Мотанки, іграшки, ґердани й патріотичне печиво: етно-вироби стали родинною справою для сестер з Шумщини
- Віта Рудзінська з дитинства полюбляє творчість. Жінка малює картини, в’яже іграшки й виготовляє мотанки. Натомість Марії Онофрійчук більше імпонує бісер. Вона плете ґердани й вишиває великодні рушнички. А разом сестри випікають медово-імбирне печиво. У їхніх руках будь-яке діло горить.
- Майстрині поділились з нами тонкощами своєї родинної справи.
Сестри Віта і Марія з Шумщини. Обоє навчались у Кременецькій гуманітарно-педагогічній академії за спеціальністю «Образотворче мистецтво». Віта Рудзінська-Онофрійчук наразі працює вчителькою в одній з шумських шкіл, а Марія ще до початку повномасштабної війни через брак робочих місць стала їздити на заробітки за кордон. Та жінки не уявляють життя без мистецтва. Кожна з них знайшла власний творчий шлях, а коли збираються гуртом – то фантазії немає меж…
Любов до чогось, що можна створити своїми руками, наче у спадок передалась жінкам від рідних. Їхній прадід, як пригадує Віта, був знаним на Шумщині столяром, від руки малював креслення і витеслював різноманітні вироби з дерева. Бабуся обожнювала малювати, навіть на старість часто просила в онучок папір й олівця, аби щось зобразити. Тато Онофрійчуків за професією будівельник, але також полюбляв малювання. У школі нерідко допомагав донечкам робити плакати, але понад усе йому подобалась фотографія. Чоловік мав кілька плівкових фотоапаратів, робив світлини природи, фіксував на кадрах все красиве, що бачив довкола. А мама майстринь – швея, і так вправлятись з голкою, як вона, небагатьом до снаги. У такій атмосфері виросли Віта і Марія.
Вони розповіли нам про свої ексклюзивні вироби, скільки часу йде на втілення ідей в реальність, де купують матеріали й про популярність етно-стилю серед українців у час ворожого наступу.
Навчилась в’язати у декреті
Віта Рудзінська-Онофрійчук змалечку малює. На витворах її пензля домінує морська тематика – обов’язково має бути море, річечка чи ставочок. Якось навіть влаштувала персональну виставку таких «морських» картин, а ще виготовляла їх під замовлення. Розповідає нам, що коли була у декретній відпустці за донечкою, вирішила спробувати для себе щось нове.
Поки малеча солодко спала, жінка шукала для себе якесь незвичайне заняття. Випадково натрапила у соцмережі на сторінку майстрині, яка в’язала іграшки з ниток. Віті сподобалось, й додає, що той час мало хто таке робив. Шумчанка замовила нитки, коли вони прийшли – зв’язала перший виріб, і понеслось…
За рік Віта удосконалила свої заняття настільки, що з легкістю могла створити будь-яку іграшку. Сьогодні вона робить звіряток, персонажів мультиків та казок, брелочки, мініатюрних лялечок, фігурки з ниток та багато чого іншого.
– Іграшки у мене замовляють і я в’яжу їх для себе. Потім публікую фото у соцмережах. До війни часто брала участь у виставках й фестивалях як у рідному місті, так і за його межами. Ми зі знайомими майстрами й майстринями мандрували народними ярмарками. Були й на «Братині» у селі Стіжок, і на «Новомалинській Любаві», що проходить на Рівненщині, тощо. Організатори етно-подій бачили наші вироби, телефонували і знову кудись запрошували. Пригадую, що перша ярмарка, яку я відвідала, була у 2018 році. Зараз майже нікуди не їжджу, працюю у школі, а на дозвіллі – в’яжу, – говорить Віта.
Жінка створює іграшки з плюшевої (велюрової), акрилової і бавовняної пряжі. Нитки гіпоалергенні й цілком безпечні, тому з ними діти можуть бавитись від народження. Всі матеріали – від пряжі різної товщини до штучних очей, стрічок й іншого оздоблення, майстриня замовляє на інтернет-сайтах.
А час виготовлення іграшки залежить від розміру і гачка. Використовує великі й мініатюрні – на 2-3 міліметри.
– Буває так, що в’яжу щось, і справа затягується. Таку іграшку відкладаю, отже, зникло натхнення для неї. Починаю робити щось інше й цікавіше. Якщо виріб замовив клієнт, то за 2-3 дні виготовлю його з легкістю. Повертаюсь зі школи, і сідаю за роботу, десь дві-три годинки до вечора працюю. Якщо іграшка дуже велика, іноді на неї треба до п’яти днів. А лялечки можу в'язати і тиждень, і два, і місяць. Бо з нитками, які для них підходять, працювати складніше, – пояснює Віта Рудзінська.
А творче захоплення жінка встигає поєднувати з вихованням донечки. Дівчинка теж обожнює малювати, а коли бачить, як мама займається чимось неординарним, завжди просить навчити цьому. Донька Віти приймає участь в різних конкурсах з образотворчого мистецтва і ходить у музичну школу.
Вироби важко відірвати від серця
Майстрині подобається робити щось складне, а не монотонне. Кожен її виріб – ексклюзивний, бо створений за авторськими схемами, переконує Віта. Жодну іграшку не зв’язала за чужим прикладом. Всіма виробами шумчанка дуже пишається, однак, каже, є ті, які важче відірвати від серця, коли комусь продаєш чи даруєш. А деякі навпаки – легко, бо знає, що це комусь принесе радість і щасливу усмішку. Жінка пригадує історію із в’язаним «морським котиком», якого привезла на ярмарок.
