Помер добрий друг редакції та 90-річний волонтер, який віддав своє авто на ЗСУ

У суботу, 24 червня, відійшов у вічність 90-річний тернополянин Василь Лазарчук. Він був Людиною з великим серцем і чистою душею. Вічна пам'ять. Сумуємо разом із рідними. 

Звістку про смерть тернополянина підтвердив його син Юрій Лазарчук. Як ми дізналися, Василь Дмитрович помер у лікарні.

1 січня Василю Лазарчуку виповнилося 90. І він обіцяв «20 хвилин», що перемогу обов'язково дочекається, та й ще й на столітній ювілей покличе. На жаль… Перемогу Ви будете святкувати з небес.

Ми познайомилися із Василем Дмировичем у 2018–му. Тоді я писала матеріал про неймовірну історію кохання, довжиною у 60 років.

Читайте також: 165 років на двох: дивовижна історія кохання тернополян, довжиною в 60 років

Саме тоді стільки вже прожили разом пан Василь та його дружина Людмила.

Неймовірна історія кохання

Понад 60 років – досить великий термін, аби перевірити будь-яку родину на міцність. Як навчитися цінувати один одного та любити з кожним днем все більше і більше, не радили, але наголошували, що це можливо. Вони змогли, навчилися жити у мирі та злагоді, де кожен доповнює один одного.

У листопаді минулого року пані Людмила відійшла у інший світ. Але вона не померла в спогадах її чоловіка. Портрет дружини постійно стояв у нього на столі в кімнаті. І він у кожній розмові згадував про свою Люду.

У грудні 2022–го Василь Дмитрович подзвонив із проханням дати оголошення, аби знайшовся хтось, хто «підшаманить» його старенький Жигуль та передасть хлопцям на фронт. Звісно, ми почали шукати місцевих добродіїв.

Віддав своє авто ЗСУ

Із допомогою тернопільського військовослужбовця та волонтера Романа Мамонта відремонтували машину та знайшли підрозділ, куди вона поїхала.

Читайте також: Мені 90, і я хочу віддати своє авто ЗСУ! Відгукніться, кому потрібна машина

Вчинком Василя Дмитровича захоплювалися багато тернополян і не тільки. Бо у свої 90 він віддав те, що мав, аби допомогти нашій армії, аби пришвидшити перемогу.

Коли навесні цього року дідусь востаннє сідав у свій синій Жигуль перед відправкою на фронт, він посміхався. Його очі іскрилися від щастя, він був задоволений, що зміг долучитися до доброї справи. Ця щирість непідробна, таке неможливо зіграти. Я відчувала його радість. Це вселяє віру у цей світ.

Був директором школи

У квітні Василь Дмитрович запросив нас у гості. Від показував мене й колезі старі альбоми, папки, у яких записав історію свого і дружини родів. Він казав, що після смерті діти повинні мати пам'ять про своїх предків. Тому так старався встигнути залишити ці нотатки після себе.

Читайте також: «Жигуль» 90-річного волонтера з Тернополя вже на передовій: військові дякують

У розмові чоловік пригадував молодість, своє учителювання. Казав, що був вимогливим педагогом, а ще – директором 17–ої школи. Хтось його любив, а хтось остерігався. Та я впевнена, що багато його поважали. І це було очевидно з коментарів у соцмережах під матеріалами «20 хвилин».

Я показала Василю Дмитровичу відео від військових, де вони дякують йому за допомогу. Він посміхався.

Потім ще кілька разів зідзвонювалися. Василь Дмитрович завжди питав про газету. Він любив читати «RIA плюс».

Хвалився, що про нього дбають рідні. На питання, чи щось потрібно, говорив: «Усе є, порції такі, що просто не можу з’їсти».

Востаннє говорили нещодавно. Не можу згадати день, орієнтовно тиждень тому. Тоді Василь Дмитрович подзвонив сказати, що погано почувається. Казав, що він хотів би запросив нас у гості, але зараз не може. Ми домовилися, що обов’язково чекаємо його всім колективом у редакції, що мусить триматися до нашої перемоги. Мали зідзвонитися… Шкодую, що не встигла набрати ще раз.

Панахида відбудеться у Домі печалі в неділю, 25 червня, о 19.00. Похорон – 26 червня о 12.00.

Вічна пам’ять! Спочивайте з Богом. Ви вже зустрінетесь зі своєю Коханою.
Сумуємо разом із рідними та всіма знайомими.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.