Василь Мойсей змалечку вірив, що Україна стане кращою

Світлана ГРИВАС

Василь після закінчення вишу планував вступати ще у семінарію, кажуть батьки. Він хотів стати священиком, як його старший брат Фото із сайту http://kivertsi.com.ua/

21-річний Василь Мойсей - Герой Небесної Сотні із села Зубрець Бучацького району, навчався у Луцьку на четвертому курсі на реабілітолога. Планував вступати ще й до семінарії, хотів стати священиком, як старший брат. Також купив ділянку у Ківерцях на Волині, на якій хотів звести будинок. Але не судилось, кажуть батьки.

- Слідство ще триває…Син із листопада їздив на Майдан. Дев’ять разів. От на цей дев’ятий раз його і привезли, - каже батько Василя, Михайло Мойсей. – Я знав, що він їздить. А зупинити не міг. Він сказав, що питання закрите раз і назавжди, бо «хто, як не я?», і що ми більше не будемо повертатись до цієї теми. У нього патріотизм був у крові. Ще у 14 років, як мама поїхала на заробітки, він казав, що буде така Україна, що не треба буде нікому нікуди їхати. Потім записався у реєстрове козацтво.

А ще син, каже батько, змалку цікавився УПА. Він чотири рази вздовж і впоперек обійшов Карпати, побував у різних місцях боїв Української Повстанської армії і занотовував враження про усі походи, нові місця у записник.

Читайте також: Село Зубрець втратило у Києві двох - Ігоря Костенка та Василя Мойсея

- Перші два рази син обійшов Карпати, ще навчаючись у школі на Івано-Франківщині. Середню школу він закінчував там, - каже пан Михайло. – А коли вже переїхав до Луцька, то організував там групу студентів, яка подорожувала з ним і записувала розповіді старожилів про УПА.

Знайти нині Василеві записи чоловік не може. Каже, що розшукував їх всюди, де можна, адже вони для нього дуже дорогі.

- Син похований у Луцьку. Тут він жив останніх кілька років. Тут навчався. Звідси їздив на Майдан, - додає батько. - Після його смерті і я переїхав із Зубреця до Луцька. Тут живе і мій старший син... А нещодавно приїхала до нас донька з онуком Андрійком. Йому тільки два роки. Але він так схожий на Василька... Я часом хочу гукнути: «Андрійку», а гукаю: „Васильку”...

З часу загибелі Василя родину підтримують чимало добрих людей. Часто телефонують однодумці, друзі Василя. Але більшість із них, додає пан Михайло, зараз у зоні АТО.

Прокоментуйте