Тернополянка втілює мрію про науковий рай

— Ваші батьки теж пов'язані з наукою?
— Батько у мене педагог. Матір – психолог. Я довгий час спостерігала за її роботою, але вона працює з дорослими, а я хотіла б, щоб саме діти доторкнулися до чого-небудь нового і незбагненного.

— Коли ви вперше проявили інтерес до науки?
— Дуже любила біологію. Це, до речі, перша освіта матері, а дідусь з бабусею агрономи які довший час працювали на землі. Я бачила як проростає насіння і як досліджують насінинки в лабораторії. Любила практичну біологію: ми з мамою постійно вирощували рослинки. Матір також дозволяла мені тримати тваринок вдома.

— А зацікавлення організацією науки?
— Зі школи, коли я займалась у Малій академії наук, займала призові місця на всеукраїнському рівні. Тоді я зрозуміла що нашій освіті слід змінитися.

— Що вам не подобалося найбільше?
— Я хотіла, щоб більший акцент робився на практичні речі, а не на сухі теоретичні положення. Хотілося б показати, що наука, насправді, є цікавою і більше залучати дітей до прикладних речей, а не до чогось недосяжного. 

— Перед вами стояла у студентські часи альтернатива: займатися наукою чи громадською роботою?
— В мене була досить серйозна наукова робота про психофізіологічні явища в дітей Чорнобильської зони. Коли я побачила що ця праця переростає у щось більше, у кандидатську дисертацію, я відклала її на пізніший час. Займалася цією темою на перших курсах університету. А потім займалась проблемою профорієнтації серед старшокласників, і тут також помітила розходження між формальною процедурою і реальною практикою, котра б допомогла учням. Наша громадська організація виграла грант у  Міжнародного фонду «Відродження», ми мали змогу обїхати села Зборівського району, допомагаючи місцевій молоді правильно обрати професію.

— Ви почали організовувати наукові пікніки у 2012 році. Як з'явився цей захід?
Чотири роки тому я була на стажуванні у Польщі за програмою Study tours to Poland, одним із етапів студентської програми була зустріч із представниками різноманітних громадських організацій. До нас приїздив Роберт Щесни із музею науки. Ми могли познайомитись із такою ініціативою, як наукові пікніки. Зараз їх організовують у десяти містах України. В нашій області, окрім Тернополя, їх проводять  у Бережанах і Кременці. В перший рік, до нас долучилося багато учасників з політехнічного і педагогічного університету, а галицький коледж і Станція юних техніків були лідерами по кількості заявок і числу залучених студентів. Також долучалися педагоги та учні тернопільських шкіл. Два роки нам  надавав підтримку Польсько-американський фонд "Свободи”, потім інтерес виявило Міністерство сімї, молоді і спорту. Я можу бути нескромною, але у Тернополі одні з кращих наукових пікніків в Україні. 3 червня ми на варшавському стадіоні, на форумі наукових пікніків, будемо представляти свою добірку експериментів. Уже в перший рік проведення Наукових пікніків ми подумали про можливість організації центру науки, оскільки у нас уже було коло учених –однодумців. 

— Центр науки стосується природничих наук. Чому ви — психолог, зайнялися його організацією, а не людина із цих, профільних, кіл?
— Для початку я нагадаю вислів Марії Монтесорі: "Щоб дитина що-небудь зрозуміла, потрібно дати їй це в руки". Наприклад, радіохвилі які є в цьому залі. Ми не просто говоримо дітям, ось є такі хвилі, а будуємо для них прилад, який наочно їм продемонструє їх. Навіть дорослим це цікаво. Я своїм знайомим рекомендувала відвідати польський Центр Науки Коперника. Вони спостерігали за фізичними експериментами, замислювалися і не могли  подекуди зрозуміти як працює те чи інше явище. Після цього вони  з цікавістю читали книжки на цю тематику, шукали інформацію в інтернеті. 

