Що відомо про 49 захисників, яким присвоїли звання «Почесний громадянин міста Тернополя»

Рідним полеглих Героїв 29 лютого вручили нагороди «Почесний громадянин міста Тернополя» до другої річниці повномастабного вторгненя. Розповідаємо про кожного воїна. Хочемо наголосити, що в цьому списку не всі імена полеглих захисників, представлені дані лише тих, чиї імена озвучили в міській раді. 

Звання почесних громадян міста присвоїли посмертно родинам 49 Героїв за вагомий особистий внесок у становленні української державності та особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Перелік захисників опублікувала Тернопільська міська рада. 

Аби більше розповісти про наших мужніх бійців, журналісти «20 хвилин» збирали інформацію від  міської ради, на сторінках рідних та близьких у соціальних мережах, на сайтах навчальних закладів та Офіційному інтернет-представництві Президента України.

Також ми намагалися знайти якомога більше світлин захисників. Проте не всі з них вели соціальні мережі, а рідні інколи просто виставляють дописи зі свічками, не публікуючи фото чи відео із загиблими…

Віктор Миколайович Богдан

До повномасштабного вторгнення чоловік працював на Каховській ГЕС. За інформацією «Укргідроенерго», він вивіз сім’ю з окупації до Тернополя, а сам у жовтні 2022 року пішов захищати Батьківщину на передовій.

42-річний військовий загинув п’ятого грудня на Донецькому напрямку, за дев’ять днів до свого Дня народження. Віктор Богдан був стрільцем-снайпером. У загиблого бійця залишилися донька та дружина.

Расим Олександрович Богданець

33-річний житель Тернопільської громади захищав Батьківщину у східній частині України. Він загинув через тиждень після свого Дня народження. Свій останній бій воїн прийняв п’ятого грудня під час ведення бойових дій на фронті в Донецькій області.

У соціальних мережах знайомі Расима Богданця пишуть, що він був світлою і доброю людиною, власним прикладом показував, що можна гідно захищати державу та бути вірним своєму народу. Його загибель стала для них великою втратою, у яку важко повірити.

Віталій Олегович Венгер

До військової діяльності чоловік працював у Тернопільському обласному центрі контролю та профілактики хвороб МОЗ України. Про це свідчать дописи на сторінці центру у Фейсбук.

На захист країни Віталій Венгер став з перших днів повномасштабного вторгнення. Життя бійця обірвалося восьмого жовтня 2023 року в Запорізькій області. Чоловіку був 51 рік. Зі слів колег, він був доброю та світлою людиною.

Роман Миколайович Вовчак

Він був старшим навідником 37-ї окремої бригади Морської піхоти самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 4548. Його життя обірвалося сьомого грудня під час виконання бойового завдання у селі Тягинка, що на Херсонщині. У Романа залишилася трирічна донечка, мама та дружина. Маленька донечка була для нього ціле життя, весь всесвіт, пишуть рідні.

Михайло Олексійович Вовчук

У свої 38 життя за Батьківщину та мир українського народу віддав житель Тернопільської громади. Чоловік загинув 12 жовтня 2023 року на Донецькому напрямку. Попрощалися з з ним 20 жовтня у Домі печалі, що на вулиці Микулинецькій.

Олег Ігорьович Волянський

Уродженець села Беримівці Зборівської обʼєднаної територіальної громади Олег Волянський загинув у важких боях на Донеччині. Йому було 34 роки. Його душа відійшла у вічність 13 січня 2024 року.

Іван Леонідович Гавришко

Уродженець села Калагарівка Гримайлівської громади служив у 68 окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Він став на захист України у перші дні повномасштабного вторгнення – шостого березня 2022 року. Життя українського захисника, Івана Гавришка, обірвалося 11 грудня 2023 року в Луганській області. У нього залишилася дружина, мама та дві доньки.

