Сьогодні зовсім випадково перетнувся з чуваком, якого ніколи не бачив раніше і через 10 хвилин після початку балачки він вже розповідав мені, що декілька місяців тому розлучився, але вже прожив цей період. Хоча всі ознаки свідчили якраз про діаметрально інше і це мені дуже нагадало одне явище з зовсім іншої сфери людського життя, але з разюче схожими симптомами.
У професійному боксі існує такий термін – «непробитий боксер». Це боксер, який жодного разу не бував у нокауті. Його манера бою розкута і видовищна, він без страху лізе в розмін ударами і більше ризикує, від чого бокс як видовище для публіки виграє і промоутери дуже полюють за «непробитими» боксерами, бо з ними виходять більш грошовиті бої. Якщо ж у боксера хоч раз щільно попадають ударом і він падає у нокаут – його манера різко змінюється. Він може потім реваншуватись, завоювати усі пояси і вибудувати блискучу кар’єру – але вже на рівні інстинктів та рефлексів він буде стриманішим і не полізе у відкритий бій. Як це стало із безстрашним Тайсоном, грозою дивізіону, якого на піку кар’єри у Японії зрубав Бастер Даґлас і далі він став блідою копією себе минулого.
Коли в людини руйнується сім’я – це безсумнівно нокаутуючий досвід, який потім впливатиме на її поведінку усе життя, як би вона далі не поводилась чи будувала наступні стосунки. Вона вже на рівні рефлексів втягуватиме голову в шию і триматиме руки якнайближче біля голови, захищаючи свої найболючіші точки і вразливі місця.
Мораль? Її не буде.
Хіба тільки щире захоплення тими людьми, котрі здатні підніматись після нокаутів.
