" Ми ресурс, а не тягар". Як переселенка з Луганська розпочала нове життя у Тернополі

Колишній луганчанці, а теперішній тернополянці Яні Шкуратовій 30 років. Військові дії на Сході України кардинально змінили її життя і громадянську позицію. Тепер вона представник громадської організації «Луганська правозахисна група», керівник колл-центру переселенців, ініціатор соціальних проектів для постраждалих від збройного конфлікту.

Мрії зруйнувала війна

За три роки мирного життя у Тернополі Яна Шкуратова настільки полюбила це місто, що вирішила залишитися тут назавжди і докласти максимум зусиль для того, щоби місцеві жителі сприймали переселенців не як тягар, а як новий ресурс. А ще жінка гарно вивчила українську мову і, навіть, синочка народила. Каже, що тепер не уявляє свого життя без Тернополя.

• Я родом з Луганська, – розповідає Яна Шкуратова. – Там вчилася, вийшла заміж, народила сина Гліба. Йому зараз 6 років. Він першокласник. В Луганську в мене був стабільний, прибутковий, дуже перспективний бізнес. Ми з чоловіком мали стоматологічний магазин, придбали автомобіль і розвозили нашу продукцію та обладнання по місту й області. Відкривали стоматкабінети «під ключ».

Свій бізнес подружжя будувало впродовж 5 років. Та одного дня всі їхні мрії в одну мить зруйнувала війна. На півроку Яна впала в депресію. Шкуратови ось-ось мали закінчити будівництво власного двоповерхового будинку.

• Чоловік своїми руками доробляв камін, – каже Яна. – Я точно знала, які тюлі висітимуть на вікнах, і якого кольору будуть квіти, та в один день все зійшло нанівець.

Збирались за 15 хвилин

У Тернопіль вони їхали на два тижні, бо їм казали, що після інавгурації президента АТО завершиться за кілька годин. На збори мали лише 15 хвилин. Шкуратовим зателефонували і повідомили, що  мають терміново покинути місто. Справа в тому, що дядько Яни пішов добровольцем в батальйон «Айдар», а місцеві жителі, що долучились до лав сепаратистів, про це дізналися.

• В мого дядька два сини опинились по різні боки барикад – один пішов із батьком в «Айдар», а другий – приєднався до ополченців і зробив блок-пост під нашою хатою, – розповідає жінка. – Нам сказали виїхати за 15 хвилин. Я просто поставила сумки і почала згрібати все з полиць. Дякувати Богу, ми встигли вчасно виїхати. Він нас беріг і зараз продовжує це робити.

У Тернополі живе двоюрідна сестра Яниної мами. Тому й вирішили їхати сюди, хоч знали, що в тітки маленька квартира і вона не зможе прихистити 16 осіб. Проте родичі допомогли дуже багато й надалі продовжують це робити.

• Вони нам дали контакти волонтерів, які у 2014 р. зустрічали і розселяли переселенців, – каже Яна. – Нам допомагав Сергій з «Автомайдану». Ми навіть не запитали, як його прізвище, проте дуже вдячні йому за допомогу. Він нас зустрів на в’їзді в Тернопіль і на три дні безкоштовно поселив у готелі «Братислава». Потім нас прийняла сім’я священика Мирослава Богака з Острова. В отця є 14 власних дітей. Це дійсно божа людина. Я щоразу молюсь за нього, бо він нам надав матеріальну, душевну та моральну підтримку.

Тернопіль приємно вразив

Отець Мирослав впустив в дім 16 біженців зі Сходу. Вони жили там півроку безкоштовно і навіть за комунальні послуги не платили, бо майже всі гроші витратили на дорогу.

• Ми їхали машинами, нам довелось полями обминати блок-пости, – пригадує жінка. – Отець Мирослав опікувався нами, возив у Зарваницю. Ми такого не бачили, в нас такого нема, бо  Луганщина – безбожний край. Я раніше ходила в церкву, хоч на Сході України нема ніякого християнського виховання ні в садочках, ні в школах. Насправді там треба було захищати не російськомовне населення, а українське, яке роками знищувалось.

У Тернополі  Шкуратови були приємно вражені і приголомшені багатьма речами. Їх здивувало, що в парках не можна купити пиво, що після 10-ї вечора не продається алкоголь, що тут інша культура, більш європейська.

– Тут все по-інакшому,– каже Яна. – У нас після 22-ї Луганськ оживав, а тут навпаки, спокій. У Луганську молодь виходить увечері, п’є, б’ється, гуляє, магазини й аптеки працюють цілодобово. Саме за особливу атмосферу я всім серцем полюбила Тернопіль. Коли поїхала на місяць до брата в Київську область, то через кілька днів сказала чоловікові, що не можу без Тернополя, що сумую за цим містом. За Луганськом я скучала лише тому, що там могла собі багато дозволити, мала друзів, родичів, але за самим містом ні.  Так я зрозуміла, що не хочу більше ніде жити, окрім Тернополя.

Допомагали добрі люди

Чоловік Яни півтора року сумував за Луганськом. Юрій ще довго сподівався на те, що вони таки повернуться додому. До подружжя постійно телефонували їхні клієнти. Вони й досі замовляють продукцію. Тож чоловік Яни зараз працює через Інтернет. Два роки тому в Яни та Юрія народився син Лука. Зараз він почав відвідувати дитсадочок, а його старший братик Гліб пішов у перший клас.

