.За дописування навіть посмертно отримав звання «Вікіпедиста року».
- Він жив спортом, - розповідає мама загиблого, Оксана Костенко. – Як він любив бокс, футбол… Я тепер не можу і чути про ті види спорту, як і про Львів. Усе мені нагадує, що тепер Ігор не може піти, не може подивитись, що він більше не ходить Львовом.
Жінці завдає великого болю і доводить до сліз навіть найменша згадка про майданівські події. Тому шукати свідків чи дізнаватися обставини ні сил нема, ні бажання, додає мати.
- Може, хто з матерів живе з дітьми, має онуків, то може, їм якось легше, - каже пані Оксана. – Може, хоч якась радість у хаті є. А моя донька вчиться далеко, онуків ще немає. Останнім часом ще й мама захворіла. Що мені дадуть подробиці?.. Я навіть не хочу згадувати, не хочу вимовляти те слово. Хіба когось покарають за розстріл хлопців? Нікого ж нема! То навіщо ці розмови вести? Вони нікого не зловлять. Якби хотіли, то зробили б це ще тоді, а вже майже рік минув. Якби хотіли, то не випустили б Януковича. Якби хотіли…
Ігор, за словами мами, розповідав їм про свою участь у Майдані. Але у найстрашніші дні оберігав рідних, не договорював усього.
Читайте також: Село Зубрець втратило у Києві двох - Ігоря Костенка та Василя Мойсея
- Ми знали, що він їздить на Майдан, - каже пані Оксана. – Ми тоді були на заробітках. Але я тоді переживала, щоб син не змерз, щоб не був голодним. Мені тоді навіть на думку не спадало, що у Києві можуть вбивати. Та нікому це тоді в голові не вкладалося! То ж був уже Майдан, їздили вже студенти.
Стривожились батьки 18 лютого, коли побачили перші страшні новини з Майдану. Зателефонували до сина. Спитали, де він. Відповів, що у Львові. Просили, щоб не їхав. А він, як уже потім розповіли друзі, вночі знову поїхав. Хоча і наступного дня, вже перебуваючи на Майдані, запевняв рідних, що у Львові.
- Я тепер думаю, яка я була щаслива! - каже Оксана Костенко. – Яка я була щаслива мама до лютого 2014-го. Яка у мене була дитина…
№ 16 від 16 квітня 2025
Читати номер