Про що «мовчить» єврейський цвинтар у Тернополі? Розповідаємо історію поховань

Висловлюємо щиру подяку краєзнавиці зі Збаражчини Тетяні Федорів у допомозі з підготовки матеріалу.

Кіркут – свята земля для євреїв

Старий єврейський цвинтар, або кіркут, як його називали на Галичині українці та поляки, побудували в 1840 році. Його назва – Нове окописько.

Окописько, тому що місця для кіркутів зазвичай були оточені ровами та земляним валом.

У 1840 році, коли перестали ховати на «старому окопиську», що на вулиці князя Острозького, і єврейська громада, яка на той час була найчисельнішою,  відкрила новий цвинтар навпроти християнського Микулинецького кладовища.

На жаль, у роки Другої світової кіркут потерпів значної руйнації, а надгробні камені через їхню зручну для вимощення доріг чи облаштування льохів, вивозили із цвинтаря. Тисячі камінних плит використовували на будівництво дороги та військового аеродрому поблизу Підволочиського шосе.

Як і на будь-якому єврейському цвинтарі, землю його вважають святою. На відміну від християнських розумінь, які дозволяють порушувати після певного часу поховання, щоб створювати нові, у юдаїзмі кожен надгробок та ціле кладовище є недоторканими до того часу, поки відоме їх місце знаходження.

Що означають символи на надгробках?

Та найбільш цікаві на кіркутах саме мацеви – єврейські надгробки. Не тільки івритом писали епітафії, у яких розповідали, хто похований на тому чи іншому місці. «Прочитати» мацеву можна, просто поглянувши, що на ній зображено.

Якщо узагальнювати, то на єврейських надгробках є суто єврейські символи. Вони досить типові, особливо, якщо це стосується цвинтарів рубежу ХІХ-ХХ століть.

Найбільш поширені це – зірка Давида або Маген Давид – це один з «найпопулярніших» символів, він впізнаваний, і досить чітко асоціюється саме з єврейською традицією.

Свічник (не менора) – це типовий символ для жіночих поховань, оскільки саме жінка запалювала свічі у Шабат, тому, коли на надгробку бачимо зображення свічників з парною чи непарною кількістю свіч, то навіть не знаючи івриту, можна сміло говорити про жіноче поховання.

Глечик – символ покоління Левія, левіти служили при Єрусалимському Храмі і поливали воду на руки священникам – когенам, і тому на надгробках покійників з левітів буде зображуватися глечик з водою.

Руки у благословляючому жесті – «коганім» – це символ похованих нащадків священників Єрусалимського Храму, вони у спеціально складеному жесті рук, з попарно розведеними пальцями благословляли вірних, попри те, що Єрусалимський Храм був зруйнований, пам'ять про нащадків служителів та священників зберігається впродовж усіх поколінь.

Зламане дерево – символ передчасно перерваного життя, тобто, коли ви бачите на нагробку такий символ, то, однозначно йдеться про молодого неодруженого юнака чи незаміжню дівчину. 

Менора (семисвічник) – це один із найдавніших символів юдаїзму, згідно із традицієюю, саме такий свічник колись знаходився у Єрусалимському Храмі.

– Але мушу зізнатися, що я ще жодного разу не бачила менори на тих надгробках, які потрапляли у моє поле зору, – розповідає Тетяна Федорів. – Можна сказати, що набір символів був досить типовим. Якщо коген – то руки у благословляючому жесті (чоловічі поховання), левіти – глечик, жінка – свічник, молода людина – зламане дерево. Варто також додати, що чим «молодший» цвинтар, тим простіші надгробки, як у виконанні, так і у символіці.

З чого робили мацеви?

На рубежі ХІХ-ХХ століть відбулося певне спрощення у каменерізній справі. На жаль, теж особисто ніде не зустрічала, але раніше на надгробках могли зображувати символи, котрі розповідали про рід занять померлого. Пізніше це звелося до того, що рід занять померлого вказували у епітафії, і то не завжди.

