Бернард Претвич, татари і Тернопілля

Бернард Претвич – нащадок полонізованих німців із Сілезії, який став спільником козаків і захищав Поділля від Орди. Фото – Вікіпедія.

“Стали вимагати видачі найвідважнішого лицаря Бернарда Претвіція. Для тебе це все одно, що виступити проти самого себе... – писав до польського короля Сигізмунда І гуманіст Станіслав Оріховський-Роксолан. – Претвіцій став буцімто перешкодою на шляху до укладання міцного миру між тобою і ним! Як так? Тому, каже Сулейман, що він скіфів (кочівників), які з величезною здобиччю поверталися з Русі, біля Очакова розбив і здобич додому повернув…”

Виграв 70 битв

Згаданий Претвіцій – Бернард Претвич, уродженець Сілезії, який у 1527 році вступив до хоругви Миколая Сенявського, а через вісім років став ротмістром, тобто старшим офіцером, “Оборони поточної” – найманого війська для захисту південних рубежів тодішнього Польського Королівства від татарських нападів. “Оборону поточну” заснували рішенням Сейму 1477 року, а перші загони створили у 1480-му. І все ж, вона була неефективною, а ординці у пошуках ясиру доходили аж до Сяну та безкарно поверталися з полоненими для продажу їх на ринках Кафи.

І от з'явився енергійний Претвич, який, повоювавши у загонах власника Бережан Миколая Сенявського і засновника Тернополя графа Яна Амора з Тарнова, запропонував не просто захищатися, а “шукати тих розбійників у їхніх власних норах”. Сказано – зроблено: Бернард Претвич на чолі з найнятими вояками (аби найнятися на таку справу, також потрібно мати неабияку сміливість – авт.) почав проводити регулярні рейди на Причорноморське узбережжя. Тільки до Очакова шляхтич здійснив три 100-кілометрові походи у 1536, 1549 і 1552 роках. Як пишуть дослідники, Претвич за життя виграв 70 битв із татарами, турками та їхніми союзниками волохами. Доходив і до Білгорода – теперішнього Блігорода-Дністровського. У своїй “роботі” Претвич охоче співпрацював із козаками та засновником першої Січі Дмитром Байдою Вишневецьким – тут маємо першу ниточку, що єднає ротмістра із землями сучасної Тернопільщини.

Діяльність енергійного вояка не пройшла непоміченою у королівській родині, адже власницею частини тих околиць – міста Бар, була королева Бона, вланиця також Кременця. У подяку за захист краю, Бона надала Претвичу титул барського старости, який він займав у 1540-1552 роках.

Оскільки Претвич добре знав гетьмана коронного Яна Амора з Тарнова, то бував у Тернополі. У 1544-му він спільно з Яном Гербуртом, братом Миколи Сенявського Олександром та небожем Миколи Сенявського Прокопом організували успішну оборону міста від татар. Це – друга чітка ланка, що єднає Претвича з нашим краєм. Але є і третя – найсильніша.

Султан вимагав видати

У 1550-му Претвич вдало відбив напад п'ятитисячного молдавського війська, підісланого султаном на Барське староство. Успіхи шляхтича у його перешкоджанні були настільки очевидними і великими, що султан Сумейман І почав вимагати видачі Претвича. Мовляв, то не “слухняні волі султана” ординці нападають на міста і села України, а якісь розбишаки. Натомість Претвич мститься на мирних вівчарях і торгівцях... Мовляв, Претвич з Вишневецьким захопили під Очаковим овець на 6745 акче – срібних монет, 196 коней, 245 волів, 9000 акче готівкою, 87 полонених і вбили 18 людей. Наш герой навіть увійшов до татарського фольклору: матері лякали крикливих дітей, що прийде Претвич і їх забере, якщо не перестануть вередувати.

Зрозуміло, що проігнорувати претензії правителя Османської імперії не було як – рівень не той. А тому в хід пішло дипломатичне затягування часу, скликали комісію для розбирання у справі і просто все спустили на гальмах. Претвичу довелося піти з Бару і з 2 липня 1552 року до 12 липня 1561 року він був старостою теребовлянським. Його спадкоємцем на цій посаді став син Якуб. Бернард Претвич помер перед 12 січня 1564 року у Теребовлі. Його ж син став каштеляном замку у Кам'янці Подільському і подільським воєводою.

У всякому разі доля Бернарда Претвича виявилася щасливішою, аніж доля його колеги Дмитра Байди Вишневецького. Останній потрапив у пастку в Молдавії і загинув на гаку у Стамбулі в 1563-1564 роках.

Примітно, пам'ять про Бернарда Претвича збереглася не тільки на землях, які він обороняв, а й у далекому Відні. Йдеться про “ріг єдинорога” – міфічної тварини, яку Претвич нібито уполював десь у степах Поділля чи Причорномор'я. Ріг цей шляхтич приблизно у 1530-му подарував королю Сигізмундові. Через десятиліття монарх передарував річ Фердинанду І Габсбургу. Настипуник же останнього Максиміліян ІІ видав декрет, що “ріг єдинорога” не може бути проданий, позичений чи заставлений – він має навічно залилитися в Австрії. Так він і досі там, у Художньо-історичному музеї Відня.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.