– Підходить до нас хлопчик і цікавиться ціною іграшки. Через 10 хвилин малий знову тут як тут, вже з мамою, і показує на котика. Та відмовляється купувати. Через деякий час хлопчик приводить тата, він теж не хоче витрачати гроші. Врешті, наш покупець вмовив дядька чи тітку, вже не пам’ятаю кого, і таки отримав бажану іграшку. На кожній ярмарці трапляються кумедні випадки, – усміхається Віта.
А ще вона свого часу навчилась виготовляти автентичні мотанки. Таке специфічне замовлення отримала від знайомого з ізотеричного центру у Тернополі. Спершу Віта Рудзінська прочитала детальну інформацію про ці ляльки, адже є багато нюансів – вони складаються лише з натуральних матеріалів, всередині є певне наповнення (від нього залежить сенс, вкладений у мотанку), кожна має свою назву, важливий і підбір кольорів.
Фігурки роблять на добробут, удачу, щоб привернути фінанси тощо. Вивчивши тонкощі, жінка зробила мотанки для центру й кілька для поїздок на етно-фестивалі.
– Якщо в’язані іграшки сьогодні неймовірно популярні, то мотанки – не дуже. Люди мало знають по них, коли бачили мої вироби, то дивувались, розпитували що це. Були покупці, які купували мотанку, аби передати друзям за кордон. Хотіли, щоб там дізнались про українські традиції, – додає вона.
Від перших місяців повномасштабної війни попит на вироби етнічної тематики, за спостереженнями майстрині, стрімко зріс. Часто люди просять одягнути іграшку у вишиванку, зв’язати красиву ляльку-україночку абощо. Минулого року випускники місцевої школи замовили у неї жовто-блакитні серця з тризубом посередині. Їх школярі клали у пакунки й відправляли нашим воїнам на фронт.
Чоловік Віти Рудзінської також захищає Україну на передовій. Тоді жінка зв’язала кілька сердечок для коханого та його побратимів, й передала хлопцям. А з дітьми у школі вони останнім часом робили патріотичні браслети з стрічок. Нещодавно виготовили їх понад сотню штук і завдяки волонтерам відправили на Схід.
Робить прикраси з бісеру й пряники
А ось Марії Онофрійчук – молодшій сестрі Віти, більше до вподоби працювати з бісером. Розказує, як навчалася в академії і з одного навчального предмету студенти мали виготовити виріб з бісеру. Вона тоді сплела деревце й квіти, і сам процес плетіння дуже сподобався.
А незабаром жінка почала вишивати бісером великодні рушнички на кошик. Після першого замовлення зрозуміла – зупинятись не буде. Так ця справа затягнула її.
А ще за якийсь час Марія стала плести прикраси на шию – ґердани.
– Цим почала не так давно займатись. Моїй сестрі Віті подарували ґердан з бісеру. Я побачила його і захотілось спробувати зробити такий виріб власноруч. Переглянула майстер-класи, подивилась схеми плетіння в інтернеті й у соцмережах. Тато зробив мені спеціальний станок з дерева, я замовила бісер. Перші прикраси вдались, тому продовжую їх створювати. Вони гарно виглядають, – зауважує Марія.
Майстриня вже сплела три ґердани й зараз доробляє четвертий. Коли бралась за це діло, гадала, що робити такі прикраси легко, можна закінчити одну за годину чи дві. Насправді, посміхається Марія, це взагалі не так. Якщо не відволікатись і не братися за інші справи, ґердан реально створити за день. А складніші орнаменти вимагають куди більше часу й зусиль.
Для прикрас шумчанка використовує виключно чеський бісер. Він ідеальний для плетіння, адже бісерини мають однакові розмір та форму. Крім цієї справи, Марія також красиво малює, але здебільшого це настінний живопис. А разом із сестрою до тематичних свят і під замовлення вони печуть смачнюче медово-імбирне печиво, яке власноруч розписують.
Рецепт мають свій, удосконалений з роками та досвідом. Пряники виходять м’якими й блискучими, а ще ідеально тримають форму. Приміром, до Великодня цього року сестри робили печиво у вигляді писанок, зайчиків, ангеликів, перших літер фрази «Христос Воскрес!» тощо.
– Не знайшовши роботи за спеціальністю, я їжджу на заробітки. А коли повертаюсь додому, мені не сидиться на місці. Так і тягне до творчості, до чогось креативного і не нудного, – додає Марія.
За її словами, нерідко люди замовляють у сестер пряники за мотивами популярного мультика про козаків, розфарбованих, як україночки, або жовто-блакитні серця. Бувають й оригінальні замовлення – до Нового року, Різдва, Дня Святого Валентина тощо. Жінки можуть розфарбувати пряники як завгодно. А ще Марія і Віта відправляють печиво за кордон, бо мають замовників.
Читайте також:
Розвиває автентичне ремесло: історія майстрині з Тернопільщини, яка плете дивовижні вироби з лози
Листівки з минулого: тернополянка Ірина Абрам’юк вчить створювати унікальні писанки
Як виглядає Тернопіль перед Великоднем (ФОТОРЕПОРТАЖ)
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Олег Яблонський