Тарас Русланович Галат

28-річний Тарас Галат був оператором відділення управління командира третьої самохідної артилерійської батареї другої самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 4765. Тараса призвали на військову службу під час мобілізації 28 березня 2023 року. Разом із побратимами боронив цілісність нашої держави в Херсонській області. Він загинув 10 жовтня 2023 року під час виконання бойових завдань у місті Херсон.

Зі слів матері Лариси Бурди, воїн відважно виконував свій обов'язок громадянина України. До останніх днів свого життя був вірним своїм побратимам та Батьківщині.

Володимир Михайлович Гарматій

Захисник від 2009 здобував освіту на факультеті обліку й аудиту Тернопільського економічного університету, де 2013 закінчив навчання на військовій кафедрі. Брав активну участь у Революції гідності на Майдані Незалежності в Києві.

У квітні 2014, перебуваючи на п’ятому курсі, вступив до лав ЗСУ. Служив командиром мінометного взводу 51-ї окремої механізованої бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ у військовій частині в місті Володимир-Волинський. Від 16 червня 2014 молодший лейтенант Володимир Гарматій брав участь в антитерористичній операції на Сході України, зокрема й поблизу міста Сіверськодонецьк Луганської області.

22-річний мешканець Чернелева-Руського Тернопільського району Володимир Гарматій загинув в зоні АТО сьомого липня 2014 року.

Роман Петрович Годований

Роман Годований на початку футбольної кар’єри двічі виборов звання чемпіона Тернопільської області в складі ФК «Тернопіль», згодом виступав у складі тернопільського ФК «Нива» та луцького ФК «Волинь». З початку вторгнення 33-річний футболіст став на захист України. Загинув 29 листопада 2023 року внаслідок вибуху ворожого снаряда. У Романа залишилися дружина і двоє дітей.

Андрій Богданович Гребеняк

Віддав життя за вільну і незалежну Україну житель Тернопільської громади Андрій Гребеняк. Йому було 39 років. Його серце перестало битися 30 грудня 2023 року.

Петро Ігорьович Дейнека

31-річний Петро Дейнека з Тернопільської громади загинув 21 жовтня під час бойових дій на Луганщині. Герой був до кінця відданий військовій присязі та мужньо боровся за нашу перемогу.

Тарас Миколайович Дейнека

Сьомого березня 2021 року Тараса прийняли на військову службу за контрактом в 44-ту окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола, в/ч А 3215. Під час повномасштабного російського вторгнення він пішов воювати проти ворогів з перших днів.

Разом із побратимами боронив Запоріжжя, Донеччину, Харківщину. Завжди проявляв ініціативу, був витривалим та мужньо стояв на позиціях до останнього подиху. П’ятого серпня 2023 року його перевели в 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого в/ч А 1008 кулеметником. А вже 15 серпня під час виконання бойового завдання він загинув внаслідок артилерійського обстрілу в селі Першотравневе, Куп'янського району.

Зі слів мами Надії Тимощук, для своєї родини та близьких він завжди залишиться як найщиріший, найдобріший, вірний та любий.

Максим Васильович Демченко

Він був офіцером 44-ї окремої артилерійської бригади, захищав Україну з 2014 року. Брав участь у бойових діях на території Запорізької, Донецької, Луганської, Київської та Житомирської областей. Життя захисника обірвалося на 43-му році. Майора Максима Демченка поховали на Алеї Героїв у Тернополі. У загиблого залишилася мати, сестра, дружина, син та донька.

Остап Ярославович Джус

43-річний Остап працював на Київщині, звідти ж призвали на війну. Остап ніс службу в другому протитанковому відділенні протитанкового взводу військової частини А 0414. Його життя обірвала ворожа куля у населеному пункті Костянтинівка, що на Донеччині близько 17 години 12 липня 2023 року.

 Василь Васильович Добротвор

30-річний Василь захищав Україну на Донецькому напрямку. Серце бійця перестало битися дев’ятого січня 2024 року. Він отримав осколкове поранення несумісне з життям.

