Вишиванку за її схемою тепер носить Залужний. Історія майстрині з Тернополя Вікторії Кривоніс
- Тернополянка Вікторія Кривоніс очолює організацію «Школа борщівської народної сорочки». Вишивці присвятила півжиття.
- Один зі здобутків майстрині – сорочку, виготовлену за її схемою, волонтери подарували головнокомандувачу Валерію Залужному. Вишиванка зроблена за взірцем тієї, яку носив Степан Бандера.
- Читайте історію створення унікальної речі та чи сподобався Залужному подарунок.
З Вікторією Кривоніс спілкуємось під час ярмарку, який організував Тернопільський обласний методичний центр народної творчості напередодні Дня вишиванки. Жінка принесла сюди власні вироби – неймовірної краси борщівські сорочки, вишиті хрестиком рушники й намиста з натуральних каменів.
Захід у Центрі міста от-от розпочався, а біля вітрини пані Вікторії уже черга покупців – цікавляться крамом. Ми натомість розпитуємо майстриню про її творче захоплення.
– Вишивкою я стала займатись, коли познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Свекруха спитала, чи маю вишитий рушник. Мені на той час виповнилось 26 років і я навіть вишивати не вміла. А у моєї мами у руках будь-яка справа «горіла». Саме ненька навчила мене вишивати хрестиком. Це ремесло я освоїла, та рушника так і не зробила. Ми на купленому шлюбувалися… – жартує Вікторія Кривоніс.
Займатись вишивкою тернополянці сподобалось. На початку 2000-х років за запрошенням колежанки жінка пройшла ще й спеціальні курси, на яких освоїла «нехрестикові» техніки. За її словами, таких існує понад три сотні (принаймні досліджених етнографами). Вікторія Кривоніс володіє приблизно 250-ма техніками – творення швів, орнаментів тощо.
Зараз вона є не лише майстринею народно-художніх промислів з вишивки, але й членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Мріє прославити борщівську сорочку у світі
Після закінчення курсів жінка почала влаштовувати майстер-класи і вчити охочих вишивати. Завдяки цьому познайомилась із багатьма відомими тепер особистостями. Понад сім років тому на заняття до неї завітала Лариса Овчарук (тепер громадська діячка, психологиня, тренерка й авторка проєктів). Вони затоваришували. Пані Лариса прагнула вишити борщівську сорочку і захопила ідеєю героїню нашого матеріалу. Подруги з’їздили на фестиваль у Борщеві, де Вікторія дізналась про рідкісний крій вишиванок. Сорочки настільки зачарували майстриню, що по поверненню у Тернопіль вона з Ларисою Овчарук та Майєю Юркевич заснували у місті "Школу борщівської народної сорочки».
– Для мене важливо, аби люди не просто навчились вишивати, а могли десь застосувати ці знання. Талановиті майстрині повинні бути визнані, стати частинкою Спілки. Я мрію, аби про борщівську вишивку знала вся Україна та світ. Цей крій внесений у список нематеріальної культурної спадщини України. А моя особиста ціль – аби його додали до об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. А неповторна борщівська вишивка, звісно, неможлива без умільців, які її відтворюють! – розказує Вікторія Кривоніс.
За роки діяльності «випускницями» Школи стали тисячі українок. Це не лише мешканки Тернополя, але й жінки з багатьох міст. Майстрині проводять і онлайн-курси, до яких доєднуються сотні людей. Пані Вікторія ділиться з нами характерними особливостями борщівських вишиванок. Їх зазвичай творять чорними вовняними нитками на домотканому конопляному полотні. Цей матеріал найкраще витримує вовну.
Цікавий нюанс полягає у тому, що «чорні» вишиванки переважно носять жінки. А ось чоловічі борщівські сорочки кольорові або вишиті білим по білому. Орнаменти трапляються різні. На старовинних зразках домінує «геометрія» з квітковими вкрапленнями. А на сучасних сорочках зображують і геометричні, і квіткові, й мінімалістичні узори.
Подарували унікальну вишиванку Залужному
Близька товаришка Вікторії – Тетяна Зез, родом з Донецька. Познайомились вони у далекому 2011 році. Коли росія окупувала територію Донбасу, пані Тетяна втекла до столиці, а потім у Львів. Жінка займається пошиттям одягу і заснувала ательє ZETA atelier. Якось вона захотіла відтворити вишитий одяг визначних українців – Максима Рильського, Олени Пчілки, Івана Франка, Лесі Українки тощо. Проєкт найменували «Вишивка в одязі видатних українців». Для втілення ідеї пані Тетяна співпрацює з музеями по всій країні – аналізує дослідження «музейників», шукає справжні зразки сорочок, фотографує, збільшує кадр й надсилає Вікторії Кривоніс. За ними майстриня малює схеми вишиванок.
