Секрети Юлії Бодай: "двічі в одну річку..."

В ексклюзивному інтерв’ю “RIA плюс” молода авторка і виконавиця зізналася, що їй уже набридло бути “співачкою однієї пісні” Коли на невелике підвищення, яке навіть важко назвати сценою, вийшла тендітна, невисокого зросту дівчина, переповненою залою диско-клубу “Любава” прокотилися схвальні вигуки та оплески. А коли залунали перші акорди пісні, присутні відразу підхопили її слова: Двічі в одну річку не ввійдеш, Не благай мене. Ти зі мною щастя не знайдеш. Не руйнуй, що є. Наша пам’ять збереже любов, Що у нас була. Вибач... Зрозумій... Я розлюбила. Пісня “Річка” лунає щодня по кілька разів на всіх радіостанціях. Вона подобається людям різних поколінь. Проте інформації про її авторку, як ми самі пересвідчилися, нині не знайдеш і вдень із вогнем. Власне, саме й тому шукали зустрічі з Юлією Бодай у “Любаві”. Нам пощастило, що співачка погодилася на інтерв’ю перед концертом, інакше довелося б надто довго чекати його закінчення — починався виступ о 23 годині. Враження від спілкування з молодою співачкою було таке, ніби поряд на дивані сиділа родичка-львів’янка, яка щиро ділилася планами та задумами. Утім, нам ще й вдалося дізнатися від неї і про деякі речі, що досі були невідомими навіть для її найпалкіших шанувальників. “З церковного хору — на естраду...” — Мінімум інформації в пресі й Інтернеті — це рекламний хід? — Якось мірою, так... (На трохи втомленому обличчі засвітилася посмішка. Ще б пак, ціла ніч у потягу з Києва до Львова, а тоді автомобілем до Тернополя — прим. авт.) Проте я, як і мої продюсери, переконана, що треба говорити про себе не в Інтернеті, а на сцені. Головне те, що ти можеш дати своїм шанувальникам, а не якісь там розмови і плітки. — Усі пісні, які ви виконуєте, авторські. Так дешевше пробиватися на столичну сцену? — Справа не в тому — купувати чи не купувати чужі пісні. Головне те, що я взагалі не вийшла б на сцену, якби сама не писала. Кожна моя пісня — прояв якогось настрою у той момент, коли хотілося творити. Іноді мені видається, що я — вільна і сильна. Але бувають різні почуття, правда ж? Я, як і всі люди, часом сумую. Тоді почуваюся маленькою беззахисною крихіткою. Але частіше все-таки — вільною і сильною. — Невже Юлії Бодай не щастить у коханні, адже всі ваші пісні — про нещасливу любов? — Чесно кажучи, я навіть не можу пояснити цього. У мене вже є й веселі пісні. Я просто ще не встигла їх записати. Не треба думати, що я захоплююся тільки лірикою. Все попереду... (Співрозмовниця на хвильку замислилася — прим. авт.) Я хочу людям дати те, що маю, те, що я зібрала у своєму серці. Прагну передати їм усі ті почуття, якими живу. Хочу, щоб мої слухачі знали, що є на світі дівчина, яка співає для них серцем. — Ви співаєте змалечку. Якщо не секрет — ваші батьки музиканти? — Справді співаю з дитинства. Є в мене і музична освіта. А батьки якраз жодного стосунку до музики не мають. Їм вистачає мене. Я вдячна їм, що вчасно віддали свою доню в церковний хор та музичну школу. Власне, батьки ніколи не були проти моїх прагнень. Вони мене дуже люблять, тому розуміють, що сцена, життя на колесах — то вияв моєї суті. — До речі, ваше прізвище звучить як псевдонім. Воно справжнє? — Так. Проте я нині серйозно замислилася над тим, щоб все-таки виступати під псевдо. Навіть попросила знайомих поетес вигадати щось оригінальне. Мені самій це зробити чомусь складно. Гадаю, воно просто має “впасти” комусь на голову. Не подумайте, що псевдо потрібне для того, аби мене краще сприймала публіка. Просто Юлія Бодай (дівчина зробила наголос на перший склад прізвища — прим. авт.) — це маленька мамина і татова донька. А для сцени має бути щось інше. Мені так здається... — Кажуть, ви ще й талановитий режисер помпезних весіль... — Це, так би мовити, зворотний бік моєї “медалі”. Я навчалася в університеті за спеціальністю “Акторська та режисерська майстерність”. До речі, режисую не тільки весілля, а навіть спектаклі. Гадаю, для цього ще прийде час. А поки що — поспіваю. Якщо я полюблюся людям — буду на сцені. Зможу