У Монастирку можна зайнятися кінним спортом та побувати у печерному храмі
Наша мандрівка виявилася вельми насиченою різнобарвними враженнями та емоціями.
Перший пункт. Село Монастирок приваблює не тільки печерним храмом, що зберігся ще з ІХ ст. нашої ери. Тут відкривається неймовірно красивий вид на долину річки Серет.
Перша письмова згадка про Монастирок з’являється у 1600 році із заснуванням чоловічого монастиря. Власне, своєю назвою село і завдячує монастирю. На його подвір’ї розташована Хрестовоздвиженська церква. За історичними джерелами, це – пам’ятка архітектури ХVIII ст., збудована на місці дерев’яної церкви, яка згоріла. Із 2001 року настоятелем храму є ієромонах отець Феодосій. До речі, багато віруючих з усієї України знають його як монаха-екзорциста, який допомагає виганяти нечисту силу.
Будують дерев’яний храм
- У церкві досі зберігається чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, яка чудом вціліла після пожежі, - розповідає отець. – Якщо щиро помолитися і прикласти до неї руку, то можна відчути тепло, яке випромінює ікона.
Монах пропонує здійснити мандрівку в глибини історії – пройтися Хресною дорогою. 14 дерев’яних хрестів встановлені на високому і стрімкому березі річки Серет. Вони прямують від церковного подвір’я та келій монастиря до скельного храму. Наприкінці Хресної дороги – печерний храм, древня язичницька святиня з жертовним каменем перед входом.
- Званий у народі «Хрещатиком», «Каменем Довбуша», він був священним місцем в язичницьких віруваннях, - говорить настоятель. – Нині тут відбуваються головні водосвяття під час великих богослужінь.
За словами отця Феодосія, у гроті-печері вже з ІХ ст. постійно проживали кілька монахів-пустельників. Вони використовували печеру як каплицю для молінь. Легенда розповідає: під час всенощних служб монахи помітили, як на стіні з’являються якісь штрихи. Вони обмалювали їх грудкою вапняку і побачили обличчя Ісуса Христа. І справді, перебуваючи тут, починаєш відчувати, що Господь споглядає за тобою.
Місцевий житель Віталій, якого ми зустріли на подвір’ї монастиря, розповів, що зараз тут будують дерев’яний храм із келіями для монахів. До осені будівельні роботи планують повністю завершити.
Можна покататися на конях
На вулицях Монастирка часто можна зустріти справжніх кавалеристів. На паралельній від монастиря вулиці розташована туристична база.
- Поляк на ім’я Адам купив у Монастирку будинок і вирішив організувати тут туристичний відпочинок, - розповідає Михайло Бойчук, котрий доглядає за кіньми. – Він орендував приміщення і придбав вісім скакунів. Ще три – наші, місцеві. Час від часу сюди приїжджають поляки, аби повправлятися у верховій їзді. На конях вони мандрують Тернопіллям.
Нам пощастило, адже ми потрапили на базу якраз у перший день зібрання гостей із сусідньої країни.
- Нас семеро, ми приїхали з різних куточків Польщі, - говорить організатор Томек. – Зараз осідлаємо коней і будемо виїжджати. Плануємо відвідати Кудринці, потім Бучач.
Верхова їзда, за словами поляків, дарує неймовірне задоволення. Завдяки тому, що в Україні розташована туристична база, вони мають можливість відвідати край, де колись жили їхні рідні. Окрім того, іноземці наголошують, що кінний туризм допомагає налагодити дружні взаємостосунки між сусідніми народами.
- Щоб втриматися на коні, потрібно правильно зберігати рівновагу, - говорить полька Рита, єдина дівчина серед чоловіків. – Коли кінь скаче, доводиться їхати, трохи припіднявшись на ногах.
Рита в Монастирок приїхала вже вчетверте. Вона розповіла, що навчалася азів верхової їзди в Польщі, де часто ходила на іподром. Мандрівки Тернопіллям дарують гості невимовне задоволення, адже, як стверджує дівчина, пейзажі тут просто приголомшливі.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
№ 16 від 17 квітня 2024
Читати номер