Володимир Романович Жмуд

До повномасштабного вторгнення Володимир Жмуд був підприємцем, займався будівельними роботами. Згодом він служив командиром гранатометного відділення у 93-й механізованій бригаді «Холодний Яр». Його життя обірвалося 21 вересня під час виконання бойового завдання у Донецькій області. У бійця залишилися батьки, дружина, син та донька. Поховали бійця на Алеї Героїв.

Олег Віталійович Захарків

Олег Захарків загинув 27 серпня під час виконання бойового завдання у Запорізькій області. На момент загибелі воїну виповнилося лише 21. Відомо, що тернополянин був випускником школи-ліцею №6 імені Назарія Яремчука.

Юрій Дмитрович Зливко

Юрія Зливка мобілізували у червні 2022 року. Боєць брав участь у бойових діях на Донеччині, Херсонщині, Миколаївщині та Дніпропетровщині у складі 24-ї механізованої бригади. Він загинув 6 вересня 2023 року у Дніпропетровській області. Йому назавжди 51 рік.

Андрій Петрович Карпюк

Захисник народився другого березня 1988 року. Був призваний на службу 28 березня 2023 року. Служив старшим майстром відділення ремонту та зарядки акумуляторних батарей взводу спеціальних робіт ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки однієї з військових частин. Проживав на «Східному» у Тернополі. Його життя обірвалось у Волноваському районі на Донеччині 17 серпня — під час виконання бойового завдання. У чоловіка залишились мама, дружина і донечка.

Андрій Богданович Кликун

Боєць загинув у Запорізькій області під час виконання бойового завдання. Його життя обірвалося 13 січня. На момент загибелі чоловіку було 34 роки. Тепер він оберігає нашу Батьківщину та своїх рідних з неба.

Юрій Анатолійович Княжев

Боєць народився першого жовтня 1976 року, проживав у Тернополі. Його призвали на військову службу 28 лютого 2023 року. Бойового досвіду раніше не мав, лише в армії служив у ремонтних військах. Його життя обірвалось 18 грудня 2023 року у госпіталі. 22 грудня Юрія Княжева поховали на Алеї Героїв, що на Микулинецькому кладовищі у Тернополі.

Сергій Андрійович Козак

Сергій Козак був молодшим сержантом 24 механізованої бригади. Із серпня 2022 року брав участь у бойових діях на Донеччині та Херсонщині. Його життя обірвалося 1 вересня під час виконання бойового завдання у Донецькій області. Тепер йому назавжди 54 роки. У Сергія Козака залишилася мати, сестри, дружина і двоє дітей. Поховали бійця на Алеї Героїв Микулинецького кладовища.

Анатолій Анатолійович Королівський

Військовий родом з Хмельницької області, проте навчався та створив сім’ю вже у Тернополі. Мобілізували його п’ятого вересня 2022 року. Служив у Житомирі, проходив навчання у Великобританії. Загинув третього листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області. Залишилась дружина, мати, двоє дітей, три сестри.

Олег Васильович Кочан

Він був бійцем 79 десантно-штурмової бригади, помічником гранатометника. Олега мобілізували навесні 2023 року. Він побував на навчаннях в Англії, а потім його відправили в зону бойових дій. Загину 25 вересня 2023 року на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Ігор Зіновійович Лисий

Життя захисника обірвалося на 45-му році в Луганській області. Там він виконував бойові завдання та захищав Україну від російських окупантів. Чоловік загинув 29 листопада 2023 року.

Андрій Віталійович Лотвін

Хлопець боронив Україну з 2014 року. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Андрій не стояв осторонь та продовжив боротися із ворогом. Життя 29-річного воїна обірвалося 9 січня 2024 року. Андрій був випускником факультету комп’ютерних інформаційних технологій Західноукраїнського національного університету.

