Пиво у Тернополі варили майже 500 років тому

Одначе право виготовляти цей популярний трунок для продажу вельможа залишив для себе.
“Вільно буде також тим же міщанам і кожному з них зокрема виставити собі бровар і солодівню (заклад, у якому із пророщеного зерна видобували солод - прим. ред.) і в них без жодної для нас плати робити собі пиво; але не повинні нікого туди допускати, щоб не спричинювати збитків для свого пана - кожен тільки для власної потреби повинен їх мати, інакше кажучи: хто власних броварів мати не буде, у пивоварні панській варити має. Ми ж усі знаряддя та інше, потрібне для цього, власним коштом забезпечимо,” писав Ян Тарновський у своїй грамоті для тернополян.
За послуги панської броварні потрібно було заплатити 4 гроші. Стільки ж брали за роботу і в солодівні, що належала Янові Тарновському. До слова, у ті часи це були аж ніяк не кишенькові гроші і, наприклад, за меч потрібно бул заплатити від 5 до 15 грошів, алебарду - 22 гроші. Чвертня жита, тобто 101 кілограм, у 1540-50 рр. коштувала 20 грошів.
Броварні стояли у Центрі
Де діяли перші у Тернополі підприємства із виробництва пива, невідомо, але зберігся інвентар-опис міста від березня 1672 р. І в цьому документі згадали не тільки броварні, що працювали у другій половині XVII ст., а й їхні адреси тих, що вже простоювали. Отож діючими були броварні Полянчина, Берка, Новіцького, жида Лейби та Нестайчишина - усі сплачували по шість грошів податку. Так само оподатковували і солодівні Новицького, Нестайчишина, Мося Жида, Федора Дівочки.

Названі підприємства стояли в історичному центрі міста, на вулиці Довгій, що тягнулася від церкви Воздвиження Чесного Хреста до міської торговиці. Із того, що, окрім пивоварень, у місті ставили ще й солодівні, виходить, що деякі тернополяни, які не мали змоги відкрити свою броварню, робили хоча б заклад для виготовлення солоду. Так вони економили гроші, не бажаючи йти до панської солодівні. Навіть у 1672 р. варити пиво на продаж не можна було - промислова броварня власника міста, яким у той час був Станіслав Конєцпольський, стояла поблизу Старого Ринку.
Та були у Тернополі й броварні, що не увійшли до списку оподаткованих. Вони, імовірно, не діяли. Це броварні “Попа намісника”, Миколая Максиміка, Павла Полянки та жида Шмуеля на тій же вул. Довгій. Ще одна солодівня, Яна Кобиленського, колись стояла одразу біля міської Львівської брами, неподалік Надставної церкви.
Конкуренція прийшла із заходу
У 1740 р. власник Тернополя Йозеф Потоцький затвердив євреям привілей на безперешкодну торгівлю спиртним.

“Дозволяю при тому шинкування всіх лікерів мірою замковою справедливою, заплативши чопове,” писав цей пан.
Але саме підприємці і торговці, які бажали заробити якнайбільше, спричинилися до того, що в нас приватні броварні поступово занепали.
“Вже у 1841 році в Тернополі були головні гуртовні меду, патоки та питного меду. Здавна тут була медоситня, яка виробляла прекрасні медові трунки. Вишняк, малинівка, тернівка та інші наливки конкурували з дорогими закордонними винами”, - пише краєзнавець Любомира Бойцун у книзі “Тернопіль у плині літ”.
У 1851 р. у місті, неподалік села Біла, взагалі збудували велику броварню-пивзавод. Так як підприємство розташували у місцині “Провалиха”, то й за ним прижилася така назва. Цьому пивзаводу на вулиці Білецькій судилося тривале життя - він став попередником сучасного “Опілля”. Але й бровар на “Провалисі” був не єдиним. Як писали у “Щотижневому додатку до газети Львівської” ще у 1858 р., тільки за січень 23 броварні міста і Тернопільського повіту зварили 3476 відер пива. У порівнянні із січнем 1857 р. виробництво зросло на 512 відер. І вже у довоєнні часи броварні випускали різні види цього трунку.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.