжя Фостаковських не було й близько. Кажуть, все сталося спонтанно.
Якось заради цікавості я виставив Керу у нас на виставці собак усіх порід від кінологічної спілки України, - веде далі пан Богдан. - Вона зайняла перше місце у своїй породі.
Побачивши Керу, суддя міжнародного класу з Дніпропетровська сказав панові Фостаковському: “Будь ласка, возіть її на виставки. Це - майбутній чемпіон”.
Він так її хвалив, що я запропонував дружині: “Давай поїдемо кудись на виставку: в Чернівці, Вінниця, Івано-Франківськ або Хмельницький”. Кера всюди займала перші місця. З часом ми так “втягнулися”, що з нетерпінням чекали наступної поїздки. Це наче гра у казино. Хоча наша область - найменша в Україні, в нас дуже хороший і потужний клуб, в якому є багато елітних собак-чемпіонів різних порід. Буває, приїдемо на якусь міжнародну виставку і всі собаки займають перші місця, - ділиться співрозмовник.
Дзвонили з Іспанії та Вірменії
У Кери - маса титулів, кубків і медалей. Вони - чемпіонка України, тричі гранд-чемпіонка України і кращий представник породи.
У Кери було шестеро цуценят. Двох - Ліку і Луну - ми залишили у себе. Коли Кера народила, до мене телефонували люди з Вірменії та Іспанії. Вони побачили фото в Інтернеті. Єдина проблема - з доставкою, - зауважує пан Богдан. - Потім подзвонила росіянка. Розповіла, що дуже любить собак і хоче взяти цуценя. Мовляв, собачка, яка жила у неї раніше, загинула.
Згодом жінка надіслала панові Фостаковському перелік з 15 питань. Так, росіянка цікавилася, чи в Кери були попередні в'язки і які нагороди уже мають ті цуценята, хто судив їхніх батьків: чи наші судді, чи іноземці, які недоліки вони вносили в опис самця і самки.
Усі питання були дуже професійні. Та жінка просто прикинулася звичайною любителькою, - каже тернополянин. - Я їй відмовив. Навіщо хитрувати? Невже важко сказати прямо?
Ціна в 3 тис. доларів не відлякала
Після пологів Кера трішки прихворіла. Цуценята народилися великі, а двоє останніх йшли через кесарів розтин.

Я не хотів втрачати лінії і запланував залишити для розведення Ліку, - розповідає чоловік. - А Луну хотів віддати. Але вона затрималася в нас майже на рік. Виставок взимку не було, ми нікуди не їздили.
Собака постійно відчувала, що має від нас піти. Навіть члени клубу одразу помітили, що Ліка веде себе дуже безпосередньо, а Луна принишкла, дивиться господареві в очі і чекає, що він скаже. Собака як могла показувала, що не хоче, щоб її комусь віддали.
І тут мені зателефонував один чоловік із Чернівців. Ми познайомилися на виставці. Він придбав самку бульмастіфа в Одесі. Але, коли їй виповнився рік, собака загинула, тому хотів взяти річну. Каже: “Я хочу придбати Луну. Скільки ви хочете за неї?”. Я назвав суму в три тисячі доларів, - продовжує пан Богдан. - Луна сиділа переді мною і весь час дивилася в очі, немов просила: “Не віддавай мене”. Чернівчанин сказав, що вже їде. Його навіть не відлякала ціна! І Луна все-таки перемогла. Я сказав, що передумав її продавати.
Хоче поїхати на виставку за кордон
Так собачка залишилася у родині Фостаковських.
Я не міг виставляти сестер Ліку і Луну в одному ринзі.  Тоді вони боролися б між собою. Тому на ринзі я виставляв Ліку, а поза ним просив суддів оцінити на словах Луну, - розповідає співрозмовник. - Троє з них сказали мені одне і те ж: “Одна ваша собака завоювала титули на ринзі, а ця, що поза рингом буде ще кращою, ніж їхня мати Кера”. Цим я частково реабілітував себе перед дружиною - догляд за трьома собаками вимагає чимало зусиль.