До того ж, на надгробках початку ХХ століття часто немає жодного зображення. І це також типова річ. До прикладу, на «новому» єврейському кладовищі у Збаражі половина надгробків не має жодних символів, лише текст епітафії.

–  «Наші» мацеви, я маю на увазі на Тернопільщині, зроблені з каменю, – продовжує пані Федорів. – Зазвичай, це вапняк та пісковик (різних кольорів). Хоча камінь і справді не єдиний матеріал, з якого виготовляли мацеви. Знаю, що у деяких регіонах Польщі виготовляли надгробки з дерева, а також виливали з металу. У нас про такі надгробки мені, на жаль, нічого не відомо.

До слова, єврейські поховання є і на християнському кладовищі. Але їх одиниці.

– Стосовно того, чи ховали разом подружжя, яке було різного віросповідання, то швидше за все ні. Знаю один випадок, коли чоловік-єврей, юдей, одружився з жінкою не єврейкою, католичкою, то по смерті вони були поховані нарізно, на «своїх» цвинтарях і навіть у різних містах, – продовжує краєзнавиця.

Як підписували поховання?

Деякі з єврейських поховань підписані не тільки на івриті, але й німецькою мовою. Це також така характерна річ для цвинтарів рубежу ХІХ-ХХ століть. Коли під великою епітафією івритом, додавався напис іншою мовою – німецькою, польською та навіть російською.

– Можливо, це була така спроба дещо відійти від традиції, додати щось світське. Однак, що стосується інформативності, то, звісно, епітафія івритом цікавіша, аніж напис іншою мовою. Хоча, якщо поєднувати інформацію, то складається повніша картина, – розповідає Тетяна Федорів.

Річ у тім, що івритом писали лише дату смерті (із рідкісними винятками) та кількість прожитих років, а от іншою німецькою чи польською мовами, писали дату народження і дату смерті.

За певними винятками епітафії, як і символіка, були досить типовими. Особливо це стосується цвинтарів рубежу ХІХ-ХХ століть.

Епітафія мала свою чітку структуру: початкова формула – тут похований/похована; похвала померлому/померлій, де зазначалися усі чесноти (зазвичай, це були «стандартні цитати зі священних текстів»); ім’я та ім’я  батька (чий син або донька); дата смерті і  кінцева формула, яка найчастіше, подавалася у скороченні.

– Стосовно того, як відрізнити, кому належить поховання, то, якщо знаєте іврит – у тексті все знайдете, а якщо ні – тоді варто розраховувати лише на зображені символи, – пояснює краєзнавиця.

Чому багатьох мацев уже немає?

Пані Федорів пояснила на прикладі збаразького кладовища. У Збаражі старе єврейське кладовище знищили ще за часів нацистської окупації міста і про це згадує очевидець Якуб Літтнер, який залишив вражаючі спогади.

– І справді, надгробки були використані до мощення доріг та тротуарів по усьому місту та поза ним, зокрема, на укріплення дороги зі Збаража на Тернопіль, – каже пані Федорів. –  Думаю, що ті мацеви і досі там, під товстезним шаром асфальту.

«Новий» єврейський цвинтар розібрали частково, і це вже робилося за часів радянської влади. У той час, коли активно будували колгоспи та господарські споруди на їхній території. Такі випадки характерні не лише для Збаража, а й для інших міст і містечок.

– Насправді, вважаю великим щастям, що хоча б невелика частина цвинтаря чи у Збаражі, чи у Тернополі таки вціліла, – підсумувала краєзнавиця.

Тепер для нас важливо це зберегти. Можливо, та й, зрештою, бажано зробити відповідну фіксацію та документацію по цих пам’ятках. Адже час бере своє.

Читайте також:

Зібрали історію найстаріших пам’ятників на Микулинецькому цвинтарі (ФОТО)

Хто похований у склепах, яким понад 100 років. Відкриваємо таємниці Микулинецького цвинтаря (ФОТО)

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.