– Одного разу Таня подзвонила і каже, що їй бракує у колекції сорочки Степана Бандери. Я взагалі не чула, аби революціонер мав вишиванку. Виявилось, що в одному з музеїв зберігається фотографія юного Бандери у вишитому одязі. Подруга попросила мене створити цю схему, – каже тернополянка.
Пані Вікторія усміхається, що з малювання ескізу вийшла ціла епопея. Фото сорочки Бандери було дуже нечітким. Всі сперечались. Майстриня робила зразок, за ним намагались бодай щось відшити, «розмивали» зображення – і виходило все не те. До остаточного варіанту жінка створила дев’ять чи десять схем вишиванки. Зійшлися на останньому, найбільш вдалому. Сорочку назвали «бандерівкою» і запустили у виробництво. Вона чорно-біла. Оскільки Тетяна Зез має знайомих волонтерів, з їхньою допомогою сорочки продають, а виручені кошти перераховують на потреби Збройних Сил України.
– Потім Таня «запалилась» новою великою ідеєю – подарувати «бандерівку» Головнокомандувачу нашої армії Валерію Залужному. Спеціально для нього ми дещо видозмінили сорочку – вона у стилі «мілітарі» (зелений орнамент) і на спині має невеликий тризуб. Вишиванка зроблена за моєю схемою, створила її львівська майстриня Ольга Лелик, а докупи зшила Тетяна. Тобто, над сорочкою працювали ми троє. Я не вірила, що дівчатам вдасться подарувати її Залужному, – дивується Вікторія.
Та це таки сталося… Одна із волонтерок змогла передати Головнокомандувачу подарунок. І відразу попросила його зробити пам’ятну фотографію. Коли Вікторія Кривоніс побачила Валерія, який тримає у руках борщівську сорочку й усміхається, зізнається, що аж мороз по шкірі побіг. Було дуже приємно!
– Головне, що вона йому сподобалась. Видно, що й розмір підійшов. Та світлина – це наче невеличка мить щастя. Сам Головнокомандувач ЗСУ у нашій сорочці! Нехай вона стане вишиваною бронею для Валерія Залужного, бо саме він веде наших воїнів до Перемоги над ворогом! – радіє тернополянка.
Навчає вишивати переселенців
Для неї, додає Вікторія Кривоніс, російсько-українська війна триває вже десятий рік. Однак, коли 24 лютого окупанти напали на нашу територію, це дещо вибило з колії. Якийсь час майстриня просто не могла вишивати, було важко відволікатись від навколишніх подій. А потім отримала пропозицію від голови Тернопільського осередку національної спілки майстрів України Уляни Джигирнюк.
Вона запросила жінку проводити заняття з вишивки у «Школі ремесел», що на «Новому світі». Заодно попросила залучити внутрішньо переміщених осіб, які знайшли прихисток у Файному місті. За понад рік повномасштабної війни учасниками «Школи борщівської народної сорочки» пані Вікторії та інших умілиць стали переселенці з Київщини, Харківщини, Чернігівщини, Донеччини та Луганщини тощо.
– Наші заняття абсолютно вільні. Це таке собі психологічне розвантаження. Ми не просто вчимо людей мистецтву борщівської вишивки. У нас проходять творчі зустрічі, – зауважує керівниця школи.
Жінка вишила вже понад 30 сорочок. Спеціально порахувала кількість, додає, бо про це її завжди запитують. Раніше творила вишиванки виключно для себе та рідних, але останнім часом бере й замовлення. Борщівська сорочка насправді виготовляється дуже довго. На чоловічу йде від семи до восьми місяців роботи, а на жіночу – інколи навіть рік. Однак, кожен виріб закарбовується у її серці.
Крім сорочок, Вікторія Кривоніс виготовляє також рушники (вишиває хрестиком), серветки та різні дрібнички. А на дозвіллі плете унікальні намиста. Це обов’язковий аксесуар до кожної вишиванки.
Охочих навчитись вишивати майстриня запрошує на заняття «Школи борщівської народної сорочки». Вони проходять щосуботи, о 10:00, у «Школі народних ремесел», на Новому Світі, 19.
Читайте також:
Носити вишиванку – стильно! Ярмарок народних умільців влаштували у центрі міста
Живе у Китаї, а серцем – з Україною. Історія волонтерки з кременецьким корінням
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Polina Daineha
Читач46