Батько, що втратив сина через медиків, тепер контролюватиме якість надання медпослуг на Тернопіллі

Такою діяльністю чоловік фактично займається уже два роки, з часу смерті сина. Адже не тільки шукав правди щодо винуватців смерті своєї дитини, а й допомагав, радив й іншим людям, що зіштовхувались з халатним ставленням медиків.

 Нагадаємо, тернополянин Володимир Кулак у червні 2017 втратив 12-річного сина Романа. Дитина померла від завороту тонкого кишечника, якого на початках не змогли діагностувати лікарі на Львівщині. У грудні 2018 року двом медикам  оголосили про підозру  у вчиненні злочину за ч.2 ст. 140 КК “Неналежне виконання професійних обов’язків”. Наразі справа у суді - перше засідання відбудеться 28 березня.

- Основне, чим я займатимусь, це є громадський контроль за якістю надання медичних послуг, - розповідає пан Кулак. - Я переконаний,  що працівники цієї сфери повинні відповідально ставитися до роботи, обов’язків. І йдеться не лише про лікарів, а й про медсестер, санітарок. Бо буває, що в медзакладі і обладнання сучасне, і можливості усілякі є, але у працівників немає бажання виконувати свою роботу.
 

Як типовий приклад байдужості медиків до пацієнтів чоловік згадує ситуацію із знайомим, що трапився нещодавно.

- Він привіз сина у лікарню близько 23.00, бо той розбив собі чоло, - каже пан Володимир. - Виходить медсестра і невдоволено: “Ооо,  не дадуть відпочити”. Такого не може бути! Якщо ти прийшла на роботу, то працюй, а не обурюйся, що твою величність під час робочого дня потурбували. А ні, то звільняйся, і відпочивай.

Володимир Кулак переконаний, що  виправдання у подібних ситуаціях для медиків нема: ні зарплати, ні особисті причини не повинні впливати на роботу лікарів, медсестер і т.д. Мовляв, якщо на фронті у нас фахівці буквально голими руками рятують людей, то ніщо не повинно заважати медикам у спокійних умовах, з наявним обладнанням, ліками рятувати здоров’я і життя.

- Наведу позитивний приклад. Також знайома розповідала. Її родичка потрапила у лікарню за кордоном. В неї був рак. Але ніяких документів вона із собою не мала. Попри те, її там прийняли і коли зрозуміли, що шансів нема, все одно лікували, бо підтримувати життя навіть у таких випадках треба. І не виписували її з лікарні доти, поки з України не привезли документи про те, що тут гарантують, що після приїзду її покладуть у лікарню. Вони не викидають людину на вулицю як пса. А в нас так буває!

Такого ж людського ставлення, додає чоловік, хотілося б і у нас. Тож тепер після призначення радником, хоч і на громадських засадах, він вірить, що щось таки зможе змінити і у ставленні наших медиків до своїх пацієнтів. 

- Я розумію, що хтось може сказати, що це перед виборами і так далі, - додає він. -  Але це політика, і я туди не лізу, вона мене не цікавить. Якраз це і проблема української медицини, що вона влізла в політику. Мене ж цікавить якість надання послуг, відповідальне ставлення, бо я через халатність втратив найдорожче - сина. І вважаю, що незалежно від того, яка влада в країні, як швидко вона змінюється, медицина повинна бути достойною, якісною. Ніхто з нас не знає, коли і у який момент стане пацієнтом і до кого потрапить. 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google