Чимало додаткових експертиз провели вже після того, як самостійний пошук зниклого колеги почали журналісти.
Вже двічі поховання переносили, і лишень тепер, 1 жовтня, тіло журналіста поховають на цвинтарі у Довжанці.
Телефон його «почищений», сім-картки немає – хто зазіхнув на речі нашого померлого колеги?
По твоїй смерті вже майже двічі минуло по 40 днів. І тільки сьогодні твоє тіло відійде до вічного спочинку на кладовищі у Довжанці. Нехай хоч тепер твої тіло і душа знайдуть спокій…
У Тернополі прощаються зі зниклим понад два місяці тому журналістом Ярославом Буяком. Колеги, друзі і рідня прийшли до каплички, що поруч з моргом на території психоневрологічної лікарні, де, як виявилось згодом, ще від 28 липня перебувало його тіло. Більше того, і лікарям, і працівникам моргу були відомі твої ім’я та прізвище, а родичі від початку серпня вже офіційно подали у розшук. Сьогодні останні сльози, слова прощення і подяки, останні молитви поруч з тілом, яке поки що невідомо, хто і на якому етапі «загубив».
Відео дня
Смерть Ярослава Буяка обросла загадками і питаннями, відповіді на які ми обіцяємо отримати, щойно всі дотичні структури проведуть розслідування. Єдине, що ми обіцяємо тобі – врешті дізнатись, хто і на якому етапі допустив, аби твоє тіло, усіма покинуте й забуте, понад два місяці просто псувалось у стінах лікарняного моргу. Хто і на якому етапі допустився фатальної помилки, що призвели до повного хаосу…
Нагадаємо, наш колега зник близько 26 липня. Коли його телефон мовчав тривалий час, колеги сповістили родичів – батька, якому під 90 років, і двоюрідного брата. Родичі відкрили квартиру, де останніми роками проживав журналіст. І переконались – у помешканні все в порядку, документи Славка на місці. А за ним, як і його мобільним, наче слід простиг. Тоді брат написав заяву до поліції, а Ярослава Буяка оголосили у всеукраїнський розшук, як безвісти зниклого.
Коли пошуки не дали результатів, а слідчий запевнив колег, що розіслав запити до всіх інстанції, проте ні у лікарнях, ні в моргах Тернопільщини тіла Славка не виявили, колеги-журналісти спробували шукати самотужки, опублікувавши дописи про розшук чоловіка на сайтах та місцевих групах у Фейсбуці. І це дало результат. З одного боку поліція оприлюднила повідомлення, що тіло журналіста виявили в моргу, а на мобільні наших колег почали надходити дзвінки зі Славкового телефону. На тому боці слухавки повідомляли, що чоловік, схожий на Славка, потрапив до лікарні 27-28 липня і майже одразу там помер. Що його тіло передали до моргу психоневролікарні.
Як виявилось згодом, ще 27 липня бригадою швидкої допомоги Ярослав Буяк був доправлений до лікарні у стані середньої важкості. Прийняв його черговий лікар, повідомив Михайло Вовчук, в.о генерального директора Тернопільського обласного медичного центру соціально-небезпечних захворювань, де згодом лікували Ярослава Буяка і де він помер.
— Направили на лікування в нарковідділ, надавали йому меддопомогу і стан його був задовільним, — каже Михайло Вовчук. — Близько третьої ночі він став в туалет, йому раптово стало зле, і він знепритомнів у коридорі.
Близько пів години його намагалась врятувати реанімаційна бригада, проте Ярослав помер. Через кілька годин його тіло було направлене до моргу, який розміщений на території тієї ж лікарні. Разом з тілом медики передали історію хвороби і бірку. На обох носіях було зазначене прізвище (!).
— Проведено розтин покійного, складено протокол, проведено дослідження внутрішніх органів і виписано довідку про смерть, яка була залишена в моргу судмедекспертизи, — повідомив Євген Москальчук, директор Тернопільського обласного патологоанатомічного бюро. — Морг психоневрологічної лікарні обслуговує власне лікарню, наркодиспансер, а також він в оренді судово-медичної експертизи. Ми зробили розтин покійного і залишили довідку про причину смерті. Далі мали прийти родичі і забрати тіло.
Чому про тіло нікому не повідомили, Євген Москальчук не знає, бо перебував у відпустці. Це мають з’ясувати під час розслідування. Проте припускає, чому таке могло трапитись: коли поліцейські дзвонили і надсилали запити, вони шукали невпізнане тіло. Їм і дали інформацію та фото померлих, прізвища яких були невідомими. За фото родичі, відповідно, Славка не упізнали. А за померлих, тіла яких не забирають, але їм зробили розтин, — ніхто й не питав. Тому й не повідомили про такого чоловіка.
