Андрухович розповів, як писав «Рекреації»

- Спричинило появу «Рекреацій» тодішнє абсолютно фантастичне переживання карколомних подій і змін в житті моєму, моїх товаришів, нашої країни, - каже Юрій Андрухович

Село Чортопіль у Карпатах. Фестиваль, на який приїжджають четверо поетів та дружина одного з них.

- Але поступово з ним стається щось таке, що їх роз'єднує ця стихія свята. Кожен згодом проживає цю свою ніч окремо, - розповідає Юрій Андрухович про роман «Рекреації». - А на ранок, коли вони всі сходяться, виявляється, що протягом останніх годин, вони всі стали трохи іншими людьми. Усі пережили щось таке особливе тієї ночі.

Роман «Рекреації» був виданий 25 років тому і зробив перелом в українській літературі, розповідає письменник.

 – Спричинило появу цього тексту тодішнє абсолютно фантастичне переживання карколомних подій і змін в житті моєму, моїх товаришів, нашої країни, - каже він. - Десь наприкінці 80-х років почалися ті процеси, коли в суспільстві з'являлося все більше і більше свободи, зокрема свободи творчої, естетичної. І ось починаючи з 89-го року виникає цілий ряд зовсім нових фестивалів – у Чернівцях перша «Червона рута», і Львові у – «Вивих», у Коломиї – «Духовна українська республіка». І так далі, і так далі. Трохи пізніше в Дубно з’явився фестиваль «Тарас Бульба». Це все така фестивальна епоха. І на ці фестивалі почали з’їжджатися люди не тільки з локальних тусовок, а значно ширше це все почало звучати. І зокрема,  там почали виступати поети. І власне під впливом цих кількох фестивалів, на яких мені або самому довелося побувати або я знав про них із розповідей своїх дрзів, я вигадав для себе якийсь такий твір в центрі, якого буде одна ніч під час такого божевільного фестивалю.

Не хотіли видавати

А відбувається цей фест в містечку десь у Карпатах – Чортополі, продовжує письменник. Його не знайдете на географічних мапах.

- Так от у Чортополі якісь таємничі люди організовують фестиваль, який вони називають «Свято воскресаючого духа». Ніхто до кінця не знає – духа чи духу, - розповідає пан Андрухович. - Але мої герої різними шляхами з різних міст на цей фестиваль їдуть. І там вони проживають свою ніч. Це твір невеликий за обсягом. Я писав його протягом двох тижнів, не довше. Писав, хоч як дивно це сьогодні звучить, у Москві. Я тоді навчався на вищих літературних курсах в інституті Горького. І для того, щоб не втрачати духовних зв'язків з ненькою Україною, я восени 90-го року почав писати цей романчик. Спочатку я називав його повістю, а потім погодився, що це невеличкий роман. Повторюся це був 90-й рік. А потім, коли я поставив останню крапку в том тексті, почав думати про те, що найближчим часом шанси це опублікувати дорівнюють нулю. Письменник розумів, що попри те, що свобода навколо була, він навряд чи знайде таку редакцію чи видавництво, яке б отак без цензури , змін, втручань взялося це видати.

- І я був майже правий, - каже Юрій Андрухович. - Хоча це 90-й рік і вже цензури майже не існує у видавництві літературних творів. Я мав два примірники цього рукопису. Один передав своєму наставнику і великому вчителеві Миколі Рябчуку. А інший вряди годи комусь давав прочитати. І цей мій примірник помандрував може десятьма редакціми. Я зазвичай отримував надзвичайно захоплені відгуки редакторів, працівників редакцій. Які казали, що  настільки прекрасний твір, але опублікувати його не можуть. Минав час і мені пощастило, що в серпні 1991 року в Москві відбувся путч і ще через кілька днів Україна проголосила незалежність. І раптом тут зарухалися якісь механізми, почалися тектонічні зміни. Виявляється до Києва перебирається редакція такого легендарного часопису української еіграції «Сучасність», який виходив на заході. І 92-й рік відкриється першим числом «Сучасності», яке буде видане тут в нас, в Україні. І мій  духовний наставник і вчитель Микола Рябчук стає чи не заступниом головного редактора Сучасності. І перший твір, який він пропонує на відкриття української «Сучасності» – це «Рекреації».

Читачі обурювалися

Юрій Андрухович розповідає про «дуже милий ньюанс» у журналі.

– На обкладинці цього номера був портрет новообраного на той час президента України Леоніда Кравчука. А далі були, як завжди високопоетичні і серйозні, вірші поета Ігоря Римарука, - пригадує письменник. - А потім мій роман «Рекреації». І він спричинив велику хвилю обурення. Там насправді були дуже серйозні претензії до того, що як взагалі редакція посміла це поєднати. Тобто на обкладинці пан президент нової незалежної України. А всередині текст, який на цю нову незалежну Україну є жахливим пашквілем. Читачі з діаспори переважно не розуміли ні мене, ні мого тексту. Вони  читали його з жахливим обуренням. Редакція отримала десятки, а може сотні листів з вимогою вибачитися за цю публікацію і ніколи більше цього атора не допускати. Бо вони будуть вимагати повернення коштів за передплату, вони  будуть бойкотувати цей часопис і так далі. Така от вийшла історія. Я чесно кажучи не особливо сподівався цього. Я розумів, що цей текст викличе якісь емоції та збурення. Але що це піде так далеко, я цього не очікував. Сьогодні, перечитуючи цей текст, я собі дивуюся, наскільки 25 років тому  наша читацька громадськість була якісно іншою. В якомусь сенсі — значно вимогливішою, але в якомусь - набагато догматичнішою. Вона не бажала сприймати будь-чого несподіваного.

Роман і сім оповідань

Юрій Андрухович додає, що перевидана сьогодні книга складається не лише з «Рекрацій». Тут є ще сім давніх оповідань.

-  Коли я на початку 80-х я змушений був відбути армійську службу, на другому році служби, коли з'явилося більше свободи,  я почав записувати те, що відбувається зі мною, солдатами і не тільки, - каже письменник. -  Мені написалося сім оповідань - це так звані армійські оповідання. Вони виходили лише одного разу в тому ж 90-му році. П’ять з них я опублікував у спільній збірочці з Жаданом і Дерешем – «Трициліндровий двигун любові». І ось вони у цій книжечці. І їх знову сім – тобто повний набір. І таким чином вийшла книжка того, що називають рання проза – з 83-го по 90-й рік.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.