Традиції, що оживають у фарбах і дереві: як Ірина Киба з Копичинців створює підсвічники та декор
У кожній лінії – частинка традицій, у кожному мазку – тепло віри. Саме так народжуються вироби майстрині Ірини Киби з міста Копичинці. У власній домівці вона облаштувала «Ладну майстерню», де через дерево, фарби й орнаменти зберігає та переосмислює українські традиції. До Великодня та Різдва Христового створює цілі серії іграшок і підвісок. Більше – матеріалі!
Все своє життя Ірина Киба пов’язала з творчістю та малюванням. Говорить: на всі свята власноруч малювала листівки і загалом увесь вільний час присвячувала образотворчому мистецтву. За освітою вона – вчителька образотворчого мистецтва, чому присвятила 15 років, працюючи в школі. Також вона має домашню майстерню, яка слугує її віддушиною: колись – після шкільних уроків, а нині і після поганих новин чи зовнішнього негативу.
– Спочатку я робила віночки з лози. А з початком повномасштабного вторгнення у мене з’явилося внутрішнє бажання прославляти, більше говорити й демонструвати українські традиції. Виникло бажання створювати щось власноруч, щоб людина, яка залишила рідний дім і виїхала чи то в інший регіон України, чи то за кордон, мала частинку, яка нагадуватиме їй про домашній затишок або допоможе на новому місці створити його. Перша моя дерев’яна колекція, яку я розмалювала власноруч, називалася «Різдвяна історія», – розповіла Ірина Киба.
Зараз в арсеналі робіт Ірини – трійці, ялинкові іграшки, фігурні підвіски для кошика, мальованки, скриньки, підсвічники. Основа всіх її виробів – дерево. Наприклад, зрізи дерев різних розмірів вона використовує для створення ялинкових або великодніх прикрас.
– Зрізи я замовляю у брата, який займається виготовленням дерев’яних виробів, трисвічники – у майстра на Гуцульщині, а також є інші майстри, які виготовляють основу для мальованок, скриньок. Добре працює з деревом і мій чоловік, але нині він захищає Україну, – каже майстриня. – Для мене важливо, щоб основа була натуральною. Вона має гарний вигляд, на неї добре лягає фарба, а згодом і лак. Також ці вироби з дерева тішитимуть не один рік, а взагалі добре було б передавати їх своїм дітям чи онукам у спадок як частинку українських традицій на Різдво чи Великдень. Щоб для них це була пам’ять: як раніше малими з бабусею, дідусем чи іншими рідними запалювали їх на свята, як прикрашали ялинку цими іграшками.
Кожна робота неповторна й особлива, адже під час розпису вона вкладає туди щось більше, ніж декор: свою любов до праці та частинку нашої культури, традицій і тепла, каже жителька міста Копичинці.
Наприклад, трисвічник «Трійця» – світло віри та різдвяного дива. Його три свічки символізують Святу Трійцю: з одного боку – сцена Різдва, з іншого – два ангели та голуб як символ Святого Духа. Кожна деталь цього свічника – наче молитва. А ось серія декору «Світло до світла» народилася з дуже простого й давнього сенсу – додавати світло до світла. Це вироби з традиційною орнаментикою.
– Люблю шукати старовинні рушники, картини, глиняний посуд – те, що робили наші предки. Бо такі речі мене надихають: у кожному орнаменті є сенс, а ці лінії невипадкові. Дивлюся на стародавні речі й відчуваю в них тишу часу, ніби хтось дуже давно вже сказав усе важливе, а нам залишається тільки навчитися це чути. Але лише надихаюся, не копіюю, а проживаю їх по-своєму, пропускаю крізь себе, через свій стан, досвід, час. Ще черпаю ідеї й натхнення з природи, природних форм – квітів, пелюсток, дерев, ліній, – поділилася Ірина Киба.
У сучасних трисвічниках пані Ірина поєднує традиції і сьогодення. У декорі вона використовує елементи, натхненні орнаментами: геометричні символи, стилізовані рослинні мотиви, знаки сонця, дерева життя, традиційні кольори та ритмічні візерунки. А ось що відомо про мальованки?
– Мої мальованки – це весна у найменших деталях. Це яйця, розписані тонкими візерунками, квітами, що наче щойно розпустилися, і образами ангелів, які нагадують про світло і спокій. Вони не просто прикрашають оселю, а додають їй відчуття гармонії та затишку, – каже майстриня. – Великодні мальованки – символ миру та світла. Кожна – це не просто декор, а особливий символ. Я малюю голуба – знак миру, надії та Божої благодаті.
Трійці, свічники, мальованки – це копітка робота з деталями. На розпис одного виробу пані Ірина витрачає по-різному: якщо має натхнення і ніхто не відволікає – за день можна встигнути. Малює лише акриловими фарбами, а поверх покриває акриловим лаком. У деяких випадках вона створює ескізи на папері, а в інших – одразу по дереву.
– Якщо я день не помалюю, то відчуваю внутрішню порожнечу, тому маю вже добрий стос ескізів. Якщо в голові бачу чітку картинку – як, що і де має бути розташоване, які кольори, які деталі – у такому випадку ескізів мені не треба. Але якщо малювати без ескізу, то це трохи довший процес, бо так ти глянув на папір і продовжуєш, а в цьому випадку треба згадати. Інколи вже хочеться малювати по-іншому, внести корективи, бо здається, що так краще пасуватиме, – розповіла пані Ірина.
Майстриня обожнює експериментувати, змішуючи і додаючи нові кольори, але зізнається: інколи доводиться робити і кілька однакових розписів.
– Є клієнти, які звертаються вже з чітким запитом. Бувають випадки, коли як референс пропонують виріб, який я створила раніше, але вже в іншій кольоровій гамі. Є й таке, що надсилають світлини своєї оселі і просять підібрати кольори так, щоб гармонійно поєдналося з інтер’єром. Також я намагаюся розбавити орнаменти сучасним поєднанням кольорів. Наприклад, нещодавно помітила тренд на рожеві й жовті кольори – чому б не додати їх до розпису сучасної трійці? Бо нині життя і так сіре через обстріли, тривоги, хочеться світла, яскравості. А весна – це не лише про тепло, це про відчуття, – говорить майстриня.
До творчої справи пані Ірина залучає і 15-річного сина, який також має хист до малювання.
– Нині син навчається у 9 класі. Я питаю в нього, чи не хоче пов’язати своє життя з деревообробкою. Як на мене, це була б гарна родинна справа: він виготовляє мені основу з дерева, а я вже далі оформляю в різних стилях. У нього цілком може вийти, адже мій прадід був майстром по дереву, брат і чоловік також цим займаються. Але вирішувати лише йому. І загалом життя – дивовижна річ: змінити професію можна і в 35 років, і пізніше. Всьому свій час, – додала майстриня.
Роботи Ірини Киби купують не лише в Україні, а й за кордоном: Америка, Канада, Італія, Іспанія, Нідерланди, Польща, Грузія, Австралія та інші. Вона говорить: люди беруть як для себе, так і на подарунок іноземцям – щоб віддячити, щоб показати, наскільки багата й гарна українська культура. Особливо приємно отримувати згодом теплі відгуки про свої вироби. Це мотивує рухатися вперед і створювати нові.
Читайте також:
Від окопних свічок до консервації: родина на Теребовлянщині об'єднує людей для допомоги ЗСУ
Малює листівки і допомагає армії: історія тернопільської художниці Наталії Волотовської
Іконописиця з Копичинець чекає чоловіка та сина з фронту і допомагає ЗСУ
Подякуй журналістці гривнею
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
