Голова Тернопільської облради мріяв стати військовим

Уродженець Бердянська і донедавна мешканець Львова переконаний, що домовитися можна з будь-якою розумною людиною. Особливий наголос у роботі облради обіцяє зробити на потребах сільського господарства, екології та відновлення роботи аеропорту. Спершу познайомився з майбутньою тещею

— Як сталося, що ви осіли не у рідному Бердянську, а у Львові?

— Справді, я прожив у Бердянську до 18-ти років. Був одним із засновників товариства української мови “Просвіта” у цьому місті. Брав участь у створенні Народного руху України за перебудову.

Моя мама все життя пропрацювала в торгівлі. Тато, вже небіжчик, був водієм. Маю у Бердянську брата Валерія, братову, похресницю, племінниць. Тобто, вся моя родина — у Бердянську. У мене з мамою там двокімнатна квартира. Приїжджаю туди не рідше, ніж раз у рік, переважно влітку, щоб відпочити з сім’єю.

До Львова потрапив у 1989 році, коли вступив до Львівського політехнічного інституту на радіотехнічний факультет, який і закінчив, отримавши спеціальність інженер-системотехнік. Поїхав вчитися до Львова, бо саме розпочалася, як ми тоді думали, національна революція. Загалом, вона такою була на початку, а потім її знівелювали, перетворили на якусь перебудову.

— Ви вже тоді пішли в політику?

— Я був активним учасником акцій непокори, учасником Студентського братства Львівської політехніки. Їздив на пікетування Верховної Ради та адмінстрації президента. У 1993 році, коли Кравчук підписував Масандрівські угоди, тобто фактично здав наш флот, я разом зі студентами-побратимами виїхав на Київ у складі загонів студентської та робітничої сотні. Тоді сформували комітет порятунку нації і держави, і сотні діяли при ньому. Тоді ж, у вересні 1993 року, вступив у партію, де вже 15 років. Тоді ВО “Свобода” називалася Соціал-національною партією. У 1994 році закінчив політех.

Я одружений з 1991 року, і вже тоді дружина казала: “Мені вистачить у хаті одного політика”. Справа в тому, що її мама, моя теща, є активним політичним діячем. Вона відсиділа багато років у таборах. Привезла в Україну прах Марти Бандери, допомагала Оксані Бандері, яка жила в неї вдома до того, як їй дали квартиру у Стрию. У хаті  бували й Горинь, і Чорновіл, і Лук’яненко...

Власне, я з тещею познайомився швидше, ніж із дружиною. У 1989 році, коли переїхав до Львова, ми переправляли тоді ще заборонену літературу. Моя майбутня дружина їздила за самвидавом у Прибалтику, а я вже віз його зі Львова на Бердянськ. А потім дивлюся — симпатична дівчина. Отак придивився — і через півроку ми з Оксаною одружилися.

— А як родина сприйняла ваше обрання головою?

— Я вже після цього бачився з сім’єю. Новину родина сприйняла, умовно кажучи, як те, що така їхня доля. Чоловік моєї дружини і батько мого сина є політиком. Це – моя професія, і вони про це знають. Звісно, їм важко: дитина хоче частіше  бачити тата, дружина – чоловіка. Додому у Львів буду їздити як тільки випадатиме можливість. Можливо, дружина і син приїжджатимуть до мене. Тут, у Тернополі я знімаю двокімнатну квартиру.

— Не думаєте перевезти дружину й сина до Тернополя?

— Напевно, ні. Дружина працює у музеї етнографії у Львові. Син Богодар навчається у шостому класі. Ходить на театральний гурток, хоче бути актором. Сказав, що хоче мати дві спеціальності – актора й кулінара. Я сказав, що познайомлю його із Богданом Бенюком. Він у нас і актор, і кулінар.

— Чому ж ви стали головою Тернопільської облради, а не залишилися працювати у Львові?

— Справа в тому, що два останні роки діяльності або бездіяльності ради призвели до того, що на Тернопільщину розпочали вказувати пальцями. Наприклад, коли я, як керівник секретаріату “Свободи”, їздив Україною і виступав перед людьми, критикував Партію регіонів та Компартію, мені казали: “Що ви нам тут розказуєте? А в Тернопільській облраді їх немає. Ви спершу в себе порядок наведіть!”. Було дуже неприємно чути таке про Галичину. Власне, коли наша команда йшла на вибори, вийшло так, що у нас депутати є фахівцями у своїх галузях, але із досвідом роботи в облраді не було. Тому вирішити висунути мою кандидатуру, адже часу для “розкачки” немає. Всі депутати втягнуться в роботу, але на це потрібен місяць-три. Ситуація ж вимагає термінової роботи.

Відповідальні – всі депутати

— Ви стали головою облради. Яка ваша програма-мінімум на цій посаді?

— Консолідувати сили для розвитку області. На сьогодні вона є не найкращою серед усіх областей України. Я не прихильник розповідей про нові робочі місця чи нарощування виробництва, як це дехто зараз робить. Чесно скажу, цього року основним завданням влади є зберегти ті робочі місця, які є. Не потрібно малювати показники, а треба зберегти те, що є, і завершити те, що вже розпочали.

Особливої уваги потребує сільське господарство. В умовах, коли банки згорнули кредитування, потрібно буде їхати в Київ і спільно з обладміністрацією добиватися виконання якихось цільових програм для цієї галузі.

