Зараз Сергій Бучинський грає на гітарі в двох тернопільських гуртах, працює над новим музичним проектом. Їздить на фестивалі, виступає у місцевих пабах, столичних клубах і на “квартирниках”. Ще однією його пристрастю є дизайн. Він може годинами сидіти за комп’ютером і “малювати” квартири та офіси, або створювати художні картини за допомогою 3D графіки.
“Я-САМОУЧКА”
- Знаю, що першим твоїм захопленням була музика. Тільки згодом ти вивчив дизайн. Чи пригадуєш, яка музика тебе “зачепила”? Чому вирішив стати гітаристом?
- Сучасній молоді дуже повезло, бо вона може без проблем слухати музику різних стилів і напрямків. А коли я був школярем, то було все по-іншому. Музика, яка не була попсовою, вважалася напівлегальною. Її не “крутили” в ефірах на радіо, не було її на телебаченні. Чудово пам’ятаю той день, коли мені, 14-річному юнакові, батьки купили касетний магнітофон “Маяк” за 383 рублів. Тоді я відкрив для себе, наскільки різною є музика. Почав слухати AC/DC, Pink Floyd, Genesis. Мені подобалася бунтівна музика.
- Коли ти вперше взяв до рук гітару?
- Ще в школі, коли мені було 15 років. Я вирішив продати свій велосипед і купити за ці гроші гітару. Однак батько вирішив зробити мені сюрприз. Він подарував мені гітару “Урал”. Це був мій перший електричний інструмент. Тоді я себе відчув справжнім багачем, адже у мене залишився велосипед і ще я мав нову гітару. Грати я мало вмів, але мав велике бажання навчитися.
- Де ти навчався і хто був твоїми вчителями?
- Я - самоучка. Не маю музичної освіти, а тому вчителями вважаю таких гітаристів-зірок, як Jeff Back, Jimmy Page, David Gilmoure, Angus Young. Їхню гру я міг днями та ночами слухати у записах. Я не шкодую за тим, що не маю вищої освіти. Як і більшість моїх однокласників, після школи я спробував поступити у педагогічний інститут. Хоча який із мене був би вчитель музики? Зараз розумію, що витратив би багато часу на речі, які для мене не цікаві. Тому те, що провалився і не поступив, зараз вважаю великою удачею. Я хотів стати гітаристом - і ним став. Навчився дизайну я також не у вузі. Для цього мені вистачило курсів.
МУЗИКА ОБ’ЄДНАЛА
- Чи важко було вчитися грати? Як ти потрапив у рок-групу Namelles?
- Не важко, а цікаво. Коли створювали групу, ніхто з її учасників не знав тонкощів музики. Ще одна проблема – відсутність інструментів. Однак усі ми “горіли” та марили музикою. А тому для нас не було ніяких перешкод для навчання. Ми ходили на репетиції єдиної в Тернополі рок-групи “Анестезія”, цілими днями слухали групи-легенди, грали вдома на старих інструментах. Ми хотіли грати іншу музику, яку мало хто розумів, але яка “заводила” та об’єднала нас.
- Яка зараз музична атмосфера у Тернополі? Чи не відчуваєш себе “пенсіонером” серед молодих гуртів?
- Тернопіль дуже прогресує у музиці. Є велика кількість молодих гуртів, які роблять власну оригінальну музику. Більшість із них мають свій стиль та “обличчя”. Мені взагалі здається, що Тернопіль зараз перебуває у стадії музичного прориву. Тут зароджується багато цікавих ідей, які просто квасяться, маринуються. Але все це рано чи пізно обов’язково вибухне. Зараз у Тернополі є більше 50 груп. Більшість із них належать до нової третьої хвилі музикантів. Я вважаю, що ми, Namelles, “Ті, що падають вгору” є музикантами другої хвилі. А перший сплеск музики у Тернополі пов’язаний із такими гуртами, як “Анна-Марія” та “Нічлава”.
ЗАПРОШУЮТЬ НА“КВАРТИРНИКИ”
- Який фестиваль був для твого гурту знаковим? До якого музичного фесту готуються музиканти зараз?
- Для Namelles, звичайно, особливою була “Червона рута” у 1997 році. Там ми стали дипломантами фестивалю. Чомусь усі ми були тоді переконані, що після фесту приїдемо до Тернополя “зірками”. До речі, якщо раніше протягом року ми співали на одному фестивалі, то тепер їх організовують “море”. Більшість таких заходів добре організовані. Мені запам’ятався етнофестиваль української музики на Франківщині “УНІЖ”. Там були дві важливі для музиканта складові – відмінна організація свята та надзвичайний зв’язок між музикантами і публікою – ми розуміли один одного з півслова.
- Чи заробляєш ти музикою?
