Сергій Тігіпко: “Україна буде сильною!” (на правах реклами)

Захід відбувся в суботу, 24 жовтня, у місцевому Льодовому палаці. Прихильники стоячи вітали Сергія Тігіпка, який у своєму виступі окреслив власний проект розвитку України, торкнувшись головних проблем нашої держави.
“Підвищення доходів населення, не підтверджене зростанням економіки, — найкоротший шлях до фінансової кризи”
— У 1991 р. ми, українці, отримали не лише історичний шанс на самовизначення, а й розвинену індустріальну країну: освічене населення, родючі землі та передову науку. У складі СРСР Україна зосереджувала на собі основне донорське навантаження з підтримки наукової та промислової потужності всього Союзу. Як же ми скористалися такими стартовими перевагами та що зробили за 18 років незалежності?
У нас за перше півріччя ВВП впав на 20%, промислове виробництво – на 30%, а гривня знецінилася майже на половину. Торік ціни зросли на 22%, а цього року інфляція у кращому випадку складе 12-13%. І не потрібно всі негаразди звалювати на світову фінансову кризу — за роки, сприятливі для української економіки, майже нічого не було зроблено для модернізації українського виробництва. Між тим, саме жахлива технічна відсталість та зношеність основних засобів виробництва й стали головними причинами наших нинішніх втрат.
Ми отримали багатство і нерозважливо його проїли. На мою думку, соціальні виплати мають зростати лише за умов ефективного розвитку економіки. Будь-який фаховий економіст чітко розуміє, що наша криза не заокеанського походження, а має внутрішнє коріння. Давайте проаналізуємо зростання нашої економіки протягом останніх чотирьох років і соціальні виплати, які ми дозволяли собі протягом цього часу. У 2005 р. економіка зросла на 2,7%, а доходи громадян — на 39%, у 2006 р. ці показники складали відповідно 7,1% та 25,7%. А у 2008 р. ми додали близько 2% ВВП, та соціальні виплати знову зросли на 45%. В економіці див не трапляється, і зростання доходів населення, не підтверджене зростанням економіки, — найкоротший шлях до фінансової кризи. Тож висновок тут один — наша влада уже кілька років займається підривом власної економіки!
“Україною керують непрофесіонали”
— Головна проблема нашої держави, на моє переконання, у тому, що ми маємо недієздатну владу,, Україною керують не фахівці. Між тим, криза засвідчила, що найкраще з нею впоралися ті країни, де гілки влади діяли чітко та узгоджено. Ми ж реформою у грудні 2004 р. розбалансували владу. Я впевнений, що нам необхідно змінювати Конституцію — Україні потрібен сильний Президент. У той же час необхідно прийняти закон про імпічмент Президента та запровадити механізм відкликання депутатів всіх рівнів та мерів через проведення місцевих референдумі. Це, на думку політика,Ю посилить відповідальність влади.
“У нас занадто багато бюрократів».
— Як швидко допомогти економіці? У першу чергу — не заважати! Нині у нас в країні 2365 видів робіт, які ліцензуються. Для прикладу, в Грузії — лише 137. Отримання ліцензій для підприємництва забирає 54 дні, в Грузії — 12. У середньому кожне українське підприємство, незалежно від розміру, перевіряють 5,5 раза на рік, а в Європі — 1 раз на три роки. Перевірки на українських підприємствах тривають 14 днів, в Білорусі — 9, у Грузії — 6. З 2004 р. кількість держслужбовців України зросла з 240 тис. до 290 тис. Навіщо? Висновок один — у нас занадто багато бюрократів, економіка вкрай зарегульована.
“Відновимо кредитування – запрацює економіка”
— Щодо банківської системи, то ситуація скидається на якийсь божевільний експеримент. Цілий рік економіка працює без кредитів. Підприємства, які мали оборотні кошти, були змушені їх “проїсти”. Що робити — уже очевидно: банки потрібно або рекапіталізувати, або націоналізувати. Без капіталу банки працювати не можуть.
Наступним кроком має стати нормальне рефінансування Нацбанком, і не за нинішніми  ставками у 17-18%. Ставку потрібно чітко прив’язувати до інфляції. Це дасть змогу працювати і розвиватися усім. Відновимо кредитування – запрацює економіка”
“Потрібно підвищити соціальний статус педагога”
— Я впевнений, що ми маємо зберегти рух у напрямі Болонського процесу, адже тоді дипломи українських вишів понад визнаватимуть у понад 40-а країнах Європи. Тож ми отримуємо дуже добру базу для конкурентоспроможності країни.
Крім того, в Україні треба повернути повагу до професії вчителя. У Радянському Союзі це була одна з найбільш шанованих спеціальностей. Робота педагогів має належним чином оплачуватися, щоб люди охоче йшли працювати у сферу освіти й не турбувалися про своє фінансове становище.
“Влада змушує громадян платити за “безкоштовну” медицину”
— Систему охорони здоров’я потрібно реформувати. Вісімнадцять років небажання проводити зміни прикривають із положенням Конституції, що у нас безкоштовна медицина, і нічого не робимо. Насправді влада зробила з лікарів корупціонерів і змушує українців платити за “безкоштовні” послуги.
Досвід розвинених країн підказує, що коли медицину фінансувати на рівні нижче 5% ВВП, то у цій сфері ніколи не буде добрих результатів. У нас цей показник складає лише 3,5%. Тож потрібно не соціальні виплати підвищувати, які нівелюються зростанням цін, а допомогти тим же пенсіонерам, поліпшивши рівень їх лікування медичного обслуговування!
“Розвиток України повинен початися з єднання!”
— Нині надзвичайно гостро стоїть питання нашої єдності. Я переконаний, що саме з єдності українців має початися розвиток держави! Таке враження, що в кожному куточку держави будують СВОЮ країну, кожен бачить СВІЙ ідеал України, кожен вважає, що ВІН розумніший за інших, і відмовляє іншому у статусі українця лише тому, що той не говорить українською мовою. А у той же час онук угорського емігранта Ніколя Саркозі стає президентом Франції, австрійський емігрант Арнольд Шварцнеггер — губернатором Каліфорнії, а син емігранта з Кенії Барак Обама — президентом США. Росія ніколи не відмовлялася від Достоєвського чи Глінки лише тому, що вони мали білоруське коріння. Поляки вважають своїми “інородців” Міцкевича та Словацького. А ми до цього часу ділимо своїх громадян на українців і неукраїнців.
У нас досі немає спільних державних свят, які би однаково відзначали і на Сході, і на Заході. У нас немає політиків, які би мали однакову підтримку по всій Україні. Сто років тому Іван Франко порівняв наш народ з паралітиком на роздоріжжі. Жорстко, навіть жорстоко, але справедливо. І за цей час мало що змінилося. Ми й далі не знаємо, куди нам йти.
На моє переконання, українцями є всі ті, хто пов’язує з нашою державою своє майбутнє та майбутнє своїх дітей і онуків. Отже, кожен, хто працює в Україні, задля України і з думками про Україну,— українець! Минуле оцінять історики, сучасне — творять політики, майбутнє — справа державних діячів. Ми повинні думати про майбутнє, і я знаю — Україна буде сильною!
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.