На жаль, ні!... По-різному сприйняли люди проект «100 кращих тернополян», який мав дві мети (я так зрозумів): зібрати в сотню громадян, яким вірять і розрухати міщан.
Хтось одразу кинувся критикувати, хтось зацікавився, хтось засумнівався, а хтось проігнорував. А ще одна категорія громадян побачила шанс і вхопилась за нього. Який шанс? Безкоштовний піар, створення ілюзії довіри, сподів на політичне продовження. І цей шанс використовували, як тільки могли. Я, з декількома іншими журналістами, був аудитором проекту. Тобто мав доступ по технічної інформації, міг бачити кого, як та якими методами подавали та підтримували. А отже міг бачити зловживання та маніпуляції. Від дій окремих особистостей і плакати, і сміятися хотілось. Півсотні «одноразових сім-карт», висунення людьми, які потім зізнавались: «я його не знаю», щоденні підтримки з одного й того ж комп’ютера… І це ще не все. Обхід персоналу, агітація на парах, розсилка в соцмережах та багато-багато іншого. Тобто окремі люди, бажаючи бути «кращими», замість того, щоб бути ними, зі шкіри лізли, аби втрапити в рейтинг. Лізли, але не долізли. Багатьох розумників аудитори «зарубали». Це не було усунення невигідних, як може припустити хтось з критиків, всі випадки довго обговорювали, вивчали матеріали, проводили обдзвони і лиш тоді приймали колективне рішення. Завтра чимало «кращих» тернополян, коли оголосять результати, здивуються, що вони «за бортом». Можливо, навіть здіймуть ґвалт. Чим, до речі, особисто підтвердять махінації. Саме не агітацію, а махінацію. Приміром, і я пройшов в другий етап проекту. Знаю, що буду в сотні. Це знаю лиш тому, що серед аудиторів. Яким в сотні і з якою кількістю голосів – не цікавився. Нікого не агітував, не просив, сам себе не сунув. Тому, коли почую від когось: «я мав бути в сотні» , перепитаю: «А звідки така впевненість?»…
Коли сів писати блог, я про інше хотів сказати. Про сумне. Багато тернополян, яких вважаю одними з кращих, навіть не вийшли у фінал першого етапу, тобто не подолали бар’єр в 50 голосів. Ми з дружиною висунули декількох людей, яких вважаємо достойними. Хтось їх підтримував, але цього виявилось замало. Скромність, вузьке коло спілкування, незнання інших про їхні достоїнства – позбавили людей шансу бути в «100 кращих тернополян». Такий шанс міг дати хтось зі сторони - агітацією чи знайомством тернополян з ними. У мене до того руки не дійшли. Так само, думаю, не дійшли руки й в інших щиро популяризувати тих, хто на їх думку є кращими. І то є зле! Так, в рейтингу будуть хороші та достойні, але буде багато просто пізнаваних, просто популярних, просто тих, хто на слуху, чи тих, хто сам зацікавлений в проходженні. Це не розчарування проектом. Бо сам праймеріз шалено зрухав суспільство і презентує багато нових людей. Але висновки робити треба! Мій висновок простий: якщо наступного року буде схожий проект, я буду агітувати за тих, кого вважаю гідним. На питання: «проагітуєш, вони пройдуть і що далі?», я відповім: «Це їм вирішувати. Але Тернопіль має знати хороших людей!».
З нетерпінням очікую на оголошення результатів перших громадських виборів з вибором!
