В.Перець: з “човника” у власники

Образ Вадима Перця, як і будь-якої публічної особи, — неоднозначний. Він один з найбільш помітних чоловіків, донедавна найбажаніший тернопільський холостяк, що особливо “засвітився” під час попередньої виборчої кампанії у Верховну Раду. Вадима по праву можна назвати людиною, що створила себе сама. Він вийшов із тієї когорти, яку в 90-х називали “човниками”. Купував різний крам переважно у Росії, а продавав — у Польщі, Югославії. “Ідею розпочати свою справу, — зізнався він нам, —підказали поляки: мовляв, ви — такі молоді, а стоїте у нас на ринку, ліпше б їхали додому і вчилися заробляти гроші там”. Поїздивши по світу, він зрозумів, що між покупцем і продавцем повинен бути посередник. Так Перець прийшов на ринок нерухомості. Починав зі звичайного агента у приватній фірмі. Тепер — власник фірми у сфері медіа, нерухомості і поліграфії. Політичний “вихід у люди”, на його думку, вдався, хоча найвищий щабель з першого заходу не було взято. Зрештою, дотепний девіз усієї кампанії люди досі пам’ятають (“Дамо Перця Верховній Раді!” — прим. авт.). У розмові з нашим кореспондентом був досить відвертим і щирим, проте видавалося, що Вадим Григорович добре знає, про що варто казати, а про що — ні. Розпорядок дня — Робочий день, зазвичай, починається о 8.30. Завершується — не раніше 20.00. На місці сиджу рідко: зустрічі, ділові контакти, навчання. А ще — засідання міськради, багато часу витрачаю на громадську діяльність. Але обід — це святе: де б я не був, обов’язково їду додому. За стіл сідаємо родиною — я, дружина і син. Про кар’єру — Я — трудоголік, але не кар’єрист. Некомфортно себе почуваю, коли не працюю. Для мене головне — весь час відчувати себе потрібним. Завжди пам’ятаю епітафію, написану на могилі мого батька: “Хочеш жити для себе — живи для інших”. Про сім’ю — Родина — це “віддушина”. Одружився уже в свідомому віці — 33 роки. Позаяк, я — прихильник західної традиції: спочатку треба стати на ноги, а тоді брати на себе ту відповідальність, котру накладає родина. Якщо про молодят надто турбуються батьки, згодом це переростає у конфлікти між подружжям, яке не може собі дати раду. Ми з дружиною живемо окремо від батьків і вирішуємо усе самі. У використанні сімейного бюджету — також. Цього дотримувалися і мої батьки. Мій син всіх дивує: у два місяці — чітко повторював “гр...гр” (майже своє ім’я), а у вісім — пішов. Я його ніколи не сварю. Коли маю час, граюся з ним. Про бізнес, гроші, капітал — Після школи вирішив обов’язково вступати у вуз, який був би в іншому місті. Не те щоб батьки мною занадто опікувалися чи обмежували, просто хотілося відчути... самостійність чи що. Після першого курсу призвали до армії. А після служби я повернувся вже в іншу країну. Згадайте 1989-й рік: люди сподівались змін, з’явилось відчуття, за Аксьоновим, “живої країни”. Ніколи не хотів брати гроші у батьків. Тому з 14 років з друзями ходив кілька разів вантажити вагони. А в 1990-му — став “човником”. Це вже була справжня комерція. Через рік-два я мав власне авто. Де мене тільки не носило! Найдальша точка — напевно, Ашхабад. Зароблене тоді й створило базу для мого теперішнього бізнесу. Про найвище досягнення — Людина живе майбутнім. Коли підраховували голоси виборців, ми усю ніч сиділи у штабі. Як стало зрозуміло, хто переміг, я передзвонив до Олександра Устенка і привітав його, бо ніколи нікому не заздрив чорною заздрістю. Власне, саме тоді я й зрозумів, що перемога цінна тоді, коли вона чесна. Я і зараз вважаю, що тернополяни вчинили тоді правильно — виявили політичну згуртованість, повірили слову лідера нації. У мене ще будуть шанси. Тільки, гадаю, далі все буде ще брудніше і запекліше. Чи буду балотуватися знову? Тепер я — одружений, і такі серйозні рішення ми вже будемо приймати разом із дружиною. А зараз головне — робота. Про чутки — Не думаю, що моя особа може бути аж таким вдячним грунтом для чуток. З іншого боку, це неминучий, і часто неприємний, супровід будь-якої громадської діяльності. Власне, чим менше людина має що приховувати, тим неймовірніші чутки про неї ходять. Та ще й ми маємо у місті, з дозволу сказати, друкований орган, що на цьому спеціалізується. Я тішуся тільки з того, що люди там на мені заробили гроші — за правду їм би стільки не заплатили. Шкода лише, що цей бруд боляче вразив мою маму. Вона навіть відкритий лист у газету написала, заспокоїтися не могла, бо вірила, що газети не можуть друкувати неправду. Про духовне — Знаю, що багато людей розцінили мою участь у релігійному житті міста як вдалу PR-акцію. Але для мене релігія і політика пов’язані лише так: перша визначає межі для другої, а не служить їй. Хоч батько був партійним (інакше при Союзі було неможливо займати високі посади, а він був прокурором міста), у нас вдома завжди святкували Різдво, Великдень. Батьки мене охрестили. Зрештою, мої опоненти не беруть до уваги, що Йосиф Сліпий не спеціально народився на Тернопіллі 110 років тому, а Андрей Шептицький за 100 років до Перця став Галицьким митрополитом. “Слабинки” - Службове авто — “Хонда”. За кермом їздить сам. - На робочому столі стоїть сувенір, заповнений рідиною. Якщо його струсити, то зелені бульбашки повільно стікають по металевій спіралі. Це заспокоює і дозволяє зосередитись. - На підвіконні у кабінеті — фотопортрет батька і фото з власного весілля, у кутку біля дверей — авторська скульптура (подарунок брата-архітектора). - Не носить прикрас, крім золотого хрестика з Назарету. - Вадим — прихильник активного відпочинку: походи у гори, кінні подорожі, виїзди на природу. Йде туди не для того, аби пити горілку. Головне — насолода від тиші і спокою. - Як усі Тельці, любить поїсти. Але невибагливий. Завжди їв усе, що готували мати і бабуся. Тепер їсть усе, що готує дружина Оксана. При потребі може і сам щось зготувати. Навіть фарширувати рибу вже навчився. - У дитинстві був завзятим філателістом. Збирав марки про природу, відвідував гурток. Любив грати з батьком у шахи. - Кілька років тому моржував, займався у тренажерному залі, а тепер плаває у басейні, влітку — у Ставі біля причалу. - Вважає, що має непогане почуття гумору. “Якби його не було, — каже він, — давно б “дах поїхав”. Відповідати опонентам з гумором — легше”. Довідка “RIA плюс” Вадим Перець народився 28 квітня 1969 року. Одружений. Дружина Оксана до народження дитини працювала помічником директора. Синові Григорію-Івану нещодавно минув рік. Вадим закінчив Львівський лісотехнічний інститут. Під час навчання “човникував”. Найдальшою точкою “мандрів” був Ашхабад. Військову службу проходив у Чехословаччині. У цьому році завершує навчання на юридичному факультеті Львівського держуніверситету. Доходи — вищі за середні. Має власну квартиру, володіє нежитловим приміщенням. Є власником підприємства. Шеф-редактор газети “У кожен дім”. Директор культурно-мистецького фонду ім. Патріарха Йосипа Сліпого. Депутат міської ради, був автором 12-ти її рішень.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.