Тарас Юрійович Мазур

39-річний Тарас захищав Україну на Херсонському напрямку. Він був командиром вогнеметного відділення. Його життя обірвалося 14 вересня 2022 року. У захисника залишилася дружина та двоє дітей.

Богдан Степанович Марків

Назавжди 27 років і Богдану Марківу. Він служив командиром відділення у 95 десантно-штурмовій бригаді. Його життя обірвалося 17 грудня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання у Донецькій області. У Богдана залишилися батьки, брати і сестра.

Ярослав Олегович Марків

35-річний Ярослав був командиром танкового взводу, лейтенантом, лікарем стоматологічної клініки на колесах благодійного фонду «Дар життя». Також чоловік закінчив Тернопільський національний медичний університет імені Горбачевського. Загинув Ярослав Марків 31 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

Юрій Михайлович Мінтенко

45-річний солдат служив гранатометником у 17-му окремому мотопіхотному батальйоні. Загинув Юрій Мінтенко 11 листопада 2023 року на Харківщині.

Олександр Юрійович Місюра

25-річний боєць народився та виріс у Херсоні. Олександр був навідником протитанкових ракетних комплектів. Він загинув 12 серпня 2023 року на Бахмутському напрямку. Хлопець мав позивний «Бухгалтер». Головнокомандувач Збройних Сил України відзначив Олександра Місюру почесним нагрудним знаком «Хрест хоробрих». У захисника залишилася дружина, маленький син, брат, бабуся та батьки.

Сергій Олексійович Молчанов

До повномасштабного вторгнення займався волонтерством: допомагав військовим в Харківському шпиталі, в Маріуполі, Києві, Тернополі. А в травні 2022 року сам став добровольцем і пішов захищати Україну, не завершивши навчання. Сергій був сержантом, останній рік був у складі ССО та оператором дронів — чудовим спеціалістом. Він став воїном в 19 років, загинув 11 жовтня 2023 року в Серебрянському лісі біля Кремінної на Луганщині від прицільного ворожого обстрілу. Йому назавжди 21…

Ігор Арсенович Новомлинський

Він був старшим стрільцем-оператором з позивним «Дід». Серце Ігоря Новомлинського перестало битися 15 грудня 2023 року у Запоріжжі. Захисника поховали на Алеї Героїв Микулинецького кладовища. Йому назавжди 51. Тепер він захищає свою родину з неба.

Віталій Васильович Озімко

Чоловік захищав Батьківщину на Запорізькому напрямку. Загинув п’ятого січня 2024 року під час виконання бойового завдання. Йому назавжди 48 років…

Володимир Юрійович Пайонк

Володимир Пайонк із села Вищі Луб’янки Збаразької громади. Був медиком, рятував життя побратимів. Чоловік помер 10 жовтня 2023 року в лікарні Дніпра. Йому назавжди 51… У нього залишилася матір та донька.

Тарас Вікторович Польний

Відважно боронив свою рідну країну від ворога 41-річний Тарас Польний з Тернопілля. Його життя обірвалося 30 червня 2023 року в Донецькій області під час виконання бойового завдання.

Ігор Степанович Прус

Проходив навчання у школі міліції. З перших днів війни став на захист країни. Був у лавах територіальної оборони Великогаївської громади. Пізніше – поповнив ряди ЗСУ. Служив у гарячих точках на Східному напрямку. Серце воїна зупинилося 12 вересня 2023 року. Без батька залишилося двоє донечок.

Костянтин Миколайович Ратновський

42-річний боєць з Тернопілля захищав нашу Україну від російського ворога на Харківському напрямку. Власне там і зупинилося його серце сьомого жовтня 2023 року.

Артем Олександрович Савченко

За інформацією Тернопільської міської ради, він був солдатом військової частини А 0224. Надавати більше інформації про загиблого захисника журналістам «20 хвилин» відмовилися.

Олександр Юрійович Симовін

Олександр Симовін народився 31 травня 1992 року. Він був молодшим лейтенантом і захищав нас та Батьківщину від російського ворога. Загинув на полі бою першого листопада 2023 року.

