Тернополянин виготовляє моделі літаків для повітряних боїв і моделі-копії

 Багаторічний чемпіон області з повітряних боїв Андрій Луцик (34 р.) виготовляє не лише моделі літаків для таких боїв, а й моделі-копії справжніх.
  На його моделях нині вчаться маневрувати тернопільські школярі, змагаються на них і дорослі. Чоловік розповідає, що серед усіх видів авіамоделювання саме клас моделей для повітряного бою нині найпопулярніший у Тернополі.
  До повітряних боїв Андрій Луцик залучив своїх друзів. Тепер у нашому місті є аж шість сильних дорослих команд. Та найбільше подобається майстрові навчати тернопільських школярів. Пан Луцик веде гурток авіамоделювання на міській станції юних техніків. Його учні виготовляють моделі всіх класів кордових моделей, хоча він каже, що змайструвати літак для повітряного бою коштує не так вже й дешево. Інколи машина, на яку учні витрачають місяці, в повітря піднімається лише на кілька секунд. Та після цього мало хто кидає улюблене заняття, навпаки, здебільшого “катастрофа” спонукає дітей до самовдосконалення і дає можливість навчатися на своїх помилках.
Перша модель…
не полетіла
  — Коли ви захопилися авіамоделюванням?
  — Робити моделі літаків я почав із п’ятого класу. У Ланівцях, де я колись жив, Будинок піонерів був майже на моєму подвір’ї. Серед усіх гуртків, які там діяли, мене найбільше зацікавило авіамоделювання. Тоді це не було таким дорогим задоволенням, як зараз. За Союзу гуртки безкоштовно забезпечували моделями, котрі потрібно було доробляти самим. Я обрав модель для повітряного бою.
  — Перша модель “загинула” в бою?
  — Ні, вона чомусь швидко зламалася ще на землі. Тому я вчився “літати” на іншій. Як правильно піднімати модель у небо, мені показав один старшокласник.
  — А в небо не тягнуло — літати по-справжньому?
  — Звичайно, як і всі хлопчаки, в дитинстві я мріяв стати космонавтом, а фільм “У бій ідуть лише старики” дивився щоразу із захопленням. Проте згодом, коли у школі проходив медкомісії, зрозумів, що космонавту і пілоту потрібно мати залізне здоров’я. Довелося переключитися на моделювання. Щороку виступав на обласних змаганнях з авіамоделізму. Закінчивши школу, вступив до педінституту на факультет, де готують учителів праці, організаторів технічних гуртків.
Заохотив друзів
  — Наскільки авіамоделювання нині популярне в Тернополі?
  — Тепер масовості у цьому занятті немає, адже це один із дуже дорогих видів спорту. Пік популярності був у 80-х роках ХХ ст. Із районів на змагання у Тернопіль приїжджали 20-24 команди. У 90-х почався незначний спад, але з 2000-го кількість команд, які діють у Тернопільському районі, почала зростати. Тепер їх — 13. Крім того, в Тернополі в різних авіамодельних гуртках займаються близько 200 школярів. До того ж, я знаю не менше 40 дорослих спортсменів, які захоплюються авіамоделізмом і повітряними боями.
  — Не боїтеся конкуренції, адже ви були багаторазовим чемпіоном області з цього виду спорту?
  — Навпаки, набагато цікавіше, коли є з ким змагатися. Певний час у Тернополі не було сильних майстрів повітряних боїв. Тоді я заохотив займатися цим своїх друзів. Тепер у нас вже шість екіпажів: Любомира Лилика, Сергія Мар’яша, Олега Печенюка, Володимира Олійника, Віктора Левицького і мій. Деякі моделі літаків, які ми робимо, є точними копіями справжніх бойових машин. Випробовуючи їх у повітрі, ми бачимо, які вони мають переваги і недоліки.
  — А справжнього літака могли б скласти?
  — Думаю, щоб впорався, адже я знаю усі запчастини.
  — Чи можете пояснити, чому стається більшість авіакатастроф?
  — Дуже багато залежить від техніки. Якщо вона відмовляє, то це — помилка механіків. Людина за своєю природою — лінива і часто не дотримується інструкцій. На техніку немає чого нарікати.
  — І у вас вони траплялись?
  — Минулого року під час змагань у нас розбилася одна модель-копія літака Другої світової війни ЛА-7. Хлопці не помітили, що за зиму заіржавіли деякі деталі. Зрештою, і я не додивився.
Модель “потягнула” на 600 у. о.
  — Наскільки авіамоделювання є сьогодні дорогим задоволенням?
  — Не всі батьки можуть дозволити своїм дітям займатися цим спортом. Готова модель для повітряного бою коштує від 250 у. о. Якщо робити модель власноруч, то виходить трохи дешевше. Лише двигун коштує від 100 у. о. Літр пального — від 35-ти і до 120 грн.
  — Не шкода, коли моделі розбиваються?
  — Спочатку дуже шкода було. Пригадую, навіть плакав. У восьмому класі я зробив надсучасну модель і не зміг впоратися з її керуванням. Тому не дивуюся, коли учні засмучуються, якщо розбивається їхня модель. Тим паче, школяр може виконати лише дві-три моделі на рік. Але з часом і до цього звикаєш, бо літаки повітряного бою для того й виготовляють, щоб нищити їх у повітрі.
  — Скільки робите моделей?
  — На моїх моделях “літає” весь Тернопіль. Я можу за місяць зробити навіть 20 штук.
  — Яка була найдорожча модель літака?
  — Найдорожчими в світі є моделі вертольотів. Вони обходяться більш як у 1000 у. о. Ми з товаришем спробували зробити щось подібне, але після того, як машина кілька разів впала, відмовилися від цього заняття. Найдорожчий літак, зроблений моїми руками, якщо це можна оцінити в грошах, —  радіокерована пілотажна модель класу Ф-3А. Коштує вона орієнтовно 600 у. о. Вона діюча. Лише її двигун обходиться у 400 у. о. Але загалом ми з учнями стараємося зберігати старі двигуни. Я реставрую їх, на станції юних техніків залишилося хороше обладнання — токарні, свердлильні, фрезерні верстати. Тож багато моделей літають на старих двигунах. Батьки учнів “скидаються” лише на пальне.
Модель “втекла”
  — На справжньому літати не мріяли?
  — Я літав і на дельтапланах, і на літаку “Вільга”, щоправда, пасажиром. Але не буду обманювати, що не хотів побувати в кабіні пілота. Та значно більше мрію про те, щоб мої учні досягли успіху в авіамоделюванні. До речі, моя команда школярів на чемпіонаті області перемагає не один рік поспіль. А торік мій учень посів перше місце у змаганнях чемпіонату України серед учнівської молоді з авіамодельного спорту. Команда міської станції юних техніків тоді зайняла теж перше місце.
  — Кумедні випадки траплялися?
  — Якось під час змагань в одного з учасників “втекла” модель з повним баком пального. Спочатку, хвилин із п’ять, ми ще чули звук її двигуна... До речі, тієї моделі так ніхто і не знайшов.
  — А дівчата також беруть участь у змаганнях?
  — Так. Якось навіть із донькою одного тренера трапився кумедний випадок. Під час бою її модель на швидкості 140-150 км/год. відлетіла спершу на 150-200 м в один бік, потім різко повернула в інший. Після цих “маневрів” машина полетіла до ряду, де були припарковані 20 машин. А найсмішніше те, що впала вона саме на авто батька спортсменки, пошкодивши крило автівки.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google