Куди йдуть гроші заробітчан?

Масові виїзди людей на закордонні заробітки — це своєрідний феномен Західної України. Причому затягнувся він настільки, що вже чимало інших українців створили бізнес власне на заробітчанах. “RIA плюс” з’ясовувала, які галузі розвинулись у Тернополі завдяки коштам заробітчан і які нетипові види бізнесу з’явилися для обслуговування “своїх за кордоном”. Ціни на житло зростатимуть Найбільший бум кошти заробітчан викликали на ринку нерухомості. Кількість ріелторських агенцій значно зросла. На сьогодні, вказано в довіднику “Панорама бізнесу”, їх у Тернополі є 55. Півтора ж року тому, розповіли упорядники довідника, у місті було близько 30-ти агенцій нерухомості. Попит на нове житло спричинив і розвиток будівельних організацій. – З 1990 по 1995 роки, — згадує заступник начальника міського управління архітектури Данило Чепіль, — був серйозний спад у будівельній галузі. Професійні будівельники поїхали на закордонні заробітки, їхні організації ледь жевріли. Але за деякий час з’явилися новобуди з квартирами не “під ключ”. Щоб довести “коробку” до пуття, необхідно було зробити ремонт. З’явився попит на спеціалістів. Відповідно, майстри побачили, що досить непогано можна заробляти і вдома. Після того, як у заробітчан за 3-4 роки накопичувалась сума на нове житло, у Тернополі поширилась практика будівництва будинків на умовах пайової частки. Як свідчать дані Тернопільського обласного управління статистики, за останні п’ять років у Тернополі було здано в експлуатацію 2977 квартир. При цьому ціни на нове житло постійно зростають. Сьогодні 1 метр квадратний всередньому коштує 350 доларів. – Квартири дорожчають не через бажання забудівельників заробити якнайбільше, — вважає Данило Чепіль. — Просто росте ціна на будматеріали, електроенергію, пальне, а все це збільшує видатки на будівництво. До 1998 року квадратний метр у новозбудованому будинку коштував всередньому 250 доларів. А після терактів в Америці, каже Д.Чепіль, на ринку нерухомості відбувся стрибок цін до 300 доларів. У зв’язку зі складнощами в освоєнні нових земельних ділянок, квартири у новобудах, на думку Д.Чепіля, будуть ще дорожчими. – Вільних місць для зведення будинків у вже забудованих районах фактично не лишилось, — каже він. — Під забудову міська рада відвела 6-й мікрорайон (біля Підволочиського шосе) та 13-й (за дачами на вул. Київській). Однак формування тієї ж водо- чи каналізаційної мережі тут буде більш затратним. На відміну від тих районів, де все було готове і залишалось лиш протягнути кілька метрів труби. Тернопільщина — валютний донор Вільні кошти, які з’явились в області в основному завдяки заробітчанам, позначились і на розвитку банківської системи. Якщо у 200-му році на Тернопільщині було 157 банківських відділень, то станом на 1 вересня 2004 року — вже 195. Причому ще на початку року їх було ще 179. Окрім коштів заробітчан, на думку заступника начальника управління Національного банку України в Тернопільській області Миколи Спільника, для збільшення кількості відділень є ще одна причина. На Тернопільщині, вважає він, багато активних людей, які наважуються займатися підприємництвом і вдало ведуть свій бізнес. В результаті, кошти підприємців та заробітчан притягують в регіон банки. Особливо зважаючи на те, що багато жителів області почали віддавати перевагу депозитам. – Зараз депозитні вклади у банки перевищують кредитні вклади банків в економіку області, — говорить Микола Спільник. — Це означає, що Тернопільська область є донором для інших регіонів. Практично це виглядає приблизно так. Якийсь банк відкриває філію у Тернополі. Вона акумулює фінансові ресурси, частину яких у вигляді кредитів банк вкладає в економіку області. Надлишок же переводиться в центральне відділення для подальшого кредитування в інших регіонах. 