Наступне питання – екологічне. Питання Малашівського сміттєзвалища є пріоритетом для всіх. Його проблему потрібно вирішувати вже цього року.

Питанням престижу є робота тернопільського летовища. Якщо його не буде, то не тільки обласний центр, а й вся область буде депресивною. Йдеться передусім про те, щоб летовище працювало. Можливо, й варто шукати інвестора.

— “Свобода” вперше отримала стільки голосів на виборах. Чи розумієте ви, що невдачі у роботі можуть спричинити  падіння довіри до вашої сили?

— Я впевнений у команді і переконаний, що у нас все вийде.

— Деякі політики наголошують на тому, що в облраді не утворили більшості. Хто ж відповідальний за стан справ на Тернопіллі?

— По перше, закон про місцеве самоврядування не передбачає якихось коаліцій чи утворення більшості. 15 березня самі жителі області визначили принципи формування керівного складу облради. Цього не робила жодна сила, яка пройшли до ради. Найбільша фракція отримала голову, менша – першого заступника і ще менша – заступника. Голову комісії з питань бюджету отримала “Наша Україна”. І дуже приємно було, коли до мене підходили депутати і казали, що вперше з 1990 року все відбулося чесно.

Щодо заяви “регіоналів” про бажання отримати посаду заступника, то про це можна буде говорити, коли приймуть закон про опозицію. Скажу тільки, що відповідальність за стан справ в області лежить на всіх депутатах.

— Ви – перший в Україні голова облради від “Свободи”. Як будете знаходити спільну мову з іншими головами облрад, які представляють іноді протилежні вам сили?

— Вважаю, що немає ситуацій, з яких не можна знайти виходу. Просто є люди, які не бажають шукати цього виходу. Потрібно сідати за стіл і розмовляти, думати не про посади і про себе особисто, а про людей, які довірили вам владу. Порозуміння можна знайти з будь-якою розумною людиною.

Без політики

— Ви зараз працюєте далеко від дому. Чи вмієте готувати?

— Я вмію готувати все. Розумієте, скрізь по Україні борщі різні. Дружина варить борщ, який називаю галицьким чи польським. Я ж звик до борщу, який вариться на м’ясі, з капустою, томатом, коли туди додається болгарський перець, затовчується сало з часником. Отакий борщ я дуже люблю. Якщо я вдома, то борщ готую саме я. Тобто у мене дружина прекрасно готує, але і я люблю це робити.

Також люблю – це відбиток Бердянська – страви з томатами. Наприклад, якщо тушкувати рибу, то з томатом. Люблю страви болгарської кухні, наприклад, манджу. Це тушковані баклажани, болгарський перець і помідори. Ця страва мені доволі непогано вдається.

 Що ж до готування, то востаннє цим займався ще до початку тернопільських виборів. Часу готувати просто не має. У Тернополі зараз харчуюся, де вийде.

— Віддаєте перевагу каві чи чаю?

— Люблю каву. Часто п’ю її. Чай люблю солодкий, а каву – ледь солодку. Мені дуже не подобається, що всі кав’ярні зараз переходять на апарати еспресо. Я не вважаю цей продукт кавою, бо кава має варитися. Не проганятися парою, а кип’ятитися. Тільки тоді це – кава. Тому, коли замовляю каву, прошу її хоча б запарити. Любов до кави – відбиток 1995 року, коли я розпочав працювати у виконкомі Винниківської міськради спеціалістом із житлових питань. Тобто, коли в інституті вчився, то не був таким кавоманом, як тоді, коли став держслужбовцем.

— Ким теперішній голова Тернопільської облради мріяв стати у дитинстві?

— Спершу хотів стати офіцером. У 1988 році поїхав вступати до Далекосхідного вищого загальновійськового командного училища. Загальновійськових командних училищ у всьому Союзі тоді було багато, але тільки у цьому набирали взвод морської піхоти. Це училище розташоване у місті Благовєщенськ Амурської області. Одразу ж — Амур, кордон із Китаєм. Так що я бачив Амур, дзоти, які стояли на його березі. Вступити не вдалося.  Конкурс був — 10 чоловік на місце, і брали тільки тих, хто не мав трійок. Училище було базовим для відсилання випускників за кордон: у країни Східної Європи, Монголію, В’єтнам, Афганістан тощо. А потім я приїхав у Бердянськ і працював на взуттєвій фабриці робітником. Там, до переїзду у Львів, освоїв майже весь цикл конвеєрного виробництва.

— Чи маєте хобі?

— Люблю рибалку. Захопився нею десь зо два роки тому, хоча народився і жив біля моря у Бердянську. Десь два роки тому мене колеги запросили на рибалку на величезний став посеред лісу — і з того часу я захопився. Тоді всю ніч просидів біля поплавка. Це я вперше виїхав. Взяв із собою костюм, адже як депутат облради був закріплений за Яворівським районом і проводив прийом громадян. От і поєднував приємне з корисним: вдень зустрічався із громадянами, а вночі – рибалив. Вранці швиденько вмився, поголився і на прийом. Це була моя перша рибалка. Улов тоді був нормальним.

А от найбільшим нашим із друзями уловом була п’ятикілограмова щука. Це – результат рибалки на Волині.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google