«Моє серце два роки в полоні»: матері та дружини благають звільнити військових
- 28 квітня рідні та друзі військовополонених вийшли на черговий мітинг «Не мовчи, бо полон вбиває».
- Вони закликали всіх українців пам’ятати про полонених та допомогти їх повернути додому.
Цього разу рідні, друзі військовополонених та просто небайдужі тернополяни зібралися біля Архикатедрального собору. Традиційно принесли із собою прапори, на яких зображені обличчя наших захисників.
Також кожен учасник мав плакати із закликом до дій: «Кричи про Азов», «Поверніть військових додому», «Припиніть знущатися з Героїв», «Мої діти хочуть бути з татом», «Коли скінчиться пекло для Азовців» та інші.
Рідні та друзі не стримують сліз, коли водії підтримують акцію своїми сигналами. Вони наголошують, такі акції проводять з метою – нагадати владі та пересічним людям, що війна не закінчилась, що хлопці потребують допомоги та підтримки.
— Якщо треба вийти одній – без проблем. Мені не соромно, мені не страшно. Бо мій друг вже майже два роки в полоні і більшість про це не знають, не хочуть знати. Я досі не розумію, як люди можуть так просто проходити повз? Невже війна стала такою звичною і буденною? Невже людське життя нічого не варте? Мені соромно перед хлопцями за це, — каже тернополянка Олександра.
Пані Світлана разом із дітьми прийшли на мітинг, аби нагадати про свого двоюрідного брата Павла Турчина. Зі слів жінки, з перших днів повномасштабного вторгнення брат став на захист України, а вже 12 грудня 2023 року зв'язок з ним обірвався.
— Моєму братові лише 36 років….Знаю, що він воював на Донецькому напрямку, поблизу Мар’їнки. 12 грудня пішов на завдання і більше не виходить на зв’язок. Керівництво його бригади повідомило, що наш Павло вважається безвісти зниклим, — розповідає пані Світлана. — Аби отримати бодай якусь звістку, сестра їздила до Києва, ми маємо інформацію, що він у російському полоні. Тепер це офіційно має підтвердити влада, бо по-іншому його додому не повернути. Ми його любимо, ми його чекаємо.
Серед постійних учасників мітингу і переселенка з Маріуполя Марина Сорока. Жінка долучається, аби нагадати про свого чоловіка Михайла, який знаходиться під гнітом росіян. Вдома на Михайла Сороку чекають рідні та єдиний син Марк, який навіть писав листа до Володимира Зеленського, аби той повернув його тата.
Більше читайте у матеріалі: Президенте, врятуйте тата з полону! 10-річний Марк з Маріуполя просить допомоги у Володимира Зеленського
А ось тернополянка Анастасія долучається до акцій та мітингів з власної ініціативи. Вона наголошує, тут мають стояти не лише рідні та друзі військовополонених, а всі. Бо ці хлопці потрапили в полон, захищаючи нас.
— Війна поки не торкнулася моєї родини. Ми не втрати дім, на фронті ніхто не воює. Та, це не означає, що треба проходити повз таких заходів. Підтримати воїнів, нагадати про них – моя соціальна відповідальність, — говорить пані Анастасія. — Я займаюся з дітками і двоє моїх учнів чекають на тата з полону. Я дуже хочу, щоб наші захисники нарешті повернулися з російського полону і обійняли своїх рідних. Вони на це заслуговують.
Думку пані підтримує і тернополянка Валентина. Зі слів дівчини, її чоловік наразі на фронті і вона розуміє, наскільки важлива ця підтримка.
— Я проводжу збори для чоловіка і бачу, наскільки знизилася підтримка. Мені сумно, що люди все більше забувають про війну, про постраждалих, про потреби наших захисників. Вважаю, на такі заходи мають приходити більше людей. Маємо нагадувати всім, завдяки тут гуляємо, живемо і радіємо. Ми живемо, а наші хлопці в лапах росіян під тортурами, — розповідає пані Валентина.
Мітинги на підтримку військовополонених провели також у Кривому Розі, Києві, Ковелі, Львові, Черкасах, Кропивницькому.
Читайте також:
Мріяв обійняти доньку, яку не бачив понад рік: історія відновлення тернопільського захисника
Поранений, але незламний: історія воїна-лісівника з Тернопільщини, який готується до протезування
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Ярослав Хрунюк