Історії в'язнів шокують! На що сподіваються довічно засуджені в чортківській тюрмі? (ВІДЕО)

• Вони відбувають покарання за важкі та особливо важкі злочини, а більшість вже ніколи не будуть на волі. 35 людей, засуджених на довічне покарання, відбувають його в Чортківській УВП №26.
• Ми поспілкувались з людиною, яка щодня вислуховує їх проблеми та з якою вони діляться досягненнями. Тарас Бакун майже 20-років працює психологом в установі відбування покарань. Він розповів про життя в’язниці зсередини.

Про те, у яких умовах відбувають покарання ув’язнені в СІЗО та засуджені до довічного позбавлення волі, ми розповідали в матеріалі, який можна переглянути за посиланням Ексклюзивний репортаж із тюрми. Як живуть, що їдять, де гуляють довічно засуджені та ув'язнені Відео із установи відбування покарань є нижче. 

Довічне позбавлення волі — це найвища міра покарання в Україні, що прийшла на заміну смертній карі. Призначається лише у виняткових випадках. Станом на 1 січня 2020 в Україні, 1536 осіб відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі. І 35 із них — у Чортківській УВП №26.

Два десятки років працює у в’язниці

Одним із працівників, з якими було найцікавіше спілкуватися під час візиту до в’язниці, став провідний психолог установи Тарас Бакун. Він разом з керівником установи Ігорем Драбиком, який теж погодився відкрито говорити про умови у в'язниці, проводив журналістам екскурсію.

Вразило те, що щодня цей чоловік на своїй роботі стежить за емоційним станом людей, які засуджені до довічного позбавлення волі. 

— На посаді  психолога працюю з травня цього року. Загалом в установі — 20 років, прийшов на роботу в 2001-му році, — каже Тарас Бакун. — Що таке психолог в тюрмі? Коли людина потрапляє сюди, незалежно від того, який злочин вона вчинила, відчуває неабиякий стрес, відбувається моментальний вплив на психіку. Основна задача моя, як психолога — це нейтралізувати цей негативний вплив травмуючих факторів людини, яка потрапляє в таку ситуацію. 

Кожен з довічно засуджених має шанс на звільнення

Засуджених до довічного позбавлення волі, у в’язниці утримують в секторі максимального рівня безпеки. Усього тут 20 камер, на кожній табличка є фото ув’язненого та стаття, за якого його засудили. Є тут і дисциплінарний ізолятор, у який засуджені потрапляють за порушення режиму. Їжу людям подають через дверцята.

За інформацією адміністрації, тут є такі, які перебувають у тюрмі вже 20 років. Також засуджені, яким ще до 1997-го року присудили смертну кару, тобто засудили до розстрілу. Але через мораторій цю міру покарання замінили на довічне ув’язнення. 

— Здебільшого, люди, які відбувають довічне покарання, живуть із шансом вийти на волю. Він маленький, але є в кожного з них, — говорить психолог. 

Йдеться про те, що закон передбачає певні умови, за яких особа, засуджена до довічного позбавлення волі, може звільнитися. Після відбуття 20 років ув'язнення засуджений при сумлінній поведінці і ставленні до праці може подати клопотання про його помилування Президентом України. У разі задоволення клопотання Гарант держави видає указ, відповідно до якого заміняє засудженому подальше відбування покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше 25 років.

Досі приходять на побачення 

У Чортківській УВП більшість засуджених до довічного позбавлення волі провели вже більше 5-ти років. Один із злочинців до в’язниці потрапив менше, ніж пів року тому.

— Чоловік, який перебуває тут вже 20 років, до нього досі приходять на побачення, йому приносять передачі. Можливо, саме факт того, що за такий тривалий час від нього не відреклись і не покинули, ще тримає людину, — каже Тарас Бакун. 

Психолог повторює: віра побачити волю є чи не у кожного з засуджених. Хтось чекає на помилування після 20-ти років, хтось подає апеляції на рішення суддів, хтось чекає на зміни в законодавстві.

— Ми чи не щодня спілкуємось із засудженими. У розмовах довелось чути чимало розчарування, зневіри, але моя задача донести до людини: так, ти вчинив тяжкий злочин, але зараз ти маєш зробити все, щоб більше не повторити такого. Я не можу людині сказати, що ти ніколи не побачиш волі, бо якщо людина зневірюється та буде про це думати — вона просто не зможе жити, — каже він 

Виникають психологічні проблеми

Відсторонення від суспільного життя не може залишити людину такою, як вона була до того, як потрапила сюди. Тут є люди, які потрапили у в'язницю в 30 років, зараз їм близько 50-ти.

— Звісно, 20 років у закритому приміщенні є причиною психологічних порушень. Так, у кожній камері є кабельне телебачення, так, до них приходять священики, мають можливість читати, але стільки часу в закритому приміщенні без щоденного соціального життя мають наслідки, — каже пан Бакун.

Серед довічно засуджених є люди, які вчинили злочини без попереднього задуму. Але за важкий злочин вчинений повторно, їм присудили саме таке покарання. 

— Є люди, які вчинили вбивство, не маючи наміру на те. До прикладу, чоловік із села в стані алкогольного сп’яніння вдарив сусіда, за це йому дали ув’язнення на 10 років. Після того, як вийшов, знову через п’янку вчинив злочин і отримав довічне ув’язнення, — говорить чоловік. — Але такі випадки — рідкість. Серед ув’язнених є ті, які при свідомості вбили чотирьох людей, і на такі злочини вони йшли свідомо. Є і ті, які вбили дітей. 

