На сцені пили кров та імітували секс

Виставу «Бути знизу» за п’єсою Юлії Тупікіної «Вертикальна жінка» поставила молода режисерка, студентка КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого  Юлія Мороз. Жінок зіграли актриси Богдана Шуманська, Марія Брушніцька та Аніта Драгула. Авторка відеопроекції –  художниця Євгенія Чайковська.

























Феміністична вистава-маніфест розповідає історію трьох жінок: жінки-богині, жінки-рабині та жінки з «залізними яйцями», які зустрілись на тренінгу «Як стати щасливою?».

Перед початком вистави продюсер Дикого театру Ярослава Кравченко попередила глядачів про провокативний зміст постановки і попросила людей з нестійкою психікою залишити зал. Також вона зазначила, що побачене може шокувати і, навіть, травмувати чоловіків.

Погасло світло. Відтак сцена перетворилась на умовний кабінет шлюбного агентства. На підлозі – купа манекенів, що використовуються для ілюстрації, своєрідного тренінгу взаємодії жінки з чоловіком, з іншими жінками та собою. На задник проектуються різні піктограми в стилі «системна помилка віндовс». На трьох стільцях вмощуються три жінки – власниця шлюбного агентства Галина, швачка Віра та адміністратор ювелірного магазину, мати-одиначка Ольга.

Як треба їсти/пити/говорити/що носити/думати, щоб сподобатись чоловікові? – обіцяють навчити дівчат на безкоштовних курсах, але, виявляється, що не всі строкаті реклами правдиві.  Це під кінець вистави зрозуміли Віра та Ольга.

Кожен із образів героїнь окреслює певну лінію жіночої поведінки у стосунках із чоловіками. Жінка-рабиня Віра принижується перед чоловіком і сама дозволяє йому буквально пити з неї кров. Її чоловік почувається царем, він вирішує все, а Віра лише покірна служниця. Тож коли її благовірний вирішує поїсти, вона годує його своєю кров’ю.

Жінка-богиня Віра – ніжна і жіноча. Вона носить сукні і має довге розкішне волосся. Сама віддає чоловікові першість у стосунках, проте бачить у цьому призначення жінки – бути окрасою чоловіка. Ольга вчить Віру «дихати маткою», бо на її думку, вібрації матки сприяють припливу крові до мозку і приваблюють чоловіків.

Тренер Галина вважає, що обидві її клієнтки стають свідомими жертвами чоловічого самоствердження і прагне навчити їх протистояти цьому. Ольга і Віра розуміють, що це агентство аж ніяк не допоможе їм вийти заміж. Зрештою Галина пропонує їм приєднатись до організації жінок-феміністок. Віра погоджується, а Ольга не бажає цього робити. Вона розповідає тренерці про стосунки з її сином. В цей час перед глядачами постає Галина – вічно заклопотана своїми справами та її 27-річний син, якого грає Ольга. Хлопець просить маму поговорити з ним, він зізнається, що закохався. Проте Галина переконує його в тому, що жінка з дитиною йому не потрібна, що це зовсім не кохання, а чергове захоплення. Син дослухається до матері і розриває свої стосунки з Ольгою.

Вистава закінчується монологом Віри про утвердження чистого кохання, яке не потребує самоствердження за чужий рахунок. Таким чином, категорична феміністична позиція втрачає силу перед адекватними стосунками, в яких визначними стають самоповага і розуміння потреб та індивідуальності свого партнера.

Вся вистава супроводжувалась відеорядом.

Голова журі фестивалю, народний артист України Федір Стригун цього разу не вийшов на сцену вручати диплом і утримався від коментарів.

Реакція глядачів була різною. Кілька жінок старшого покоління демонстративно вийшли незадовго від початку. Їх обурила нецензурна лексика, вульгарність, дикість того, що показували на сцені. Інших тримала вихованість і цікавість: чим ще шокуватиме модерний столичний театр, як ще провокуватиме? Комусь із чоловіків було незручно, бо впізнавав себе, хтось зробив певні висновки. Вистава змусила замислитись і жінок: до якого типу належать, чого хочуть, як будують свої стосунки з чоловіками і синами?

• Це вистава про жінок: про те, що дратує, радує, пригнічує, знецінює, бісить, робить щасливою, – розповіла журналістам режисер-постановник Юлія Мороз. – Про те, де місце жінки в нашому соціумі: знизу, зверху або є інші варіанти?  Ми звернулися до питань сексизму та фемінізму в нашому суспільстві, адже  Дикий театр – це незалежний сучасний театр, що відверто говорить зі своїми глядачами виключно на гострі, актуальні, хвилюючі, болючі теми.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google