Бути чи не бути реставрації монастиря біля Катедри? Ми зібрали думки експертів

• У Тернополі 14 липня обговорювали проєкт реставрації колишнього монастиря домініканців на вулиці Сагайдачного.
• Своє бачення проблеми розповіли фахівці із різних сфер – історики, архітектори, краєзнавці, музейники, духівники та активісти.
• На зустрічі побували і «20 хвилин». Основні тези та думки експертів читайте у матеріалі.

У креативному кластері Nа пошті 14 липня зібрались десятки небайдужих містян для конструктивної розмови про реставрацію колишнього монастиря домініканців, який прилягає до Катедри, та варіанти втілення проєкту у життя. Лекції спікерів тривали по 20 хвилин, а також всі охочі могли поставити їм запитання. До слова, такий формат для загалу у Тернополі випробували вперше. Наша журналістка побувала в обговореннях та занотувала найцікавіші думки.

Не потрібно вигадувати 

Краєзнавиця та засновниця проєкту «Замки і храми України» Ірина Пустиннікова розповіла про особливості домініканських кляшторів та порівняла монастир у Тернополі з іншими монастирями по Україні. Вони не мають якихось надто виразних спільних рис, бо всі підпорядковувалися архітектурній моді, фінансам фундаторів та часу будівництва. Однак, деякі вимоги до їхнього вигляду і композиції є.

Фактично до 18 століття храми домініканців зводили доволі пишними, а ось монастирі – скромними, дуже «маскулінними». Обговорювалась навіть висота будівель в архітектурних комплексах. Зокрема, храми мали бути не вищі за 30 стоп (себто 9 метрів), а кляштори при них – не перевищувати 12-20 стоп (6 метрів). Тобто, висота монастиря мала б обмежуватися цією цифрою. Будівлі мали товсті стіни та маленькі вікна, жодних прикрас. Жінка показала фото інших домініканських монастирів у різних містах. Вони скромні, переважно двоповерхові і мансард на них немає. Це, зокрема, монастирі у Барі, Чорткові, Жовкві, Луцьку, Вінниці, Теребовлі, Підкамені, тощо. Комплекси «дожили» до нашого часу.

– Бароко сильно змінило ставлення домініканців до архітектури. Тернопільський костел та монастир виникли саме у пізнішу епоху, коли почали зводити більш розкішні будівлі, – пояснила краєзнавиця.

Пані Ірина додала, що всі архітектурні плани, іконографія  та креслення монастиря у Тернополі наявні, тому під час реставрації нічого від себе домислювати не потрібно. Спершу слід ознайомитись з історичними документами та матеріалами. Наприклад, вдосталь інформації про монастир вміщено у 16-му томі «Костелів і кляшторів римокатолицьких давнього руського воєводства» (Краків, 2008 рік).

– Коли я побачила плани з реорганізації цього об’єкта – у мене очі на лоба полізли! Тернопіль і так сильно постраждав у Другу світову війну, у вас і так мало архітектурної спадщини. І позбавляти місто однієї з найкращих пам’яток архітектури – це не нормально! Багато інших обителей теж свого часу зробили помилковий крок, який зараз хоче зробити Тернопіль – добудували мансардний поверх. В Кам’янці-Подільському і Мурафі звели два поверхи, тобто Тернопіль не єдиний. Але церква у світській державі не має монополії на об’єкти, у яких перебуває, якщо вони є пам'ятками. Церква служить громаді, а пам’ятки — надбання всього народу. І ще церква в Україні не несе жодної відповідальності за все, що робить. А ми просто втрачаємо цінну спадщину… – так висловилась Ірина Пустиннікова.

«Така надбудова – це руйнація!»

На думку міського голови Бережан і архітектора Ростислава Бортника, перед початком відновлення колишнього монастиря домініканців допустили чимало помилок. Найперше – релігійна спільнота, тобто архиєпархія, повинна була пояснити громадськості, що має проблеми з площею і потребує додаткових приміщень, тому будівлю слід відреставрувати.

Також не провели архітектурний конкурс. Вийшло так, що один архітектор запропонував ідею і її прийняли, а це неправильно. Конкурс дав би змогу розглянути кілька ідей реставрації, а фахівцям – обговорити нюанси та створити добрий проєкт будівництва, більш придатний для громади і не такий спірний. Крім того, на думку пана Ростислава, не тільки церква приймає рішення, як саме відреставрувати духовну пам’ятку. Адже переважно у духівників немає коштів і всі будівництва здійснюють на основі добровільних внесків від меценатів.

– Може бути так, що інвестор погодився їм щось побудувати і відреставрувати. А чим більший проєкт та площа – тим більше фінансування. Для архітекторів та забудовників реставрація у центрі міста  це престижно. Можливо, релігійна громада не мала коштів і погодилась на поступки, – пояснив чоловік.

За словами Ростислава Бортника, добудовувати щось до пам’яток архітектури можна, однак не у таких масштабах, як це хочуть зробити у Тернополі. Він ознайомив присутніх з європейським підходом до процесів реставрації та реконструкції історичних будівель. Наприклад, за кордоном – Австрія, Німеччина, Чехія тощо, до пам’яток архітектури та їхньої модернізації ставляться менш суворо, ніж в Україні. Але там будівлі змінюють зі стилем, сучасно і мінімалістично. Приміром, є монастирі, у яких можна орендувати келію та помедитувати. В інших облаштовують дім для гостей, але у них немає помпезних речей, все скупо. Вдало відреставрована архітектура приваблює туристів.

