Покладали квіти та молилися: у Тернополі вшанували пам’ять Небесної сотні

Пам'ятний День Героїв Небесної Сотні відзначається 20 лютого. У Тернополі традиційно в цей день збираються місцеві на площі Героїв Євромайдану, аби вшанувати загиблих за Україну. Як все відбувалося – дивіться у репортажі.

Аби вшанувати полеглих під час Революції гідності на площі біля пам’ятника Небесній сотні тернополни приносять квіти та лампадки. Біля монументу встановили прапори. 

Урочисті заходи були заплановані на 12:00, однак через повітряну загрозу офіційну частиу довелося перенести. 

Прийшли вшанувати пам'ять кривавих подій і самі очевидці. Тернополяни Ігор та Микола згадують, як кожного дня виходили в центр Тернополя і протестували.

— Пам'ятаю, кожен день збиралося повно людей, ми ходили в Обласну Раду на протест — ділиться спогадами пан Ігор. — Директор навіть відпускав з роботи тих, хто йшли на майдан.

— А тоді ще сильні морози були, але ми стояли. Старався на годинку додому забігти, щоб трошки зігрітися і знову на майдан, — пригадує пан Микола.

Люди покладали квіти до пам'ятника та запалювали свічки. Загиблих пом'янули вилиною мовчання та помолилися за тих, хто зараз захищає нас від агресора. 

Серед Героїв Небесної сотні — наші земляки: Олександр Капінос, Устим Голоднюк, Назар Войтович, Василь Мойсей, Василь Аксенин, Ігор Костенко і Тарас Слободян.

Представники духовенства помолились за тих, хто поклав своє життя за Незалежність України під час подій Євромайдану та російсько–української війни.

Олександр Капінос народився 10 березня 1984 року в селі Дунаїв Кременецького району. Був активістом ВО «Свобода». У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти мовного закону.

Ті, хто знали Олександра Капіноса з Кременеччини розповідають, — він загинув з вірою в те, що справи його будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами.

Закоханий в Україну, її мову і культуру. Ініціатор створення пам’ятника Шевченку в рідному селі, перший, хто виступив за зняття радянської символіки у рідному селі; створив спортивний клуб і власним коштом та силами облаштовував його. А ще — співав у хорі й організував гурток зі співів. Грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і збирав українські пісні…

З початку Революції Гідності був на Майдані, належав до сотні «Волинська Січ». За незламний дух мав псевдонім «Кремінь».

Ввечері 18 лютого 2014 року отримав поранення голови від вибуху гранати під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок.

— На майдан Сашко їздив періодично кілька разів. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого в нього влучили гранатою, — каже його друг Михайло Згар. — Йому пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер.

Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною. Вранці 19 лютого серце Героя зупинилося. Поховали його у рідному селі. Сашкові було всього 29…

Олександрові Капіносу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

У рідному селі збудували пам’ятник Герою, а його іменем назвали рідну школу.

Устим Голоднюк – 19-річний юнак зі Збаража був вбитий пострілом снайпера у голову на вул. Інститутській 20 лютого. Хлопець якраз разом з товаришами повертався, щоб забрати поранених.

Снайперська гуля наскрізь прошила ООНівську блакитну каску хлопця. В його честь відкрили меморіальну дошку на фасаді рідної школи відкрили музей, куди передали його особисті речі. Міська рада присвоїла Устиму звання почесного жителя міста Бережани (посмертно).

Назар Войтович – наймолодший Герой Небесної сотні. Загинув на Майдані 20 лютого. 17-річний юнак приїхав на Майдан зранку «кривавого четверга» і пробув лише годину, загинувши від кулі снайпера.

Завжди привітний, доброзичливий, співчутливий, інколи — замріяний, заглиблений у свої потаємні думки – таким залишився у пам`яті рідних і друзів наймолодший герой Небесної Сотні Назар Войтович із с. Травневе на Збаражчині.

Назар навчався на третьому курсі Кооперативного коледжу в Тернополі на відділенні дизайну, обожнював живопис. Усі його роботи мали український дух: любив зображати на них калину, тризуб чи козаків.

Увечері 19 лютого він вирушив до Києва. То була його перша й остання поїздка. Хлопець пробув на Майдані близько трьох годин. Зранку 20 лютого в розпал кривавих подій на Інститутській він загинув. Йому було всього 18…

Рідні кажуть, не поїхати на майдан Назар просто не міг. Життєлюбний і талановитий хлопець не лише зацікавлено вивчав історію рідної країни, він хотів цю історію будувати.

Назарію Юрійовичу Войтовичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.

У рідній школі Героя відкрили музей Героя Небесної сотні, де зберігаються речі, які були з ним на Майдані.

Василь Мойсей народився 22 березня 1992 року. Приїхав на Майдан у Київ разом зі своїми побратимами в ніч з 18 на 19 лютого. Вранці 20 лютого на Інститутській вулиці у нього влучив снайпер. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті. Куля пошкодила важливі кровоносні судини. Помер хлопець у 17-й лікарні Києва від вогнепального поранення у грудну клітину.