- Якщо раніше це було для мене тільки хобі, то тепер ще і заробіток. У 90-х роках, коли їхали на фестиваль, ми знали, що нас нагодують і десь положать спати. Тепер усе по-іншому. Ми спокійно можемо винайняти кімнати у готелі. Хоча, якщо чесно, музикою і дизайном я займався б навіть тоді, коли не отримував би за це жодної копійки.
- У Namelles грав на бас-гітарі Ігор Пелех. Які відносини у тебе були з ним? Як ти відносишся до того, що він став “легендою” Тернополя?
- Ігор Пелех міг легко налагоджувати контакт із будь-ким, навіть із незнайомою людиною. Він вносив у колектив багато позитиву та згуртовував навколо себе “різношерстих” людей - рокерів, попсовиків, художників, фотографів. Він вмів “розряджати” конфлікти однією фразою. Складалося враження, що весь Тернопіль знає Пелеха і він зі всіма товаришує. Легендою стають люди, яких пам’ятають і про яких є що згадати.
НА ВЕЛОСИПЕДІ – З ТРЬОХ РОКІВ
- Яка річ для тебе найцінніша?
- Я не роблю з речей культу. Люблю зручний одяг, хороший музичний інструмент, надійний велосипед. Якщо раніше марив купити гітару фірми Fender, то тепер розумію, що робити музику можна також і на дешевому інструменті. Важливо, щоб музикант грав із душею…
- Чи займаєшся спортом? Як відпочиваєш? Чи полюбляєш екстрим?
- Мені подобається їздити велосипедом. За день можу “намотати” від 20 до 80 кілометрів. Велосипед був для мене необхідним атрибутом у дитинстві – почав на ньому їздити в три роки. Це захоплення не минуло і сьогодні. Часто до моїх мандрівок приєднуються друзі, в яких також є гірські велосипеди. Велосипед для мене став стилем життя, щоденною необхідністю, який забезпечує тонус і драйв. Різноманітні екстремальні види спорту мене не приваблюють. Можливо тому, що ще не пробував.
- Про що мрієш?
- Купити білий рояль і навчитися на ньому грати. (посміхається -прим. ред.)
- Які плани на цей рік?
- Нові альбоми готують обидві групи, в яких я граю. Ось на цьому тижні маю їхати до Києва на студію, щоб записати гітару для “ТПВГ”. У Namelles також на підході новий альбом під назвою “Іменини здорового глузду”.
У КИЄВІ ЖИВ 5 РОКІВ
- Як ти потрапив у Київ? Чи допомагали тобі земляки? Зокрема, меломан Юрко Зелений, який відкрив у Тернополі культовий музичний магазин “СТО ПУДІВ”, а ти в ньому працював аж чотири роки. Також у Києві живе вокаліст тернопільського гурту “Нічлави блюзу” Андрій Підлужний, фотограф Іван Ясній?
- Я не просив їхньої допомоги. У Київ я поїхав імпульсивно. Після того, як вивчив на курсах 3D-візуалізацію, то побачив, що така робота у Тернополі нікому не потрібна. Тому через Інтернет я почав шукати роботу. Надіслав у кілька столичних фірм свої роботи. Одна фірма запропонувала мені приїхати та працювати в них.
- Як тобі столичне життя? Чи важко було звикнути до шаленого темпу, в якому живуть кияни?
- Я швидко адаптувався, нічого складного. Була робота, хороші заробітки. Правда, у той час я рідко брав до рук гітару. Однак зміг накопичити чималу купу грошей, щоб реалізувати свою мрію – купити гітару Fender.
- З ким із музикантів ти підтримуєш дружні відносини?
- Якщо гурт близький нам за духом, то організовуємо спільні концерти. Тісні контакти у нас із гуртом “Олово” (м. Чернівці), з якими ми грали ще в 1996 році. Також із полтавським “Онейроїд”, кіровоградським “Веселі біоритми”, київським “Щастя”. До речі, лідер київського гурту Дмитро Остроушко вирішив стати саунд продюсером нового альбому “ТПВГ”. Нещодавно, після концертного туру “Океану Ельзи”, гітарист Петро Чернявський погодився поїхати на студію Вадима Возняка, там пограти та ділитися зі мною секретами нашого ремесла.
БІОГРАФІЯ
Народився 5 січня 1975 р. у Тернополі. Вчився у школі №16. Після її закінчення став гітаристом у групі Nаmelles. 1993-1994 роки – армія. 1997-2001 рр. працює у музичному магазині “Сто пудів”, їздить на фестивалі у складі гурту Nаmelles. 2001 р. працює дизайнером, поїхав до Києва. Повернувся до Тернополя у 2006 році. Гітарист у гуртах Nаmelles, “Ті, що падають вгору” (“ТПВГ”).
Неодружений.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер
Anonymous
Anonymous