Працівники ДАІ - про те, як їм вдалося повернутися живими із зони АТО

Василь Сенюк (41 р., в центрі) разом зі дев'ятьма працівниками обласної державтоінспекції брав участь в антитерористичних операціях на сході. Чоловік дякує Богу, що всі бійці повернулися додому живими та здоровими

Немало патріотів з нашого міста брали та продовжують брати участь в антитерористичних операціях у Донецькій, Луганській та інших областях.

Старший інспектор організації роботи відділення ДПС управління ДАІ в Тернопільській області Василь Сенюк разом із групою працівників на початку липня повернулися з антитерористичної операції. Детальніше про це - в інтерв'ю “RIA плюс”.

- Ви разом із працівниками обласної автоінспекції протягом цілого місяця брали участь в АТО на сході. Мабуть, радієте, що повернулись додому?

- Безумовно. 31 травня на своїх потужних автомобілях десятеро наших працівників виїхали на схід. Наступного дня ми вже були на базі АТО в Харківській області. Там пробули місяць, після того відбулася ротація - нас змінили працівники  міліції та державної автоінспекції з інших регіонів країни.

- У чому полягало ваше завдання?

- Ми чергували на блокпостах, а також забезпечували супровід колони. Окрім того, ми брали участь в антитерористичних операціях разом із військовими.

- Як вибирали тих, хто поїде на схід? Примусово-наказово?

- Це були виключно добровольці.

- А як ваші рідні сприйняли звістку про те, що ви їдете воювати?

- Звичайно, як і всі жінки, дружина нервувала, бо хвилювалася за мене. Але вона знала, що виходила заміж за офіцера. А ми ж такі самі військові, які давали присягу на вірність державі та українському народу.

- Які у вас були враження, коли приїхали на схід? Хоча ви чоловік, мабуть, було страшно?

- Звичайно, територія, де активно точаться військові протистояння, кардинально відрізняється від землі, де панує мир. Чесно кажучи, трохи страшно було. Зовсім безстрашною може бути хіба що людина, хвора на голову. Підсвідомо кожен із нас чогось боїться.

З іншого боку, у такій напруженій ситуації зашкалює адреналін. У думках постійно майорить думка: “Готовий виконувати свій професійний обов'язок - до кінця”.

- Географія ваших пересувань, напевне, чимала?

- Це точно. Ми чергували на блокпостах та їздили у складі військових колон і  в інші регіони. Були в Слов'янську, Червоному Лимані, Святогорську. Ми, працівники ДАІ, мали зброю та були у бронежилетах.

- У якому стані тепер Слов'янськ? В Інтернеті та по телебаченню можна побачити багато вражаючих кадрів... Будинки та вулиці таки вщент розгромлені?

- Ми були в Слов'янську, коли ще там “панували” сепаратисти. А стосовно вражень, то на війні - як на війні... Наші військові відбили місто вже після нашого повернення додому. Тому мало що можу сказати.

- У Тернопіль ви повернулися в повному складі?

- Так, дякувати Богу, усі живі та здорові. А от техніка трохи пошкоджена. Але то вже дрібниці - відремонтуємо.

- Техніка постраждала під час обстрілів?

- Так, одного разу ціла міліцейська колона потрапила в перестрілку. Я навіть не думав, що Донецька область настільки лісиста. Навпаки, уявляв, що там - степова місцевість. А ті сепаратисти ховаються у лісах, а потім нападають на колони. Напевне, ще й не обійшлося без “доброзичливців”, які просто здали пункт нашого базування.

- Сепаратисти краще озброєні?

- Не можу сказати, чи краще. Але той факт, що в них є потужна сучасна зброя - це точно.

- Василю, а ви раніше ніколи не були на сході країни?

- Ні, не доводилося. Дитинство та юність провів на Західній Україні. Прикро, що на схід поїхав саме за таких обставин.

- Як вам здається, які настрої панують серед тамтешніх мешканців?

- Там багато адекватних людей, які думають так, як ми, і навіть говорять українською або принаймні намагаються розмовляти державною мовою. Хоча їхній говір, мабуть, більше схожий на київський.  На сході ми зустріли чимало людей із заходу, які перебралися туди після одруженняґ чи з інших причин.  Звичайно, були й такі, які підтримують проголошення Донецької народної республіки. Але їх -  меншість.

- Жителі вас не оточували в кільце, не погрожували?

- Ні, навпаки, вони дуже нам допомагали. Місцеві волонтери часто приносили нам продукти харчування, речі особистої гігієни, сигарети. Через 15 днів нашої участі в АТО ми також отримали передачу від тернопільської громади. Дуже вдячні за те, що не забули про нас. Частину речей ми передали солдатам внутрішніх військ, адже їм те майно більше знадобиться. Загалом там, на полі битви, між усіма військовими панує дружба та злагодженість. Тільки завдяки таким людським якостям ми можемо здолати ту страшну загрозу, яка нависла над нами.

- Додому часто телефонували?

- Намагався дзвонити щодня, хоча б повідомити, що живий та здоровий.

Дружина молилася за мене та усіх нас. Напевне, завдяки щирим молитвам коханих та рідних ми й повернулися додому.

- А з електричним забезпеченням у вас проблем не було? Чи ви використовували генератори світла?

- Ми жили в наметовому містечку. Дякувати Богу, електроенергія була. Тому могли спокійно зарядити мобільні телефони.

- Вас змінили також працівники тернопільської державтоінспекції?

- Ні, зараз туди поїхали інспектори з Київської області. Потім поїдуть представники з інших регіонів.

- Вдома одразу адаптувалися? Чи, можливо, відчували невеликий стрес. Адже ніби з пекла повернулися в тиху гавань?

- Додому дуже хотілося. І це нормальне відчуття. Як на мене, то кожна людина, де б вона не була, завжди мріє якомога скоріше повернутися до рідної домівки. Адже недаремно говорять, що скрізь добре, але вдома краще.

- Наскільки мені відомо, ви маєте восьмирічного синочка. Чи говорили йому, що тато поїхав на війну, та чи збираєтесь у майбутньому віддавати його служити в армію?

- Не дуже хотілося травмувати дитячу душу, тому до подробиць не вдавалися.

Щодо армії, безперечно, коли син виросте, він піде служити. Я твердо переконаний, що кожен чоловік повинен вміти за себе постояти. До речі, не тільки про себе, а й про інших, - рідних, батьків, країну і так далі. От нас із братом батько відправив в армію, і нічого поганого з нами не сталося - змужніли та набралися досвіду. Тим паче, саме там хлопці мають чудову можливість стати справжніми чоловіками, бути самостійними, обходитися без підтримки мами й тата. Доживемо – побачимо. Головне, щоб поки син виросте, у нашій країні повноцінно функціонували Збройні сили України. Армія потрібна кожній державі і нам - також. Думаю, після теперішніх подій кожен мав можливість у цьому пересвідчитися.  

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.