Василь Мойсей – родом з села Зубрець, Бучацького району. Його поховали у Луцьку, де він жив і навчався останні роки. Міська рада присвоїла Василю звання почесного жителя міста Луцьк (посмертно).

Ігор Костенко, 22-річний активіст Майдану був студентом-географом, спортивним журналістом і редактором української Вікіпедії. Був убитий 20 лютого в районі Жовтневого палацу. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так що їх можна було зав’язати на вузол».

Хлопець – родом з села Зубрець Бучацького району. Ігоря Костенко було посмертно визнано кращим вікіпедистом та освітянином року.

Тарас Слободян народився 10 грудня 1982 року. Проживав в місті Тернопіль. Йому завжди буде 31… Згадайте і помоліться!

Чуйний, добрий, справедливий – так про Героя Небесної Сотні з Тернополя Тараса Слободяна згадують рідні і друзі. Працював у Тернопільському національному економічному університеті.

У грудні 2013 року перебував на Майдані Незалежності у Києві, був активним учасником Революції гідності. Наприкінці грудня 2013 року був викрадений з Майдану і закатований на Сумщині.

Його тіло знайшли 1 березня 2014 року у лісосмузі на околиці міста Суми, зі слідами численних побоїв. Точної дати смерті встановити не вдалось.

Поховали Тараса Слободяна 5 березня 2014 року у Тернополі на Микулинецькому кладовищі.

Йому був лише 31 рік…

Згідно з Указом Президента України, Тарасу Слободяну присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Василь Аксенин (4 лютого 1962, Литячі, Заліщицький район, Тернопільська область — 12 березня 2014, Ряшів, Польща) — інженер, приватний підприємець, громадський активіст, учасник Євромайдану, один із Героїв Небесної сотні. Герой України. Помер у лікарні від ран, отриманих від куль снайпера.

Народився в селі Литя́чі Заліщицького району Тернопільської області. Мешкав у місті Чернівці. Як розповіли рідні Героя, за життя він був дуже доброю людиною. 

Коли розпочалась Революція Гідності в Києві, він не міг залишатись осторонь. Він був активним прихильником Євромайдану, періодично приїздив в Київ, щоб підтримати протест та разом з іншими людьми засвідчити свою громадянську позицію щодо того, яким шляхом має рухатись країна. Востаннє Василь Аксенин вирушив з Чернівців до Києва 19 лютого, коли побачив, що коїться на Майдані після загострення протистоянь 18 лютого. Просити його залишитись вдома було б марною справою в той момент. Він був рішуче налаштований, що мусить бути там, де зараз важко, де може знадобитись його допомога. Він знав, що там зараз гаряче і небезпечно. Але, не зважаючи на це, вже наступного ранку 20 лютого він був в Києві на барикадах поряд з іншими героями Майдану.

О сьомій годині ранку 20 лютого Василь Степанович зателефонував дружині та повідомив, що йде в наступ. Згодом протестувальники почали відтісняти силовиків із пагорба біля «Жовтневого палацу». Відважний чернівчанин був одним із тих, хто без зброї пішли на штурм цієї висоти та потрапили під жорстокий обстріл в той страшний день на вулиці Інститутській. На голові у нього була залізна каска, а тіло прикривав 10-кілограмовий бронежилет. Ці обладунки Василь називав «супербронею». Але ця «броня» не змогла захистити Героя від пострілу снайпера. Розпечена куля знайшла вузьке місце на тілі, що не було прикрите захистом. Потрапивши в лівий бік та пройшовши через живіт, вона пошкодила тазостегнову кістку та вирвала величезну рану розміром з людський кулак. Вже за мить на землі утворилась калюжа крові.

Люди поряд підхопили пораненого за бронежилет та під кулями потягли назад, потім поклали на щит та понесли. Того важкого дня побратими змогли врятувати Аксенина із пекла, на яке перетворив вулицю Інститутську режим Януковича. Швидкою чоловіка доправили до однієї з лікарень Києва. Наприкінці лютого пораненого чернівчанина прийняли на лікування в клініку польського міста Жешова, куди його було доставлено літаком. Отримані травми були дуже важкими. Він переніс кількагодинну складну операцію. Тривалий час рана не хотіла загоюватись. Але польські спеціалісти не переставали боротись за життя Героя.

Через важкість отриманих поранень процес одужування затягувався на кілька місяців. Від виснаження важкими травмами та перенесеними складними операціями, його серце перестало битись 12 березня 2014 року.

В день похоронів в останню путь Героя Небесної Сотні проводжали всім містом Чернівцями. Він пішов з життя, залишивши кохану дружину Тетяну та двох дорослих синів: молодшому Богданові на момент смерті батька було 17 років, а старшому Юрієві – 24 роки.

Василю Аксенину було 52 роки…

Вічна пам’ять Героям… Пам’ятаймо їхній подвиг!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.