поєднувати це з іншими обов’язками — стану ще й режисером. Може, згодом взагалі зосереджусь на цьому занятті... “Краще, якби переміг... хтось третій” — Ви брали участь у відбірковому турі “Євробачення-2005”. Як оцінюєте його професійний рівень? Чи подобаються вам переможці конкурсу? — Я не зовсім в курсі останніх новин, пов’язаних з конкурсом. Багато роботи, майже щоночі — в дорозі. Єдине, що можу спростувати, — те, що мене чомусь на сайті “Євробачення” назвали етноспівачкою. Я себе такою не вважаю. А про переможців... Я розумію, що перемога “Гринджол” — це вияв нашої революції, це мені імпонує. Але чи здатні вони захистити честь України на такому представницькому конкурсі? Не знаю... Натомість Ані Лорак — це імя, професіоналізм, прекрасний вокал. Проте мені зовсім не подобається пісня, з якою вона виступала. Тому мені складно вибрати з них двох. Напевно, було б краще, якби переміг... хтось третій. Після успіху Руслани нам треба було трохи краще готуватися до наступного конкурсу. Утім, технічною організацією відбіркового туру і фіналу я дуже задоволена. Навіть не очікувала такого. Казали, мовляв, що там може показати Перший національний... А насправді вони дуже добре попрацювали. — З ким з артистів підтримуєте дружні взаємини? — Ближчі стосунки — тільки з львівськими виконавцями. У мене два хороших друга, решта — хороші знайомі. Справжніх друзів ні в кого багато не буває. Проте я не сказала б, що мені — дівчині з провінції — у Києві тяжко пробиватися. Є люди, які мене підтримують і в плані фінансування творчості, і чисто по-людськи. Мені складно не пробиватися, а звикати до великого міста. Тернопіль, Львів — це моє, рідне. Сюди лечу мов на крилах. Мені тут добре. А там... надто великі відстані. Зовсім інший ритм життя. Але гадаю, з часом я й до цього звикну. “Річка” потягнула за собою...” — Вас знають як дівчину, яка співає тільки про річку... Чи не ображає це? — Це правда, трохи ображаюся... Не хочеться, щоб тебе називали “співачкою однієї пісні”. Та водночас розумію, що саме “Річка” мене... зробила, потягнула за собою. Я вдячна їй за це. До речі, коли я писала цю пісню, то ще навіть не думала бути співачкою. Які там гастролі! А вийшло — і радіо, і концерти. Все завдяки єдиній пісні. Це, певно, було якесь веління Боже. Поштовх, аби я не зупинялася. Хоч стиль змінювати не збираюся, на місці не стоятиму. Скажу вам по секрету, незабаром з’явиться кліп на пісню “Річка”, а за ним — альбом з купою нових пісень. Я вже сіла в той літак, з якого зійти нелегко. — Яку публіку більше любите? — Власне, серед моїх прихильників є люди різного віку та фаху. Аудиторія фактично не обмежена. Душа ж більше хилиться до людей з ясними очима, вихованих, ввічливих, теплих. Які щиро відгукуються на мої почуття. Взагалі люблю відвертих, чесних людей. Такі ж критерії, до речі, висуваю до чоловіка, якого хотіла б бачити поряд із собою. — Щось особисте все-таки можете розповісти читачам “RIA плюс”? От хоча б — чи є у вас домашній улюбленець? — Є. Це перська кицька Меланія. Я взагалі люблю все м’якеньке і пухнасте. Утім, під час концерту Юлія зовсім не виглядала “м’якенькою і пухнастою”. Їй дуже пасував зеленуватий корсет та хустка з блискітками, пов’язана замість паска на чорних штанах. А незмінні високі підбори робили співачку значно вищою, ніж вона є насправді. Дівчина на сцені мало нагадувала львівську гостю з дивана. Ще б пак, сцена! Довідка “RIA плюс” Юлія Бодай народилася і виросла у Львові. Нині вже киянка. День народження співачки припадає якраз на католицьке Різдво. Дівчина переконана, що це таки зіграло роль у її житті. Питання про вік вона залишила без відповіді. Істотніше те, каже Юлія, що їй як авторці й співачці нещодавно виповнилося п’ять років. Натхнення приходить до неї зазвичай після обіду — Юлія завжди була “совою”. Має музичну освіту. Навчалася в університеті культури за спеціальністю “Акторська та режисерська майстерність”. Дівчина часто ходить до церкви, вважає себе глибоко віруючою людиною.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.