Олександр Анатолійович Торлупа

Олександр був ветераном війни в Афганістані, добровольцем російсько-української війни, який обороняв Сумщину, брав участь в боях під Бахмутом в районі Кліщіївки та на Харківщині.

Його серце зупинилося в лікарні №2 міста Тернопіль, де він лікувався після фронту. Йому назавжди 57 років… У захисника залишилася дружина Ірина, дочки Вікторія і Уляна.

Андрій Васильович Тур

Землян боронив Україну на Харківському напрямку, а саме в Куп’янському районі. Зі слів сестри Галини Тур, чоловіка мобілізували 28 лютого 2022 року. Андрій був оператором взводу протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону військової частини А 7015.

Його серце перестало битися шостого січня 2024 року під час виконання бойового завдання. Він отримав кілька осколкових поранень несумісних із життям. Військовому назавжди 41 рік.

Михайло Володимирович Фаріон

Михайло був бойовим медиком. Разом з побратимами працювали на Перемогу України в Запорізькій області. Під час чергової навали другого січня 2024 року чоловік отримав поранення. Він кілька тижнів не дожив до свого 50-річчя. Тож йому назавжди 49 років…

Ігор Петрович Федин

Ігор Федин народився 15 січня 1971 року. Він навчався в 11 та 21 школі. З дитинства мріяв бути військовим льотчиком, але через проблеми зі здоров'ям не зміг вступити до авіаційного училища. Він працював на автобазі та у будівельній компанії.

24 лютого 2020 року він підписав контракт зі Збройними силами України. Через два роки став на захист України від російських окупантів на Київщині, Житомирщині, Донеччині та Херсонщині. Через пів року бойових дій повернувся до Тернополя, через проблеми зі здоров'ям. Він продовжив нести службу у військовій частині. Але через проблеми зі здоров'ям серце Ігоря зупинилося.

Святослав Романович Цебринський

З 2019 року Святослав служив у військовій частині А 3215, а з 2022 року проходив службу в частині А 4722. З перших днів повномасштабного вторгнення у складі свого підрозділу стояв на обороні наших територій.

Загинув Святослав 31 серпня 2023 року в Оріхівському районі, що на Запорізькому напрямку. Разом з побратимами виїхали на бойове завдання, де отримав травми несумісні з життям. Зі слів рідних, він був усміхненою життєрадісною людиною. Він завжди говорив, що буде стояти за Україну до останнього.

Богдан Степанович Червінський

37-річний чоловік захищав Україну на Донецькому напрямку. Він до кінця був відданий військовій присязі, мужньо виконував військовий обов’язок в бою за Батьківщину та її незалежність і свободу. Загинув Богдан Червінський 22 жовтня 2023 року.

Микола Павлович Школьний

До повномасштабного вторгнення чоловік працював на місцевому заводі у Тернополі. 45-річний Микола Школьний боронив українську землю на Сумщині. Його серце перестало битися 23 жовтня 2023 року.

Олег Анатолійович Якубець

Олег народився 29 травня 1992 року у селі Турівка Тернопільської області. Зі слів дружини Людмили Якубець, він працював автоінструктором, а у вільний від роботи час займався спортом. Його призвали на службу 13 березня 2023 року. Він був сапером окремого саперно-інженерного взводу першого батальйону 93 бригади «Холодний Яр». А вже 26 жовтня він загинув на Донецькому напрямку. У захисника залишилася дружина, новонароджений син Даніель, якого Олег Якубець бачив лише три дні.

Читайте також:

«Вони навіки у наших серцях»: у Тернополі посмертно нагородили військових (РЕПОРТАЖ)

«Молилися, аби повернувся живим»: на Тернопільщині діти дочекалися тата з російського полону

Повернувся майже через два роки з російського полону: у Тернополі діти чекають батька

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.