У «Джалапіті» 10 акторів зіграли 60 персонажів

Це перша постановка на українській сцені твору лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Емми Андієвської. Режисер-постановник – Артем Вусик. Важливою складовою вистави є вибудовані Ніною Хижною пластика та хореографія. Художній простір створив заслужений діяч мистецтв України Мар’ян Савіцький, а яскраве графіті відомий український поп-арт митець Сергій Якіменко (номінант на премію PinchukArtCentre 2015).









































В «Джалапіті» йдеться про світ  доброї людини, яка щодня зіштовхується з непорозуміннями, невдячністю й навіть глузуваннями, і попри це залишається тією ж доброю людиною. Це нетипова, весела й сучасна вистава, у якій всі складові йдуть в ногу з часом: від обраної теми – до музичного і сценічного оформлення. Вона стильна, з яскравою візуальною складовою, неординарними образами та небуденною тематикою.

Щоб підлаштувати доволі нелегкий матеріал під юного глядача (а постановка розрахована на дітей 12+), режисер застосував принцип мультфільму й сконструював виставу, що складається з 38 коротеньких скетчів-оповідань. Актори діють як персонажі мультфільму. Щоб краще тримати увагу дітей, творці вистави зробили її дуже динамічною, з частими змінами сцен та історій. Кожному акторові довелося втілити кількох різних персонажів, адже грають всього 10 виконавців, а у творі понад 60 дійових осіб.

Змістовно вистава поділена на дві частини. Перша – чорно-біла, у ній люди заглиблені у власні буденні клопоти і проблеми, та очікують якогось магічного Джалапіту, який своїм пришестям зможе їм допомогти.

Єдиним елементом сценографії впродовж усієї вистави є двостороння стіна-задник, що складається з окремих рухомих частин, розписаних графіті. Вони створюють загальне тло, що у першій частині повернуте до глядача чорно-білою стороною. Костюми акторів, створені заслуженим діячем мистецтв України Мар’яном Савіцьким, у першій частині так само, як і тло, позбавлені кольору.

У другій частині весь сценічний світ наповнюється барвами, чорно-біла стіна з графіті стає кольоровою, коли її повертають іншим боком, костюми також змінюються на барвисті. Все стало таким світлим, бо до людей прийшов Джалапіта (Юрій Курило). Це наївний добряк, який дуже переймається тим, що відбувається у світі. Він навіть «захворів на тугу, занадто близько зійшовши до людей, та вигадав дощ, що гоїв усі хвороби і навіть любов». І тут до нього почали приходити люди зі своїми клопотами. Джалапіта вмів навіть робити воду двоповерховою. Він взагалі вмів вирішувати всі проблеми, з якими до нього зверталися.

Коли люди вже не потребували його допомоги, то подали на нього в суд – просто тому, що він добре виконував свою роботу. Але попри це Джалапіта залишається добрим, бо любить людей, й щасливим, бо подарував їм добро. Зрештою, «Джалапіта має тільки одну сталу прикмету – доброту; решта все плинне».

Хоча не всі тернопільські глядачі зрозуміли хто врешті такий той Джалапіта, та все ж численні сюрреалістичні образи наштовхнули кожного на роздуми.

• Сьогодні нам задали ребус, який годі розгадати, – зазначив голова журі фестивалю, народний артист України Федір Стригун. – Яке ж розумне зараз підростаюче покоління! Актори нам показали щось таке мудре, веселе, оптимістичне, цікаве і незрозуміле, але вони молоді і їм усе можна. Вони нас здивували. Я всю виставу думав, які ж вони мудрі!

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google