"Рухаємо Тернопіль": спорт виховує і дисциплінує, кажуть Леся та Світлана Наконечні

У попередній публікації ми розповідали історію тернополянки, мами двох дітей Лілії Ліхновської, яка роботу у банку змінила на пол-денс. 

В історії, яку ми розкажемо сьогодні, себе може впізнати чимало людей, які спробували різні види спорту, перш ніж знайшли свій. Такий шлях був і у двох сестер - Лесі та Світлани Наконечних. 

- У школі ми взагалі спортом не займались, ми були далекі від спорту, - розповідають Леся та Світлана. - У нас була мрія стати професійними акторами і сім років тому ми вступили на перший курс педагогічного. Актори повинні гарно виглядати, тому для нас дуже важливим був наш зовнішній вигляд. Ще й викладачі почали про це говорити.

Тоді дівчата зрозуміли, що акторам дуже важливо володіти своїм тілом. У них в університеті були пари зі сценічного бою, пластики, танців. 

- Ми зрозуміли, що нам просто необхідно мати мʼязи, здорове тіло і вміти володіти ним, - каже Леся. - І ще тут у нас був дуже навантажений графік, в школі такого не було. У нас щодня були репетиції з третьої дня до восьмої вечора. І ми мали працювати над собою.







Щоб виховати в собі дисципліну, сестри вирішили зайнятись спортом.

- Того навантаження, яке ми отримували на навчанні, нам було замало, - каже Світлана. - Ми хотіли займатись спортом професійно і розвиватись.  І якось через спільних знайомих я потрапила на фрі-файт в “Характерник”. 

Дівчину цей вид спорту дуже зацікавив. А найбільше їй хотілось навчитись бити ногами.

- У мене завдяки тренуванням зʼявилась шалена розтяжка, - продовжує Світлана. - У спортклубі свій колектив, атмосфера, і мене все це страшно захопило. На тренування з “Дружби” майже щодня їздила на “БАМ” після пар. Мені було байдуже, яка погода. 

Поки Світлана відпрацьовувала прийоми, Леся почала ходити у тренажерний зал. 

- Я сказала, що бойові мистецтва — це не для дівчинки, - каже Леся. - Я качала біцуху і мені це подобалось. Але у залі, де займалась сестра, була дуже душевна атмосфера, і вона перетягнула мене на фрі-файт.

У залі було мало дівчат і, як каже Світлана, їх з сестрою страшно дратувало, що вони мають ставати в спаринг одна з одною.

- Нам завжди казали, що разом ставати у спаринг складно тому, що ми сестри і нам шкода бити одна одну, - розповідають сестри. - Ні, не шкода. Ні краплі не шкода. Нам хотілось навчитись професійності, а як ми одна немічніша за іншу, то про яку професійність може йти мова. Але було класно. Дуже класно. Нас Валерій Чоботар заставляв медитувати в шпагаті. 

Після таких тренувань дівчата побачили результати. На заняттях в університеті сестри почали показувати найкращі результати з розтяжки, пластики.

- І ми навчились дисципліни, - каже Леся і Світлана. - І таким способом можна викидати свою енергію, яка в тобі накопичилась. Проходили на фрі-файт ми два роки. А потім почали їздити додому, в Бережани, сесія почалась і якось цей звʼязок обірвався. Але ми досі в хороших стосунках з усіма з залу.

Потім дівчата повернулись на навчання і почали шукати тренування ближче до квартири, де вони жили.  

- Я почала ходити на панкратіон до Тараса Аркуші, - каже Світлана. - То ще гірше, ніж фрі-файт. А Леся ходила в економічний університет до Віталія Гнатишина на джиу-джитсу. І водночас ми ще працювали тренерами з фіт-бо. 

З часом у Лесі та Світлани прокинулись амбіції і сестри захотіли брати участь у змаганнях з бойових мистецтв.

- Мене почало дратувати те, що я довго займаюсь спортом і немає досягнення, - каже Світлана. - Якого милого я тоді займаюсь, якщо я не маю конкретних результатів. І якраз тоді вирішили спробувати свої сили на змаганнях з греплінгу. Але ми тоді за  очками обоє програли. 

Після цих змагань дівчата зрозуміли, що вони не спортсменки в повсякденному житті. Адже у професійному спорті свій режим, правила і потрібно йти на ризик та жертви. Згодом сестри ще пробували себе у ролі суддів на спортивних змаганнях. Але і це дівчатам не підійшло.

- Якийсь період ми з бойовими мистецтвами завʼязали, пішли на роботу і згідно з графіком нам було незручно ходити на конкретну годину в групі, - кажуть сестри. - Але в тренажерному залі ми періодично займались і коли ще на бойові ходили, і потім. Ми тоді ще говорили про правильне харчування з Віктором Мацикуром. 

Як пригадує Світлана, Віктор запитав у дівчат, що і як вони їдять. Сестри відповіли, що намагаються протягом дня нічого не їсти, а ввечері можуть випити чай з солодощами.

- У нього був шок, може десь і хотів нас стукнути, - сміються сестри. - Він тоді малював коло гармонії. І саме він привчив нас до правильного харчування. 

Окрім тренажерного залу, дівчата ще бігали вранці і робили різні вправи.

- А зараз мені знову захотілось змінити вид навантажень і я почала займатись боксом, - каже Леся. - Мене тренує мій товариш Євгеній Шамрай. Це кайф - в 8 ранку побити грушу. Мене це бадьорить. 

Колосального результату може поки і немає, але як каже Леся, почуває вона себе дуже добре.

- А поки Леся бігає вранці і бʼє лапи чи грушу, то Світланка ще спить, - сміється Світлана. - Але ввечері, коли Леся готується до сну, я йду пахати в тренажерний зал. 







Спорт має бути не просто заняттями з фізкультури, а ідеологією, кажуть дівчата. Він має бути в людині. 

- Неважливо яким спортом ви займаєтесь, головне, щоб вам це подобалось, - продовжує Світлана. - От ми з сестрою мали спробувати те все, щоб визначити для себе, що нам найбільше підходить. Ми навіть пробували ходити на пол-денс, але це не наш спорт. Коли ти грамотно підходиш до свого організму та тіла, значить ти грамотно підходиш до життя. Я вважаю, що спортом займатись потрібно не менше трьох разів на тиждень. 

І обов’язково зберігати режим харчування, додає дівчина. Але не обмежувати себе абсолютно у всьому, якщо ти непрофесійний спортсмен.

- Можна їсти все, але по чуть-чуть, - каже Світлана. - Пити воду і за дві години до сну не їсти. Це мої золоті правила. 

А Леся каже, що не можна дівчатам себе гнобити, якщо вони зірвались і наніч зʼїли кусок торта. Просто наступного дня краще попрацювати в залі чи більше побігати. 

- І взагалі найголовніше у спорті - це костюм, - сміється Світлана. - Жартома кажу, що все, що ми говорили перед цим неважливе, якщо у тебе немає гарного спортивного одягу, в якому тобі комфортно. Ти маєш подобатись собі у ньому. Це додає стимулу і впевненості. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.