90% заочників оплачують навчання Коштам заробітчан, на думку директора обласного центру зайнятості Бориса Довжука, значною мірою завдячують вузи Тернопільщини. Він зауважив, що впродовж останніх років спостерігається чітка тенденція до збільшення кількості студентів, які оплачують своє навчання. Це при тому, що в регіоні — одна з найнижчих зарплат в Україні. У 1994 році, згідно з його даними, на платній основі навчалось 13,5% студентів денної форми, у 1998 — вже 54% студентів у закладах І та ІІ рівнів акредитації та 66% у навчальних закладах ІІІ та ІV рівнів акредитації. А у 2003-04 навчальному році, згідно з даними Тернопільського обласного управління статистики, відсоток платників у вузах ІІІ та ІV рівнів акредитації зріс до 74. Збільшується щороку і кількість студентів. Якщо в 1990-91 навчальному році в учбових закладах 3-4 рівня акредитації навчалося 17,5 тисяч студентів, то у 1997-98 році — 33,819 тис., а у 2003-04 вже 58,562 тис. Зараз, за даними довідника “Панорама бізнесу”, в області є 30 вищих навчальних закладів. Борис Довжук каже, що збільшення кількості вузів та студентів зумовило надлишок спеціалістів в області, що негативно позначається на випускниках. При цьому якість знань студентів-платників не завжди є належною. Газета для заробітчан Навряд чи хто із заробітчан знає, що саме тернополянам завдячують появою газети “Українські вісті” (“УВ”). Ця газета є друкованим органом християнського товариства українців в Італії і розповсюджується у тих 25-містах Італії, де є найбільше заробітчан. – Минулого року наш земляк, співголова товариства українців в Італії Олесь Городецький висловив ідею створити газету саме для українців, які приїхали на заробітки, — розповідає заступник головного редактора “УВ” Михайло Окаринський. — На той час в Римі українці вже видавали журнал “До світла”, однак він мав суто релігійне спрямування. Газету ж ми вирішили наповнювати насамперед корисною інформацією для заробітчан, а також новинами з України та з життя самого товариства. Зараз “УВ” найбільшу увагу приділяє юридичному лікнепу земляків. Періодично в газеті також друкуються матеріали італійською мовою про історичні місця України, рецепти народних страв, аби заробітчани могли ознайомити своїх господарів з традиціями українців. — Газету творять 12 осіб, які постійно перебувають в Італії, та близько 10 дописувачів з України, — розповідає про структуру видання М.Окаринський. — Позаяк українське товариство у Римі не має необхідної технічної бази та спеціалістів, редагування текстів і верстка газети здійснюється в Тернополі. Зараз “УВ” виходять п’ятитисячним накладом, коштує газета в Італії 50 центів. Спочатку газета виходила раз у два тижні, потім (на літній період) перетворилась у місячник. Знімають уже і похорон Останнім часом відеооператорам, окрім зйомок весіль чи хрестин, доводиться виїжджати і на похорон. Касету із записом поховань родичі потім передають своїм близьким, які не змогли приїхати з-за кордону. – Я похорон знімав уже двічі, — розповідає тернополянин Сергій. — Востаннє їздив до сім’ї з Тернопільського району, в якій помер батько. Його діти на поховання приїхати не змогли — донька була на заробітках в Італії, син — в Англії. Зі слів Сергія, заробітчани просять родичів замовити оператора, щоб подивитися, хто був на похороні, з’ясувати, де саме на кладовищі поховали близьку їм людину. – Після зйомок хрестин чи дня народження іти з камерою на похорон аж моторошно, — описує свої відчуття оператор. — Але нічого не поробиш, це мій хліб. Втім, зауважив Сергій, на весіллях таки більше впадає у вічі, як багато наших земляків зараз перебуває на заробітках. – У багатьох молодят забава відбувається без чиїхось батьків, — ділиться він своїми спостереженнями. — А вже потім музики починають зачитувати телеграми від близьких. З яких тільки країн не надходять привітання. Люди, очевидно, не мають легалізації, тому не приїжджають до родичів. Бояться, що потім не вдасться повернутися. “Пакункові” перевезення Завдяки заробітчанам з’явились і специфічні рейси, які здійснюють як приватні структури, так і поодинокі водії. Вони перевозять передачі від родичів, а також доставляють “пакунки” з-за кордону. – Щоб відправити передачу, я іду на Майдан мистецтв. Звідси періодично відправляються буси, — розповідає тернополянка Олеся. — Тернопільські водії просять 15 гривень за кілограм ваги. Але нещодавно з’явився перевізник зі Львова, у якого тариф на 5 грн менший, то передачі я тепер передаю ним. Він приїздить до Тернополя щочетверга. Відправлена цього дня передача потрапляє до моєї подруги в Італію у неділю. Олеся також розповіла, що окремі водії спиртне та цигарки перевозять за окремим тарифом. Скажімо, за перевезення пляшки горілки потрібно заплатити 15 грн. Зумовлена додаткова тарифікація тим, що на перевезення через кордон спиртних напоїв та цигарок є обмеження. Знайома Олесі почала своєму батьку пересилати цигарки поштою. Каже, що так