Із в’язницею пов’язано чимало стереотипів та упереджень. Зокрема, це стосується і злочинів, які люди вчиняють між собою. Ми запитали психолога, чи траплялись в його практиці випадки сексуального насилля між засудженими. 

— Так, тут перебувають люди, які ув’язненні за статтями, що стосуються порушення статевої недоторканості. Але щоб такі речі відбувались тут, у в’язниці — ні. За моєї практики такого не пригадую, і сподіваюсь, що такого ніколи не буде, — каже психолог. 

Десятки людей, які чекають свого вироку 

У Чортківській УВП перебувають також ув’язнені на період слідства, адже установа виконує функцію обласного слідчого ізолятора. Тож пан Бакун працює із тими, які чекають остаточного вироку суду у своїх справах та мають міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Дехто з них після вироку суду повернеться додому, а хтось, у випадку, якщо їх правопорушення підтвердить суд, продовжать шлях в місцях позбавлення волі. 

 

— Слідство може тривати різний період: зазвичай в межах пів року, часто також, у випадку особливо тяжких злочинів, понад рік. Зараз у нас є підсудний, у якого судові слухання тривають чотири з половиною роки. І весь цей час він перебуває в СІЗО, — розповідає психолог. 

Саме психолог одним із перших спілкується з людьми, які потрапляють сюди. Він вивчає їх психоемоційний стан, серед іншого аналізує факто схильності до самогубства, схильності до алкозалежності та наркозалежності, адже ситуації в житті підсудних можуть бути особливо критичними. 

Історії ув’язнених шокують 

Потрапити у СІЗО можуть навіть неповнолітні. Тут були люди, яким ледь виповнилось 14 років. І, звісно, їм без підтримки психолога в такому випадку впоратись з усвідомленням цього було нелегко. 

— Хтось потрапляє з цілком нормального життя. Часто це буває внаслідок загибелі людини чи кількох людей під час ДТП. До прикладу, був випадок, коли через аварію на дорозі запобіжний захід обрали водію, а під час тієї ж аварії загинула близька йому людина. Ви можете уявити, яка це втрата для людини, і він, ймовірно, і уявити не міг, коли сідав за кермо, що так все закінчиться, — розповідає Тарас Бакун. — А є і інші випадки, часто таке стається з наркозалежними людьми. Саме в’язниця їх примушує позбавитись залежності, бо перебуваючи на волі, вони не змогли б залишити вживання. І неодноразово були такі випадки, коли сам після ув’язнення люди виходили абсолютно нормальними членами суспільства, хоча і до цього вели асоціальний спосіб життя.

Багато хто з ув’язнених на волі має дітей, дружин чи чоловіків, батьків. І стосунки з ними теж часто змінюються, коли між ними стають залізні  ґрати. 

 — Так, мені доводилось працювати з людьми, які вчиняли страшні злочини. Але я не суддя, аби їх оцінювати. Перш за все, це люди зі своїми емоціями, зі своїми проблемами та успіхами, — каже пан Бакун. 

Багато хто, із людей, які звільнились, знову повертається в камеру. Добровільно… І причина дуже проста: їм просто ніде жити. 

— Я не раз чув про те, що люди повертались додому, за цей час їх дружини вже мали інші сім’ї, а їм ніде подітись. Вони скоїли якісь нетяжкі злочини: або обкрадали магазин, або забирали щось чуже, щоб знову повернутись у тюрму, — каже Тарас Бакун. 

У в’язниці своє життя 

У в’язниці життя будують за своїми правилами. Тут в’язні навчаються, працюють, беруть участь в соціальних заходах і навіть одружуються. 

— Кожен з ув’язнених залишається людиною: вони заводять нові стосунки в телефонному режимі, до них приходять на побачення. За моєї практики серед ув’язнених відбулось кілька десятків весіль, — каже Тарас Бакун. 

А один із випадків просто вражає. Близько двадцяти років тому у СІЗО потрапила жінка при надії. І дитину вона народила в місці позбавлення волі. 

— Такий випадок був десь у 1999-му році, я тоді ще не працював, розповідали колеги, про те, що засуджена народила. Для пологів її відвезли в чортківський пологовий, а потім повернули сюди,  — розповідає психолог. — Також був випадок, коли жінка потрапила у в’язницю за крадіжку разом з дітьми. Це був 2001й-ий рік, я тоді вже працював. Двоє дітей були до трьох років, а найменшому кілька місяців, і його охрестили тут, у нашій церкві. Я став його хрещеним батьком. Так, закон передбачив такі випадки, коли жінці ні з ким залишити дітей, а в нашій установі є кімната матері та дитини для таких випадків.

Психолог каже, що для когось це місце стало примусовим домом, бо іншого вибору в них немає. Робота з ув’язненими є непростою, але тут Тарас Бакун провів більшу частину свідомого життя.  Він бачить своє покликання в тому, щоб допомагати людям, яких осуджує суспільство, осуджує закон, а інколи навіть дорогі люди. Він наголошує, що прийняти відповідальність за власні вчинки з покорою та розкаянням можуть лише сильні духом люди. 

Р.S. Редакція висловлює вдячність за відкритість до співпрачі та чесність в розмові керівнику УВП №26 Ігорю Драбику, психологу Тарасу Бакуну та заступнику керівника установи із соціально-виховної роботи  Володимиру Журавлю. Ми цінуємо правду та дякуємо людям, які живуть своєю роботою.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.