— У школу дорослих не впускають задля ж безпеки самих дітей, — каже тернополянка Оксана К.

Жінка поїхала у Італію ще у 2001 році. Там же вийшла заміж і зараз мешкає із родиною у містечку під Римом на березі моря, Лідо ді Остія. Тернополянка має доньку-четвертокласницю та сина-дошкільня.

-У перший клас діти ідуть у 5,5-6 років, - каже вона. – Якоїсь урочистої лінійки, як вУкраїні, нема. Та й загалом, батьки приводять діток під школу на певну годину, чекають, поки дітям відчинять двері і повертаються. В саму школу дорослих не пропускають, аби ніхто  сторонній не пройшов. Так само дітей передають батькам назад у кінці уроків. Бабусі-дідусі можуть забрати дітей зі школи тільки тоді, коли матимуть письмову довіреність від батьків. А от старшим неповнолітнім братикам чи сестричкам забирати молодших не можна.

Квітів на перший дзвоник, звісно, ніхто не несе.Та й навіть простих вазонів у класах нема, бо в дітей може бути алергія. Сам же навчальний рік в різних куточках країни починається по-різному. Чим спекотніше в регіоні, тим пізніше він стартує. Утім, різниця між датами не дуже велика. В Остії, як називають її місцеві, навчання стартує з 9 вересня. А завершується навчальний рік орієнтовно 9 червня. Щоденні заняття починаються о 8.30 ранку і закінчуютьсяо 13.20 – це вважається неповний навчальний день, або о 16.20 – це повний день. До котрої години триватимуть заняття – обирати батькам.

- Ми для доньки обирали ту школу, яка найближче розташована до нашого дому, - додає вона. - Це зручно. Що цікаво, під час заповнення анкети у перший клас, батьки можуть вписати і імена дітей, з якими маля ходило у садочок. Тож, маючи таку інформацію, у самій школі формуватимуть класи так, аби там були знайомі між собою діти. Хоча б одна дитина. 
​
Підручник – один на кілька предметів
Навчання у початковій школі триває п’ять років. По закінченні його дитина переходить в середню школу. На практиці це та ж сама школа, але інше приміщення. Причому, аби дитина навчалась далі, батькам знову доводиться писати заяву. 

- У початковій школі діти носять шкільну форму, - каже жінка. – У дівчаток вона нагадує халат білого кольору, може бути вишивка. В хлопчиків – халат синього кольору. Емблем у державній школі нема, такі, зазвичай, мають приватні.
Класи в Остії, порівняно, невеликі. Приміром, в класі доньки пані Оксани навчається 22 учні. Майже стільки ждіток навчається й у всіх класах.

- Діти сидять за партами на два місця, як і у нас, - говорить вона. – Однак, щотижня дітей пересаджують, аби вони краще здружувались. І що ще цікаво, якщо вчитель раптово захворів чи з якихось інших важливих причин не може проводити уроки, то йому заміни не шукають. А клас розділяють, наприклад, на дві частини і ведуть на уроки в інші класи. Причому, підручник у молодших класах – один на декілька предметів. Приміром, в одній книжці поєднана, але розділена на секції, математика, географія, біологія, історія. 

Щоденні досягнення на уроках не оцінюють у балах. Наскільки дитина добре впоралась із завданням, вчителі пишуть в зошиті словами. Причому, перші два роки діти пишуть простим олівцем, далі – кульковою ручкою, але яка також легко стирається гумкою.

Нема страховки – нема прогулянки
Є в італійських школярів, як і в Україні, щоденник. Але в ньому дитина просто записує, що їй задано вчити вдома. Домашнього, до слова задають багато, і навіть на канікули. Ті дають учням на Різдво - з 23 грудня по 6 січня, Великдень - один тиждень,і у святкові дні, визначені календарем. 

Також у робочий щоденник дитина переписує якесь оголошення з дошки, приміром, про проведення загальних батьківських зборів. Під цим записом хтось з батьків має поставити підпис. Це означатиме, що батьки ознайомились з інформацією.
Причому зі всіма разом батьками спілкуються, якщо збори – суто організаційні. Якщо ж йдеться про успіхи у навчанні тієї чи іншої дитини, то спілкуються з батьками окремо. На загал таких питань не виносять і не обговорюють.

- Табелів паперових, як у нас, немає, - каже співрозмовниця. – Лишень в електронному вигляді. Кожна дитина має пароль доступу до свого електронного табеля. 

Ще однією особливістю італійської системи є вимога щодо страхування дитини. Страховка коштує орієнтовно сім євро. Якщо ж у дитини нема страховки, то її вчителі не беруть на екскурсії, інші виходи з класом у місто. На час прогулянки, екскурсії незастраховану дитину батьки повинні забрати додому.

В італійських школах не збирають грошей на ремонти у класах чи на подарунки на День вчителя, зауважує екс-тернополянка. Утім, за бажання батьки можуть подарувати невеликий сувенір педагогу на Різдво чи Великдень. Таким подарунком може стати, наприклад, якась статуетка, ваза чи інша символічна річ. Натомість про дарування побутової техніки чи золота і мови не може бути.

- Це не обов’язково, але якщо батьки мають бажання, то можуть привітати. Ми, приміром, купували подарунок вартістю до 30 євро. І так і у інших класах. 
Також італійці, як і українці, платять за шкільні обіди. Харчують у їдальні тих дітей, котрі мають повний навчальний день. В інші дні діти беруть обіди з дому – піцу, печиво, бутерброди.

- Коштує обід чотири євро, - говорить пані Оксана. – В нього входить перші страви, другі, хліб, солодощі чи морозиво. Все воно запакованев одноразовому посуді, ніхто нічого не миє і не використовує повторно.

читайте також: Італійці вже у середній школі починають визначатись з тим, чим би хотіли займатись у житті