Не могли ризикувати життям малечі! Як родина з Броварів знайшла тимчасовий прихисток у 14 школі

Не могли ризикувати життям малечі! Як родина з Броварів знайшла тимчасовий прихисток у 14 школі
  • Сергій та Наталя з двома дітками приїхали до нашого міста з Броварів.
  • Коли російські окупаційні війська захопили деякі навколишні села їхньої територіальної громади, родина прийняла рішення рятуватись, адже для них найцінніше – безпека малечі.
  • Історію сім’ї читайте та дивіться у нашому матеріалі.

До слова, бої за Бровари на Київщині розпочались ще 24 лютого, як тільки росія здійснила повномасштабне вторгнення на нашу землю.

У той день ворог ракетами атакував дві військові частини міста. В результаті цього загинуло 6 осіб, 12 були поранені. Згодом окупанти цілеспрямовано наступали на Бровари, прагнучи захопити їх і села поблизу. 13 березня непрості бої велись на території Баришівської, Калитянської та Великодимерської ОТГ. Місцеве населення евакуювали. 

Проте, численні спроби ворога перемогти на Броварському напрямку не увінчались успіхом й росіяни зазнали поразки. Після відходу окупантів з 1 квітня стартувало розмінування багатьох населених пунктах краю.

Відео дня

Повітряна тривога лунала мінімум 4 рази на день

Сергій, який погодився розповісти нам про пережите за останні кілька місяців, говорить, що перший день війни запам’ятав чудово.

– Напередодні вторгнення ми чули новини про можливий напад росії. Я десь до 2 ночі не спав, було якось тривожно. О 5 ранку мене розбудила жінка зі словами, що з вулиці чутно якісь вибухи, – каже чоловік.

Довоєнне фото родини

За його словами, Бровари і в мирний час не назвеш найспокійнішим містом, тож Сергій спершу подумав, що щось інше трапилось, точно не війна…

– Та це таки була правда! На нас напала росія! Згодом ми з Наталею дізнались, що зі сторони Борисполя, де аеропорт, спрацювало ППО. Можливо, ворожа ракета кудись і влучила, не знаємо, – ділиться він.

У місті родина залишалась упродовж трьох тижнів. Часто були авіанальоти, ракети пролітали. Це все відбувалось зовсім поруч.

– Звук сирени майже не стихав. Повітряна тривога була в середньому по чотири рази на день. Ніхто нічого не знав: куди летить і чи обмине нас… Ми з дітками постійно спускались у сховище. Це їм дуже не подобалось. Вони не розуміли і не розуміють, що таке війна, – розказує Сергій.

В Броварах на вулицях вдень людей майже не було. Виходили хіба до магазину і то швиденько йшли назад. Коли тривога – всі одразу переміщалися до сховищ.

– Продукти швидко зникали з прилавків магазинів. Кілька днів були – і все! Деякі магазини підвищували ціни. Згодом мер міста наказав зупинитись, і ситуація трохи стабілізувалась. Зі зв’язком все ніби було добре: і з мобільним, і з Інтернетом. Готівку могли зняти, проблем не виникало, – пригадує Сергій.

Знайшли прихисток у 14 школі

Коли ворог надто близько підійшов до Броварів та захопив навколишні села, ще тоді Сергій і Наталя зрозуміли, що ризикувати не можуть. Тим паче, їхній підвал був не надто облаштований на випадок небезпеки.

– Ми не могли спокійно дивитися на те, як діти підходять до вікон, коли тривога, і спостерігають за тим, що відбувається. Для них це була ніби гра! Для нас – реальність, коли не знаєш, що на тебе чекає завтра. Тому з дружиною прийняли рішення рятуватись, – говорить чоловік.

Родина не хотіла їхати за кордон, адже не могла покинути Батьківщину. Спершу планували вирушити до Львова, але там вже було чимало внутрішньо переміщених осіб.

Тому обрали Тернопіль.

– О 7 ранку в Броварах закінчувалась комендантська година, тож ми з дітьми швидко зібрались і виїхали. Сюди добирались з пересадкою. Наш товариш їхав до Вінниці власною автівкою, довіз нас туди, а далі «ловили» перший-ліпший потяг у цю сторону. Опинились у Тернополі майже о 23:00 вечора, тобто дорога зайняла 14 годин! Це важко, якщо чесно… – ділиться Сергій.

На залізничному вокзалі сім’я звернулась до волонтерів, які займаються розселенням переселенців. Їм запропонували зупинитись у Тернопільській загальноосвітній школі № 10.

Наталя сфотографувала сина навпроти фонтанів

– Минуло кілька днів і нам не вдалось знайти іншу оселю. Тому два тижні ми мешкали у 10 школі, а потім через певні причини перебрались у Тернопільську загальноосвітню школу № 14. Тут живемо до нині, – розповідає чоловік.  

У Тернополі Сергій встиг сходити на рибалку

За його словами, наше місто родині дуже сподобалось. Мовляв, потрапили сюди, коли ще лежав сніг й була ожеледиця, і вдалось на власні очі побачити, як Тернопіль зеленіє й розквітає навесні.

Фото, зроблене у Тернополі

– Збираємось невдовзі повертатись додому, у Бровари! Там зараз наче спокійно, багато хто відновив роботу. Тернополянам щиро вдячні за гостинність! – завершує нашу розмову Сергій.

Читайте також: Стали великою дружньою родиною! Як школа №14 волонтерить у воєнний час (РЕПОРТАЖ)

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up