Жителів Підволочиська можна побачити у фільмі, який зняла журналістка Оксана Кузьменко

Як каже журналістка, протягом усього часу влада смт. Підволочиськ жодного разу не поцікавилась, як створюється фільм, не кажучи про допомогу. А коли готовий проект молоді ентузіасти були готові представити на 555-річчі з дня першої письмової згадки про Підволочиськ, отримали від чиновників чергові відмови.  

- Якось я потрапила на презентацію фільму Олексія Широкова про історію Тернополя під назвою «Маленькі історії незвичайного містечка», - розповідає Оксана. - Мене це дуже вразило, тому що він, підприємець, без освіти режисера і оператора, створив вражаючий документальний фільм про Тернопіль. Саме тоді у мене виникла думка про те, що я хочу створити такий самий сюжет про Підволочиськ – моє рідне містечко.  Юрій Собі підтримав мою ідею і радо погодився допомогти. Так і почалась робота над нашим фільмом.

Спочатку у Оксани була ідея історію міста поєднати з історіями людей, але її реалізувати не вдалося.

- Глядачам цікавіше слухати і переглядати прості історії звичайних людей, тому я і зупинилась на такій версії, - розповідає журналістка. - Ми зняли 13 історій. Наприклад, у нас є історія про Федіра Крикливого, колишнього військовослужбовця. В цивільному житті він займається агробізнесом і вирощує різноманітні плодово-ягідні культури. Коли я побачила, що у нього  вдома росте мигдаль, то була вражена. Думаю, що у такої людини виросте і манго, і кавун, і все, що забажаєш. Також у нас є сюжет про Марію Мокрій – Підволочиську довгожительку, найстаршу героїню нашого фільму. Коли пані Марія розповідала свою історію затримання і побиття радянськими катами - я просто плакала. Уявіть собі, жінка пережила 12 років поневірянь в сибірських таборах для політв'язнів, щоб потім ще довгий час поневірятися на Батьківщині, де її не прописували. Про ці і багато інших історій можна детальніше дізнатись з нашого фільму, який до речі, я планую показати 9 червня о 19.00 в «Бункермузі».

Оксана Кузьменко додає, коли вона привезла готовий фільм в Підволочиськ, влада не зацікавилась ним, але все-таки погодилась, щоб його показали.

-  Нам постійно змінювали дату і час прем’єри, - каже журналістка. - А коли ми вже були готові його показувати, то час знову перенесли на 2 години вперед  і фільм розпочався із запізненням. Але ми все таки його презентували. Мені дуже приємно, що одночасно з підготовкою мого фільму, інші села і містечка теж підхопили ідею розповідати про свій край, пишаються ним і хочуть, щоб інші дізнавались про них і їздили в гості. В Україні дійсно дуже багато цікавих історичних місць, про які ніхто не знає, і тому людям потрібно про них розповідати. Я не збираюсь зупинятись на єдиному фільмі, хочу створювати ще і ще подібні проекти. Для мене це цікаво, захоплююче, я отримую від цього задоволення.  Люди пишуть мені і з Тернополя, і з-за кордону: «Оксано,  викладай фільм в інтернет, ми хочемо його дивитись, поширювати…», але для початку я хочу поїздити з ним по фестивалях, а тоді вже згодом викласти в інтернет.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.