дешевше. Правда іде бандероль цілих два тижні. Інша тернополянка, Леся, розповіла, що окрім майдану Мистецтв, передачу можна відправити і з автовокзалу. Крім того, за її даними, на Сонячному масиві є структура, яка привозить передачі на квартиру, звідки їх потім забирають тернополяни. Зі слів Лесі, з України за кордон люди найчастіше передають сувеніри та продукти, яких там бракує. Скажімо, гречку, желе, цукерки та шоколад, який значно смачніший за італійський. Перед Святим вечором передають мак та пшеницю. Дехто, зізнається Леся, намагається передати за кордон також ліки або продукти, які не можна перевозити через кордон. Тому водії іноді переглядають пакунки, які їм доведеться везти. Самі ж перевізники, до яких звертався журналіст, відмовились розповідати про особливості свого бізнесу. Із заробітчан — у бізнесмени Український кетчуп, горілку і навіть халву можна купити у Римі та Неаполі Здебільшого українці їдуть в Італію доглядати за хворими чи старенькими або працювати різноробочими. Разом з тим є і такі, хто зумів організувати в Італії свій власний бізнес. Як розповів “RIA плюс” співголова християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький, саме українці з середовища заробітчан відкрили ресторани української кухні у Римі та Неаполі. Крім того, у цих містах є магазини, в яких торгують українськими товарами. Тут, скажімо, можна придбати олію “Олейна” чи “Чумак”, вітчизняне пиво різних марок (буває і “Микулинецьке”!), мінеральну воду, кетчуп. Інколи привозять халву і навіть соняшникове насіння. Ці магазини користуються популярністю у заробітчан, оскільки чимало продуктів італійського виробництва мають зовсім інший смак. – Італійська сметана виглядає як кулінарний крем, — каже Олесь Городецький. — Вона відрізняється від нашої і густиною, і смаком. Гречки тут фактично немає, її продають лише у спеціалізованих крамницях по п’ять євро за кілограм. Чимало українських товарів можна придбати і на майданах, куди приїздять буси з України. Кілограм оселедців на таких ринках коштує 5 євро, кільце ковбаси (“Дрогобицька”, “Домашня”) — 6 євро, пляшка пива — 1 євро. Тут можна знайти й україномовну пресу. Продають її за ціною від 50 центів до євро — в залежності від товщини видання. Журнал “Натали”, наприклад, коштує 5 євро. У Тернополі його ціна — 8 грн. Деякі кмітливці навіть додумалися до створення власної бібліотеки, де можна за певну плату взяти почитати книжку. Особливим попитом користуються жіночі романи та детективи. Якщо ж бестселер хочеться купити, за нього доведеться викласти 5-10 євро. Також успіхом на ринках користуються декоративні шаблі, булави, українські вишиванки. Ну а найкраще продається сувенірна горілка у фігурних пляшках. Щоб зробити своїм господарям “міцний” презент, навіть самі українці не шкодують викласти за “півлітру” 10-20 євро. “Немає вкладень у важливі галузі...” Петро Хома, начальник головного управління економіки Тернопільської облдержадміністрації: — Гроші, зароблені нашими земляками за кордоном, не вкладаються в основні важливі галузі — промисловість і сільське господарство. Тому неправильно говорити, що ріст економіки в області відбувається за рахунок коштів заробітчан. Погоджуюсь, що завдяки заробітчанам є поступ у будівельній галузі, приріст складає 30-40%. Але питома вага будівництва в економіці області не є надто значною. Скажімо, валовий продукт минулого року склав 4,6 млрд грн. У цій сумі вклад будівельників — 198 млн. Заробітчани інвестують по 100 млн доларів на рік 50 млн доларів надійшло в Тернопільську область через систем банківських переказів за І півріччя 2004 року. Так дані оприлюднив заступник начальника управління Національного банку України в Тернопільській області Микола Спільник. Він також повідомив, що минулого року на Тернопільщину від заробітчан офіційними шляхами надійшло 100 млн доларів. Ще від 50 до 100 млн доларів, за приблизними оцінками експертів, тернопільські заробітчани передали кур’єрами або привезли на пластикових картках. Наразі, зауважив М.Спільник, Тернопільська область чи не єдина в Україні, де депозити у валюті перевищують гривневі депозити. Причому кількість вкладів на депозити, за його даними, в області лише у 2004 році зросла приблизно на 40%. Це, пояснив Микола Спільник, свідчить про наявність у людей зайвих грошей та їхню довіру до банків.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.