Танці зближують людей

Відчути радість, позбутися комплексів, покращити фізичну форму і знайти розуміння з партнером можна завдяки танцям.
У цьому переконані герої нашої статті. Одні із них танцювали, як кажуть, для себе, інші - займалися цим професійно, а хтось - лише починає торувати цей шлях.
Танці додають впевненість
Тернополянка Мар’яна Марко займається танцями вже майже 20 років.
- У дитинстві я мала певні проблеми з осанкою. Тому мама й відвела мене на народні танці, - пригадує дівчина. – Почала танцювати і в мене це непогано виходило. Я займалася в дитячому танцювальному ансамблі "Сонечко", згодом у дорослому – "Червона калина”. Ми неодноразово виступали у Тернополі, Києві та в польському Ельблонгу.
Заняття танцями, за словами пані Марко, виробляє у людини ряд хороших звичок: вміння граціозно рухатись, тримати осанку, гарно жестикулювати.
- Танцівника можна одразу ж розпізнати в натовпі. Адже у нього - інші жести, осанка, рухи, - продовжує співрозмовниця. – Танцями справді можна удосконалити своє тіло.
Крім того, завдяки заняттям танцями люди позбуваються страху перед сценою, стають впевненішими в собі, відкритішими. Їм легше спілкуватися.
- Потім були арабські танці, ходила я і на стрип-пластику. Кожен вид танцю дає щось своє. Наприклад, belly dance допомагає виробити жіночність, граційність, - додає Мар’яна Марко. – Танцем можна говорити. Наприклад, на заняттях із арабських танців ми слухали певну пісню і за допомогою рухів передавали її зміст. Так само "говорити" можна і за допомогою інших танців. Наприклад, український гопак – бойовий танок. Чоловіки виражали свою силу та спритність воїна за його допомогою.
Тепер пані Мар’яна відвідує заняття із сучасного танцю. Каже, у них теж є "родзинка”. Після двомісячних канікул дівчина з нетерпінням очікує відновлення занять.
- Я навіть відчуваю що почала по-іншому рухатися, немов втратила граційність, - каже пані Мар’яна.
Хоче бути найкращою
Семирічна Анастасія Пільгун уже два роки ходить на бальні танці. Захотіла дівчинка цим займатися ще в садочку.
- Хресна мама Насті танцює. Мала завжди дивилася, а потім сказала, що хоче теж навчитися гарно танцювати, - розповідає батько – Олександр Пільгун. – У дитсадку Настя "скооперувалася" з подругою та ще двома хлопчиками і ми відвели їх на танці. Але згодом інші "відсіялися", а Настуня зі своїм партнером продовжує займатися.
Батьки підтримують дівчинку. Мовляв, далеко не всі діти самі хочуть танцювати. А якщо малечі подобається таке навчання - це чудово.
- Безперечно хотілося, щоб у Насті була рівна постава, гарна осанка, щоб вона вміла танцювати. Для дівчинки це - великий "плюс", - продовжує співрозмовник. – Вони з партнером хочуть бути найкращими, старанно навчаються, не пропускають тренувань. І прогрес уже видно. У доньки – інша хода, пластика, ніж у тих, хто не танцює...
Настуня завжди батькам показує ті рухи, які вивчила, танцює на різних шкільних святах.
- Навіть учить тата танцювати вальс, - усміхається чоловік. – Поки вона хоче вчитися і їй це цікаво, ми будемо робити все, що в наших силах, щоб підтримувати її.
З’явилося взаєморозуміння
Тетяна й Андрій Соколики почали навчатися танцям у дорослому віці. Заняття допомогли парі більше відкрити одне одного, зблизило їх.
- У дитинстві я хотіла танцювати, але не було змоги. Якось на відпочинку, прогулюючись набережною Ялти, ми побачили танцівників, - пригадує вона. – Вони виконували сальсу і ще якісь латиноамериканські танці. Причому це були не професіонали у костюмах на якомусь конкурсі, а люди різного віку - якась школа танцю для дорослих. Це так гарно, коли дорослі люди під хорошу музику виконують красиві танці!
Пізніше пара ще побачила у Львові виступ вуличних тангоньєрів.
- Я довго милувалися аргентинським танго. Захотіла теж навчитися. Але для цього треба було затягнути на танці "половинку". Він завжди жартував, що він – ведмідь і танцювати не зможе, - пригадує пані Соколик. – Було літо, але я знайшла в довідниках телефони танцювальних клубів Тернополя і почала дзвонити.
У Тернополі, як каже жінка, школи, що спеціалізується на одному виді танців, наприклад, танго, вона не знайшла. Але в танцклубах діяли групи для дорослих.
- Нашу групу називали "сеньйори”. По телевізору саме транслювали черговий сезон танцювального шоу. Бальні танці стали популярними і охочих навчитися цьому мистецтву було багато, - продовжує вона. – Спочатку Андрієві не подобалося, але він ходив на заняття заради мене. Коли ж побачив, що в нас непогано виходить, змінив свою думку.
Пара систематично ходила на танці впродовж року. За той час молоді люди, як каже героїня публікації, почали краще розуміти одне одного.
- У танцях важливі підтримка, вміння одночасно зробити той чи інший крок. Між нами виникло взаєморозуміння. Це дійсно нас зблизило, - підсумовує вона. – Потім ми одружилися, у нас народилася дитина. Часу та змоги ходити на танці вже не було. Але думаю, наступного року, коли малеча підросте, ми повернемося до занять.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google