Розслідування зараз проводять поліція і департамент охорони здоров’я облдержадміністрації. А колеги прощаються з Ярославом та згадують про нього.
Володимир Андріїшин, журналіст:
— Він марив роботою, попри всі життєві негаразди. Коли Славік працював, результат завжди був відмінним. Може, це банальні фрази, але дуже рано він пішов. Буквально останні дні перед смертю ми домовлялись про спільну роботу над книгою про Тернопіль. Бо він справжній Майстер фотографії! І він загорівся цим проєктом. Дуже шкода, його бракуватиме.
Степан Слюзар, перший редактор газети «Тернопіль вечірній» і один з засновників «Тернопільської газети»:
— У «Тернопіль вечірній» Ярослав Буяк прийшов з багатотиражки одного із підприємств. Спочатку він був фотокором, а потім його призначили на посаду оглядача з питань громадсько-політичного життя. Тоді Ярослав проявив себе з найкращого боку, – він був активним, у нього була дуже чітка позиція. Це був час, коли людям потрібно було довести історичну правду, пробуджувати свідомість людей після тривалого періоду комуністичної пропаганди. Ярослав буквально рвався у відрядження — Прибалтика, Донбас, Крим. Звідти привозив дуже цікаві матеріали, які мали неабиякий резонанс. І його праця дуже допомагала здобувати високі тиражі молодій газеті. У цьому був весь Славко, бо у свої публікації він завжди вкладав душу… Мав загострене почуття справедливості. Любив правду і був дуже працьовитим журналістом.
Олександр Вільчинський, письменник, викладач і журналіст:
— Сумна звістка... Славко Буяк, колись працювали разом, дружили... На жаль, як це часто буває в житті, потім наші шляхи розійшлися.
Востаннє бачив його ще десь навесні, випадково перетнулися на бульварі Шевченка, хіба ж було знаття, що то востаннє? Що ж, спочивай з Богом, нехай земля тобі буде пухом, друже...
Світлана Мичко, власкор газети «Україна молода», журналістка:
— Ми не були з Славіком якимись близькими приятелями, лише час від часу пересікалися на життєвих і професійних орбітах завдяки спільним друзям. Трошки працювали разом, не раз сиділи в одних компаніях за столиками тернопільських кафешок. Але цього вистачило, щоб зрозуміти, що він – дуже добра людина, не зважаючи на помилки, яких допускався у житті, а вони є у кожного. А рік тому нас несподівано пов’язало маленьке живе створіння…На дачах підібрали кошенят, треба було їх пристроїти, щоб не загинули з настанням холодів. Одне з них взяв Славік. Назвав кицю Ксюшею, дуже її любив і турбувався, як міг. І завжди розповідав про неї з таким захопленням, наче про дитину. Я час від часу напівжартома нагадувала: «Ти ж дивись, будь чемним і бережи себе, щоб твоя Ксюша сиротою не залишилась…». Наче відчувала, бо ж знала, що не дуже себе береже. Вічна тобі пам'ять і Царство небесне, Ярославе! Прости, якщо щось робили не так. А Ксюшу я спробую знайти, бо точно знаю, що ти і Звідти за неї переживаєш…
Світлана Гуменна, депутатка Тернопільської райради, журналістка:
— Япрацювала з Ярославом Буяком у суспільно-політичному тижневику "Нова ера". Він висвітлював безліч подій, був заступником редактора газети. Свого часу п. Ярослав працював у пресслужбі міськради та був радником голови облдержадміністрації. Як так сталось, що поки тривав всеукраїнський розшук, тіло Ярослава — відомого журналіста та ветерана АТО — лежало у лікарняному морзі, сподіваюсь, з’ясують компетентні органи... Висловлюю щирі співчуття рідним та друзям. Світла та вічна пам`ять. Спочивайте з миром, Ярославе Євгеновичу...
Ми стежитимемо й надалі за цією ситуацією та повідомлятимемо наших читачів, родичів та колег Ярослава про результати розслідування всіх структур. А також про те, діяльність кого, чи то пак – бездіяльність, призвела до хаосу та того, що тіло нашого колеги, хоча його дані були відомі і лікарям, і в моргу, просто було знищеним… А це вже, на думку колег-журналістів, можна розцінювати як наругу над тілом. І за це також існує кримінальна відповідальність.
Проте нам залишається лишень чекати на результати розслідувань та молитись за спокій душі р.б. Ярослава…
Редакція висловлює щирі співчуття батькові, братові, дітям Ярослава, його колегам і друзям. Спи спокійно. Нехай затишно буде твоїй душі у Божих обіймах….
олег ковальчук
Ніна Швед
Марія Репак