Згодом подружжя поїхало на виставку до Луцька. Луна, яку виставляла пані Галина, виграла ринг, титул кращого представника породи і кращої собаки серед усіх порід.
Ми дуже гордилися нею! Коли їхали до Луцька, дружина казала: “Як почую, що хтось хоче купити Луну, одразу продам. Потім я її підколов. Питаю: “Ну, кого тепер будемо віддавати?”.  Галя засміялася і нічого не відповіла, - пригадує пан Фостаковський. - В результаті залишились у нас. Хотів би виставити Луну на Європу. Планую цього року поїхати кудись за кордон. Наприклад, в Білорусь, Румунію або Болгарію.
Сестри Ліка і Луна - нерозлийвода
Раніше, коли Луна та Ліка не були такі великі, чоловік вигулював їх утрьох. Вів самку і двох цуценят.
Тепер зі сторони це виглядає трохи страшнувато, - сміється пан Богдан. - Всі три собаки - великі. Тому спершу я вигулюю сестер, а потім їхню маму Керу.
Ліка і Луна не можуть жити одна без одної. Вони просто нерозлийвода.
Навіть коли я возив Ліку на в'язку в Сімферополь, Луна їздила з нами. Інакше просто не могло бути! - зауважує чоловік. Коли я виводжу надвір Луну, Ліка починає “плакати”. І навпаки.
Вони дуже дружні. Пан Фостаковський каже, що ніколи не бачив, щоб Ліка і Луна гризлися між собою. Навіть якщо якась собака гавкне на одну з сестер, інша з девізом: “наших б'ють” іде в атаку.
Коли я виїжджаю десь у поле, то випускаю їх. Вони залюбки розважають одна одну: бігають наввипередки, граються, перекидаються. Моєї участі не треба взагалі! Так “порозминаються”, що вдома падають від втоми, - продовжує тернополянин. - Те саме взимку. Я виводив їх на середину Ставу. Вони бігали по снігу, перекидалися, гралися. Я тільки спостерігав.
Годували малят з соски
2 січня, одразу після Нового року, в Ліки - юної чемпіонки України - з'явилося поповнення. Вона народила 11 цуценят: п'ять самців і шість самок.
Я помітив, що якщо людина любить собак, то доглядає за ними з задоволенням і в неї добре ведеться племінна робота, - ділиться пан Богдан. - Інколи, навіть від дуже титулованих батьків нарожуються цуценята з певними вадами, відхиленнями від породи. А тут кров лягла дуже гарно.
Пан Фостаковський з дружиною пожаліли Ліку і годували цуценят спеціальною сумішшю з баночки через соску. На перших порах робили це через кожні чотири години! Час від часу малята показували характер: вередували, випльовували соску.

Люблю сісти на диван і спостерігати за ними. Особливо, коли вони починають показувати свій норов і характер по-дорослому живуть: один одного придавлюють, перекидають і гризуться. Дід цуценят по батькові - московський бульмастіф на кличку Буржуй. Він - чемпіон 14-ти країн, мультичемпіон, гранд-чемпіон, інтерконтинентальний чемпіон. Його син Буржуй, чемпіон України і декількох країн - живе в Сімферополі. Я возив туди Ліку на в'язку, - зауважує чоловік. - Їхній дід по материній ліній - Венус із Дніпропетровська - інтерконтинентальний чемпіон, мультичемпіон і також чемпіон багатьох країн
Буржуя, Венуса і Керу можна побачити у каталозі собак-чемпіонів всіх країн за 2007-2008 роки, який видали в Бельгії.
Кажуть услід: “Красавчик”
Богдан Фостаковський підтримує зв'язок і зустрічається на виставках із власниками собак, матір'ю яких є Кера.