• Я не могла сидіти вдома, склавши руки, чекаючи, що хтось щось для нас зробить, – стверджує молода жінка. – Тільки за рахунок підтримки місцевих небайдужих жителів, просто добрих людей, ми тут вижили. Нам приносили їжу, одяг, меблі. Перші півроку ми забули, яким є на запах м'ясо. Син просив щось солоденького, смачненького, а в мене не було за що це йому купити. Тоді ми були у великій скруті. Чоловік поїхав на заробітки в Київ і за три місяці йому заплатили 1000 грн. Я не працювала. Перші три місяці в мого тата, мами і бабусі не було пенсії. Якщо б не добрі люди, які приносили нам харчі та предмети першої необхідності, не знаю як би ми справилися. Несли полуницю, сало, хліб. Спеціально для нас 90-річна бабуся з Острова спекла дві хлібини. Нам сльози наверталися на очі, бо ми розуміли, що вона ділиться останнім.

Вивчила українську мову

Відтоді Яна Шкуратова всюди пише і каже, що Схід і Захід разом, бо дійсно відчуває постійну підтримку місцевих людей, які не мають нічого проти переселенців. Це все була лише пропаганда. Жінка влаштувалась на роботу в магазин у с. Острів. Власники – сім’я Бородаїв взяли її без документів. Просто вони знали, що Яні потрібна робота, що в неї маленька дитина і нема за що жити.

• Тут я вивчила українську мову, – каже Яна. – Для мене це принципова позиція і бажання. Спочатку я говорила російською, але дуже хотіла навчитися української. В магазин приходило багато людей, з ними я говорила, як Азіров. Спочатку не розуміла, що таке горня, баняк, слоїк, пляцок, але таки навчилася. В сім’ї ми спілкуємось російською, але я помітила за собою, що вже навіть думаю українською, тому вдома говорю з дітьми українською.

Організувала колл-центр

Колл-центр Яна Шкуратова організувала за згодою чоловіка, бо хотіла, щоб земляки знайшли її, один одного і почали спілкуватись між собою і не відчували, що вони тут самі.

– Мій чоловік – це моя надійна опора і підтримка, – каже вона. – Зараз ми з ініціативною групою реалізовуємо проект «Соціальний гардероб», тож у приміщенні робимо ремонт. Це комунальна власність, але я хочу дбати про це приміщення. В цьому мені дуже допомагають мій чоловік і тато. Я знаю, що в Тернополі є організації, які роздають одяг, але я бачу це трошки інакше. Хочу, щоб людина прийшла, змогла поміряти якусь річ. Планую зробити обмін дитячими речами. Там працюватиме переселенка Олена, яка має чотири швейні освіти, і яка буде займатись ремонтом і пошиттям одягу.

• Я горю тільки тим, що відчуваю підтримку людей, – стверджує Яна Шкуратова. – Ми почали все у листопаді 2016 року, а вже стільки зробили. Мене знайшло понад 200 сімей переселенців. У нас вже є своя команда та ініціативна група. До мене звертаються не лише за матеріальною допомогою. Батько однієї багатодітної родини попросив мене бути хресною мамою для їх новонародженого синочка – восьмої дитини.

Молоду активістку дуже лякає тенденція, що переселенці через брак коштів змушені виїжджати з Тернополя в села. Це багатодітні родини, сім’ї, в яких є інваліди чи маленькі діти. Яна Шкуратова допомагає їм всім, чим може.

«Наша сила – в єдності»

• Ви є представником ГО «Луганська правозахисна група». Розкажіть про цю організацію детальніше.
• Ця громадська організація була створена у 2008 році в Луганську. Коли розпочалась антитерористична операція, «Луганська правозахисна група» виїхала до Києва. Я є представником у Тернополі. Мене зацікавила можливість отримання статусу потерпілих від збройного конфлікту, бо переселенці – це як туристи, які сьогодні тут, а завтра там, якщо їх щось не влаштувало. Коли ж людина отримує документ з Генпрокуратури, який засвідчує, що ця особа є потерпілою від агресії РФ, то це змінює все.

На базі Тернопільської медичної бібліотеки ми організували онлайн-конференцію, під час якої нам пояснили, як можна отримати статус потерпілого. Я хочу і надалі розвиватись у цьому напрямку, займаюсь соціальною роботою, є координатором колл-центру для переселенців Тернопільщини. Щодня отримаю багато дзвінків щодо юридичних, психологічних, гуманітарних питань. Своїми силами стараюсь допомогти. З нашою ініціативною групою ми реалізували ряд соціальних проектів, тому хочемо реєструватись, як громадська організація.

• Хто може звернутися до вас?
• Переселенці з Луганської та Донецької областей і Криму. В нас нема жодних обмежень. Я вважаю, що наша сила в єдності. Коли я звертаюся за допомогою до тернополян, то завжди отримую від них підтримку. Тому кажу тим, які зневірилися, щоб не втрачали надії. Переселенцям важко, бо їм довелося залишити рідні домівки, зібравши валізи за 5 хвилин. Я своїм особистим прикладом хочу показати, що в єдності наша сила, що нас не зламає ніхто, коли ми разом. Коли ми згуртовані, то можемо зробити багато добрих справ.

Наразі ми спільно з Тернопільською обласною дитячою бібліотекою організовуємо чудовий проект «Файне єднає», що триватиме 10 місяців. Нам вже затвердили бюджет на майже 300 тисяч гривень. Все, що буде закуплено, ми поставимо на баланс комунальної власності. Тому я хочу, щоби місцеві жителі та влада побачили в нас ресурс, а не тягар чи додаткові проблеми й клопіт. Бо ми маємо свої таланти, відкриті до спілкування і хочемо щось гарне тут зробити. Ми робитимемо все, що від нас залежить, аби тут вкоренитися. Бо ті люди, які залишилися в Тернополі протягом трьох років, планують і надалі тут жити.

Колл-центр для переселенців Тернопільщини – 096 685 59 97, 099 210 84 60. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.