— А коли зявилась ідея виставити свою заявку на сайт "Громадського Бюджету”?
— Час від часу, ми збираємось із науковцями обговорити перспективний напрямок для демонстрації, придумуємо «родзинку»  кожного року. Обмінюємося досвідом, цікавими ідеями для проектів. На черговій зустрічі минулого року ми обговорили перспективні напрямки для залучення коштів на свої заходи і вирішили подавати заявку на Громадський Бюджет і не маючи на той момент приміщення для центру науки, підготували петицію, підписану трьома десятками науковців на конкурский відбір.
Серед усіх проектів які здобули перемогу в рамках Громадського бюджету, ваш проект сильно вибивається по тематиці із загального списку п’ятнадцяти переможців. Він не має соціальної мети (побудови дитячих садочків чи допомоги престарілим) і виразного комерційного аспекту. Чому, на вашу думку, жителі міста за нього проголосували?
Для вчителів хімії, фізики, біології нагальною є проблема належних демонстративних засобів.  Вони долучилися до кампанії за наш проект. Ми ходили у школи,  я особисто відвідувала природничі факультети університетів і пояснювала, що студенти зможуть проходити в Центрі Науки практику і отримають  готову базу, на якій можна реалізовувати власні ідеї. Крім того, діти і дорослі, які відвідали наукові пікніки і захопились експериментами, прямо чи опосередковано вплинули на результат голосування. 

— Чому так багато досвідчених вчених погодились брати участь у проекті, під керівництвом значно молодшої за себе людини?
— Всі ці люди є фанатиками своєї справи, які не мають амбіцій керувати  адміністративною стороною процесу. Вони зосереджені на своїх дослідженнях, але готові ділитися досвідом з школярами та студентами. Крім того, ми будуємо громадську організацію. на рівних умовах , де в керівних органах будуть п’ятнадцятеро людей.  У мене є великий досвід в громадській роботі, тому вони довірились мені.

— Як встигаєте займатись багатьма речами водночас?
— Декретна відпустка дозволяє мені займатися сімєю, доглядати за двохрічною дитиною, психологією займаюся нарівні самоосвіти аби не втратити фах, а Центр науки – це хобі, яке я можу перетворити у робочі місця для когось. Читаю статті і психологічну літературу, тому що маю на меті здобути фах психотерапевта і проходжу курси, по цій спеціальності, від австрійської школи в Трускавці. 

— Яка ваша головна мета при створенні цього закладу?
— Ми хочемо щоб центр науки став родзинкою Тернополя, науковим центром Західної України. Тобто, своєрідною  Меккою, куди будуть приїздити діти з різних куточків не лише Західної України, щоб побачити цікаву науку, як у центрі Коперника, куди автобусами звозять дітей зі всієї Польщі. Я переконана, що подібні заклади, в перспективі, повинні бути в кожному районному центрі.

— Чому вам вдалося довести в Тернополі цю ідею до стадії реалізації, а в інших містах успіху не досягли?
— Тому що Тернопіль, по-перше, студентське місто адже ми є лідерами по кількості студентів на одну людину, по-друге, має. велику кількість університетів, відкритих до співпраці, необхідної для реалізації настільки масштабного проекту. Про інші міста я не можу говорити так впевнено. Можливо, там бракує бажання., немає досвіду. 
Якби ви не добились успіху в організації наукових пікніків, чим би ви займались?
Я була б психологом. У мене є  давня мрія із студентських часів: відкрити дитячий розвитковий центр – ранній розвиток, методика Монтесорі, підготовка до садочку і школи, англійська мова.

— Коли реалізуєте проект Центр Науки?
— Протягом року. У травні цього року ми скликатимемо Форум наукових пікніків , на який зможемо показати частинку установок, і раді були б відчинитися для відвідувачів і потоку туристів, які влітку з'являться в наших краях. На форум зїдуться фанатики науки з України, Польщі, Грузії, Білорусі. На разі ми на етапі створення громадської організації та отримання приміщення від міської ради. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.