Культура споживання кави у Тернополі занепадала і відроджувалася

А от після війни культура кави у місті на деякий час занепала, каже краєзнавець Любомира Бойцун. Тернополянка теж полюбляє цей напій, особливо арабіку. Тож випиває її чи не щодня по чашці.
- “Віденська” кав’ярня діяла на куті сучасних вулиці Сагайдачного і бульвару Шевченка, а “Болєвард” – у готелі “Подільський”, пізнішому готелі “Україна”, - розповідає пані Бойцун. – Було і багато менших кав’ярень, наприклад, на Руській, Валовій, у Старому парку.
Каву до війни у Тернопіль возили через країни Європи з тієї ж Латинської Америки, а також Африки, продовжує історик.
- Пили у ті часи чорну і білу каву, деколи з лікером. Часто – з солодким, - зазначає пані Бойцун. – Як таких пекарень кав’ярні не мали, але випічку робили або ж самі її закуповували. Це були різні пляцки. “Наполеон” тоді називали французьким тістечком, а печиво з кремами – кремівками.
У “Болєвард” та пізнішій “Адрі” кав’ярня поєднувалася із цукернею, додає краєзнавець. До того ж, за її словами, усі кав’ярні працювали в Тернополі навіть під час німецької окупації.
- Культура кави різнилася від культури чаю, - говорить вона. – Так, для збору благодійних пожертв у місті часто робили так звані “чайні вечори”. Їх проводили без алкоголю, поєднували з танцями.
Каву ж, як каже тернополянка, пили під час зустрічей, тихого відпочинку у невеликих компаніях.
Але культура споживання кави у Тернополі занепала після Другої світової. Тоді через бідність “каву” робили не тільки з ячменю, а й з буряків. Для цього останні пряжили у невеликій кількості води.
- Кава “притихла і збідніла”, - розповідає Любомира Бойцун. – Вона “повернулася” тільки десь у 1970-1980-х роках.
Зараз у Тернополі триває відродження кавових традицій, завершує краєзнавець

Франкова кава у Тернополі
Не тільки пиво, а й каву замовляв у Тернополі Каменяр восени 1911 року.
Спогади про візит Івана Франка у наше місто залишив математик, син адвоката й письменника Андрія Чайковського Микола:
“Франко прочитав нам свого “Мойсея”, починаючи з першої глави, а “Пролог” відклав на кінець. Кінцеві слова “мій скромний дар весільний” – на залі тишина, а потім буря оплесків і окликів: “Слава! Слава!”
Сорок з лишнім років минуло з того пам’ятного вечора, та я досі не можу забути того сильного враження, яке на мене зробив цей виступ Франка.
Потім ми пішли до ресторану й до кав’ярні – невеликий гурток учителів української гімназії та ще дехто із місцевої інтелігенції. Пам’ятаю, що Франко пив дуже гарячу чорну каву. Він був дуже веселий та говіркий; згадував минуле Я нагадав йому нашу краснопущанську прогулянку, а учитель Семен Сидоряк, природник, згадував про їхні спільні екскурсії на рибу та до лісу по гриби.”

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google