Я радий, що всі вони потрапили в хороші руки. Один самець зараз у Дніпропетровську, інший - в Ужгороді, дівчатка - в Одесі та Хмельницькому, - каже тернополянин. - Особливо запам'яталося, як до нас приїхав одесит. Я спитав, чому він не купив цуценя в Одесі, а вирушив у таку далечінь. На той час, за інформацією з Інтернету, в цьому місті було 20 цуценят бульмастіфа. Він відповів: “Я порадився зі спеціалістами. Сказали їхати до вас”. 
Через тиждень одесит подзвонив панові Богдану. Сказав: “Я вам очень благодарен за маленького человечка”. Згодом він відправив сестру Ліки з хендлером на виставку в Київ. І в перший, і в другий день вона завоювала САС - титул кандидата в чемпіони.
Я дуже люблю їздити на виставки в Ужгород. Туди з'їжджається багато іноземців, адже це - кордон, - зауважує пан Фостаковський. - Коли я через рік побачив Лукаса, брата Ліки і Луни, то ледве його впізнав! В нього закохалася вся наша тернопільська команда. Друга кличка Лукаса - Красавчик. Я запитав в Ігоря, власника собаки, чому він так назвав свого бульмастіфа. Він пояснив: “Коли ми гуляємо парком, то вісім з десяти пар неодмінно обернуться і скажуть нам услід: “Красавчик”.

Бульмастіфи допомагали єгерям ловити в лісі браконьєрів
Породу бульмастіф вивели в Англії в XVI ст. на підмогу єгерям. Завданням цих собак було ловити браконьєрів у лісах. Штрафів у ті часи не практикували. Браконьєрів, яких впіймали “на гарячому”, одразу вішали. Тому ті боролися з єгерями за життя.
Самці бульмастіфа важать до 110 кг, самки - 80-90, - розповідає Богдан Фостаковський. - Коли така собака біжить на затримання грабіжника, вона запросто зіб'є його з ніг. Навіть траплялися випадки, коли бульмастіфи тримали порушника 12 годин живим.
Вони не люблять рвати, кусати, а просто придавлюють людину, щоб жертва втратила свідомість або зрозуміла, що треба лежати нерухомо. Бульмастіф сидить біля неї і спокійно чекає господаря. Якщо “жертва” починає рухатися, він загрозливо гарчить і може придавити її знову.
- В одного чоловіка на Чернігівщині постійно зрубували дерева в лісі, - продовжує тернополянин. - Він завів двох бульмастіфів і повідомив, що туриторія під охороною собак. Результат відчув одразу - кількість крадіжок різко пішла на спад. Якось додому повернувся лише один бульмастіф. Чоловік взяв ту собаку і вирушив на пошуки. Інший бульмастіф спокійно сидів біля злодія, який пролежав нерухомо шість годин.
Якщо собаки деяких порід обирають в сім'ї одного господаря, а всі решта, не кажучи вже про незнайомих людей - чужі, отже, їх можна ігнорувати кусати, то бульмастіфи - зовсім інші. Вони однаково ставляться до всіх членів сім'ї. І як справжні охоронці, підуть за ними і в вогонь, і в воду. Їх навіть називають “собачими няньками”. Вони дозволяють дітям “знущатися” над собою більше, ніж собаки інших порід, при цьому не кусаючи малечу.
Вони - дуже помірковані, сімейні і спокійні. Ніколи першими не нападають на інших собак. Агресивно відреагувати може лише самка, яка має цуценят, - зауважує пан Богдан. - Буває, зайдемо на чужу територію, наприклад, в інший парк. А там - незнайомі собаки. Вони оточують Керу і починають гавкати. Вона спокійно стоїть і дивиться. Створювати шум бульмастіфи не люблять.
Але коли собака підбігає, щоб її вкусити, вона випереджає її на долю секунди і нападає. Першою в атаку ніколи не йде.
Їх дресирують, як вівчарок, - каже тернополянин. - Собаки інших порід вже гавкають, побачивши, як порушник тільки перелазить через паркан. А бульмастіф просто стоїть, вичікує, спостерігає. Коли ж злодій проникне на територію або в квартиру, нападає, втихомирить його і чекає господаря.