– Така надбудова до монастиря, яку пропонують – це для мене руйнація! Втручання має бути мінімальне, і лише тоді можна досягнути хорошого результату. Також церква має пояснити, що надбудова не осквернить сакральної цінності будівлі. Це перше, що вони мають сказати! Як на мене, можна залишити існуючий дах, але на метр його підняти. Цього достатньо для розширення площі. Також винести вікна у внутрішній дворик і не робити цих «будок», які дуже суперечливі, – додав він.

Письменник та журналіст Богдан Логвиненко подякував активістам за те, що вони борються за збереження архітектурної спадщини у Тернополі. Зокрема, організували конструктивну дискусію та шукають вирішення конфлікту. Команда журналістів проєкту Ukraїner, яку очолює пан Богдан, раніше часто писала про подібні ситуації, та наразі більше орієнтуються на створення воєнного контенту.

– Тим не менш, за роки незалежності у кожному місті через недбалість чи нерозуміння історичної памʼяті люди втратили чимало. Дякую вам, що збираєтеся і привертаєте увагу до того, що хтось намагається зруйнувати цінну будівлю. Багатьом на фронті хотілось би, аби у тилу була єдність і розуміння, за що відбувається війна. Я бажаю успіху і сподіваюся, що у вас все вийде! – наголосив він.

Археологічних розкопок не проводили

Історичну довідку про будівництво цілого архітектурного комплексу – Архикатедрального собору та монастиря домініканців у Тернополі, розповів краєзнавець та музейник Олег Гаврилюк. За його словами, ідея побудови належить роду Потоцьких, які володіли містом з 1736 року. А фундаційний акт підписав великий коронний гетьман Юзеф Потоцький. Будівництво кляштору стартувало у 1749 році, та припинилось після смерті правителя. І лише завдяки онукам гетьмана, які вирішили втілити заповіт діда в життя та зібрали 120 тисяч польських срібних злотих, справу згодом зрушили з місця.

Пан Олег зауважив, що проєкт спорудження Домініканського костелу (з 1989-го – Архикатедральний собор) належить відомому дрезденському архітектору Августу Фредеріку Мошинському. А ось хто є автором проєкту монастиря – невідомо. Однак, його почали будувати раніше, аніж сам костел. Креслення були зроблені, імовірно, після 1755 року. За проєктом, розміри кляштора становили 42 на 33 метри. Він був двоповерховий, мав бути збудований з різаного каменю і цегли. Також, за задумом архітектора, купол костелу мав домінувати по висоті над монастирем. Будівлю звели у стилі бароко.

Також Олег Гаврилюк наголосив, що місце, де розташований комплекс костелу і монастиря – це історичний центр Тернополя. Зі східної сторони монастир домініканців впритул примикає до костелу. А поруч нього раніше знаходився старовинний некрополь. Його можна побачити на деяких світлинах з кінця 19-го – початку 20-го століття. Тому перед початком реставраційних робіт тут мали провести археологічні дослідження. Проте, цього не зробили. У пана Олега запитали, як він до цього ставиться. 

– Відповідно до чинного законодавства, спершу інспекція має провести археологічне дослідження території. Там, де зараз гойдалки біля 3 школи, на вулиці між навчальним закладом та Катедрою, був старовинний некрополь. Людські поховання відносяться до 18 століття. Коли у храмі проводили опалення у 70-х роках, тоді власне там їх і знайшли. Куди поділи кістяки – я не знаю. Але теоретично, що частина поховань там і досі залишилась. Тому спершу треба провести дослідження,  – відповів він.

Коротко висловився під час зустрічі й Василь Будзик – головний архітектор Тернополя з 1994 по 1998 рік. Він виступив на захист проєкту реставрації колишнього монастиря домініканців архітектора Юрія Вербовецького. Мовляв, той має великий досвід та своє бачення. Адже недарма його висували на звання «Заслужений архітектор року» у 2021-му – за вагомі досягнення і попередні виконані роботи.

Церква має піти на діалог

Кандидат історичних наук, доцент ТНПУ ім. В. Гнатюка та автор дослідження про Тернопіль Володимир Окаринський розповів про історичних постатей, причетних до зведення Катедри і монастиря домініканців. Це ті люди, які були меценатами, опікувались, будували, оздоблювали, реставрували, скульптурували будівлі тощо. Назвати всі імена нереально, адже цих осіб надто багато. Окремо варто виділити те, що за словами історика, з 1820-го року саме у будівлях кляштору, який намагаються врятувати активісти, знаходилась перша у Тернополі гімназія, заснована монахами-єзуїтами. На той момент подібний навчальний заклад в області існував лише у Збаражі. Тому серед тих, хто вплинув на майбутнє монастиря, варто згадати теж викладачів й учнів знатного походження.

– Питання реставрації пам’ятки не мають вирішувати одноосібно, таємно, без відкритого конкурсу. Мені здається, що воно є принциповим, його слід піднімати, якщо тернополяни поважають себе, нашу громаду та кожне з тих прізвищ, які закладені в історії монастиря, – висловився пан Володимир.

Наприкінці модераторка обговорень Дарця Веретюк по телефону на гучномовці поспілкувалась зі Степаном Хмілем – помічником військового капелана та пластуном сеніором. Він наразі перебуває на фронті, тому не зміг особисто прибути на зустріч. Але це єдиний священнослужитель, який до неї долучився, бодай дистанційно. Пан Степан наголосив на важливості діалогу церкви і громадськості, аби дійти мудрого та якісного результату без порушень закону.

До слова, священики з Катедри, яких активісти запрошували до розмови, так і не прийшли. Не було на обговореннях й головного архітектора Юрія Вербовецького.

Читайте також:

Третій поверх зайвий для Катедри: тернополяни, які виступають проти добудови монастиря, готові йти до суду

Реставрація чи знищення пам’ятки? Що насправді відбувається на території Катедри

Обговорень щодо реставрації на території Катедри не проводили. Чому роблять усе тишком-нишком?

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.