Боляче, коли до інших їдуть батьки, а до тебе – ні. Вихованці інтернатів розповідають про своє життя

У інтернатних закладах живуть та навчаються не лише сироти. Значна кількість дітей мають батьків. Здебільшого причиною відмови від дитини стають життєві обставини батьків, проблеми зі здоров'ям дітей. Також деколи батьки не виконують своїх обов'язків. 

Більшість дітей з інтернатів мають батьків

В інтернатних закладах більшість діток мають живих батьків. Дехто лише навчається в інтернатних закладах через певні вади, або деякі батьки потрапили в складну життєву ситуацію.

– У закладах догляду та виховання дітей в області 20 сиріт без батьків та 80, які позбавлені батьківського піклування, – каже завідувачка сектору інклюзивної освіти та діловедення департаменту освіти ТОДА Оксана Галюк. – Департамент освіти співпрацює з благодійним фондом. Ми спільно ще у 2017 почали впроваджувати проєкт наставництва. Він дає свої результати. Захист прав дітей має бути на особливому рахунку.

Випускниця Бережанської школи–інтернату Яна Боднар розповідає, що найважче – це бачити, як до інших дітей приїжджають батьки, а до тебе – ні.

– Найважче, бачити, коли до інших в гості їдуть батьки, а до тебе ні. Це дуже боляче усвідомлювати, що в тебе є батьки, але вони до тебе не навідуються. Особливо прикро за маму, бо їй на тебе байдуже. Це дуже важко. Мені адаптуватися допомагали тренінги, спільний час з наставниками. Я багато чого дізналась, ми проводили спільний час разом.  

Дітям треба увага

Дітьми-сиротами, окрім держави, опікуються благодійні фонди. Як розповів колишній вихованець інтернатного закладу, голова благодійного фонду «Майбутнє сиріт» Андрій Назаренко, діти, які живуть без опіки батьків, постійно зіштовхуються з різноманітними проблемами. Для них важлива увага та навчання, адже після опіки в інтернатному закладі, випускникам важко адаптуватися до самостійного життя.

– Наш благодійний фонд створений випускниками інтернатних закладів, – каже голова БФ «Майбутнє сиріт». – Ми на своєму досвіді знаємо,  з якими проблемами їм доводиться зіштовхуватися. Наша організація вже працює 15 років, ми намагаємося допомагати дітям адаптуватися до дорослого життя, отримати все необхідне для нормального життя.

Як каже координаторка благодійного фонду Ірина Абрамець, сучасні інтернатні заклади вже зовсім не такі, як були раніше. Діти мають значно кращі умови для нормального життя, мають змогу навчатися.

– За 15 років діяльності ми змогли досягнути неабияких досягнень у соціалізації таких діток, – каже Ірина Абрамець. – Коли діти цілодобово перебувають в інтернатному закладі, це не йде їм на користь. У них формується колективна залежність. Великий вплив на свідомість та розвиток дітей дає програма «На порозі самостійного життя». Суть її в тому, щоб розвинути в собі необхідні навички. Коли вони вступають в самостійне життя, матимуть своєрідний багаж знань. В інтернатних закладах діти «захищені» від зовнішнього світу. Такі банальні проблеми, як готувати їжу, як розпоряджатися фінансами, як будувати стосунки з іншими людьми, потрібно вирішувати. Вони часто як «сліпенькі кошенятка», коли вступають в доросле життя.

Діти в інтернатних закладах мають інтерактивні заняття. До прикладу – діти ходять в магазин, знайомляться з цінами, готують їсти.

Однак найбільш важливим є порада старшого. Як розповідають в громадській організації – працює спеціальна програма наставництва. Охочі можуть звернутися до інтернатних закладів і стати для дитини наставником. Як каже Ірина Абрамець – це позитивний досвід для дітей. Наставники можуть спілкуватися з дитиною, навчати її, проводити спільні свята. Були навіть випадки, коли наставники після спілкування усиновлювали дітей.

Ірина Абрамець додає – саме така допомога, спілкування та наставництво вкрай потрібне. Вихованцям потрібні не подарунки та цукерки, а увага та турбота.

– У інтернатні заклади постійно волонтери та небайдужі люди несуть іграшки, цукерки, подарунки, – каже координаторка програм. – Але це не зовсім правильно, адже у дітей формується «споживацьке» сприйняття. Вони бачать, що їм все дається дарма через те, що вони сироти. Діти не розуміють, як за це заробляють гроші, звідки це все береться. Куди важливіше увага для дітей. Адже ми маємо багато прикладів, коли вже дорослі випускники вважають, що їм все повинно діставатись просто так.

Їх життя залежить від нашої небайдужості

Волонтери кажуть – все залежить від оточення. Найкраща допомога – це своєчасне звернення про допомогу до соціальних служб.

– 92% дітей в інтернатних закладах мають живих батьків, – розповідає Ірина Абрамець. – Батьки є, але вони або не готові брати відповідальність, або сталась певні життєві обставини, і вони залишили цю дитину. За роки пкребування дитини без батьків вони відвикають цього. Але рано чи пізно діти хочуть дізнатися, що сталось, хочуть знайти своїх батьків. Сусіди, громада, не дають батькам другого шансу. Але бачу, що діти намагаються ці родинні стосунки відновити.

Якщо ваші сусіди чи знайомі мають проблеми – варто звернутися за допомогою у соціальні служби та вирішити проблему ще в зародку, а не затягувати її, поки справа дійде до позбавлення батьківських прав – кажуть волонтери.

В області дітей без батьків меншає

– Всі досягнення, які вдалось реалізувати, вдались завдяки тісній співпраці з благодійними організаціями, – каже начальник Служби у справах дітей ТОДА Ростислав Дрозд. – З 2005 року почались розвиватися сімейні форми виховання в Україні. Якщо в 2009 році в області було 1223 дитини–сироти, то на сьогодні – 959 сиріт, які проживають в області. З низ близько 90% влаштовані в сімейні форми виховання. Раніше ж, 72% дітей були в інтернатних закладах.

Сімейні форми виховання – це прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.

Довідка:

Щоб стати наставником для дитини–сироти або допомогти інтернатним закладам – можна звернутися за телефоном благодійного фонду: 097–553–08–20.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.