Старі іграшки у Тернополі – гуляйноги, німецькі ведмедики і саморобні ляльки

Тоді, за їхніми словами, продавали більше забавок із дерева і металу, а не з пластмаси, як тепер.
За самокатами їздили у Львів
- До війни були і ляльки, і все інше, подібне на сучасне. Але з м’яких іграшок тоді популярними були тільки ведмедики, - розповідає тернополянка Ірина Максимів. - Хлопці ж мали і ровери, і гуляйноги - так тоді називали велосипеди. Продавали пістолети, гвинтівки, луки. Особливо популярним були шкіряні та гумові м’ячі.
Тодішні велосипеди і самокати мали, як просто гумовані колеса, так і з повноцінними камерами - їх потрібно було підкачувати.
- Але гуляйноги у Тернополі не продавали - за ними їздили у Львів, - продовжує жінка.
Взагалі до Другої світової у Тернополі, наскільки пригадує пані Максимів, не було якогось великого спеціалізованого магазину іграшок.
- У Тернополі іграшок не робили - їх привозили зі Львова, Відня, - каже вона. - А ще дуже багато забавок можна було купити на ярмарку святої Анни, який влаштовували на площі Ринок. Тоді у наше місто з’їжджалися багато торговців і розкладали свої товари.
Одначе традиції ярмарку, започаткованого ще у XVIII ст., перервала війна.
Перші повоєнні іграшки - грубі
- Іграшки знову почали з’являтися приблизно у 1945-46 роках, але вони були ще грубо зроблені. Цим вони відрізнялися від довоєнних, - пригадує Ірина Максимів. - Взагалі був період, коли іграшок не було. Так, одразу після війни, мама якось завезла нас у село Стриївку (тепер Збаразький район - прим. ред.), то там бабуся робила нам ляльки з качанів кукурудзи.
Робили до, під час і після війни також іграшки з тканини.
- Брали старий одяг і з нього викроювали, - розповідає 80-річна Євгенія Козак. - То були не такі іграшки, як тепер, але діти бавилися. Дівчата навіть шили для них спідниці. Пам’ятаю, одного разу ми взяли і порізали ще хороші речі матері однієї з сусідок.
Підліткам за такий збиток добряче перепало, згадує жінка.
- Забавок, особливо у селі, було мало, - продовжує пані Козак. - То без дозволу батьків брали великі сані, в які запрягають коні, і з’їжджали ними з великих горбів.
Натомість хлопці, бувало, вигадували більш небезпечні ігри - збирали у полях міни і снаряди, скидали їх на купу і розводили багаття, додає жінка.
“Досі бережу німецького ведмедика”
Тернопільський краєзнавець Любомира Бойцун народилася у 1945 р. і вона вже пам’ятає, як продавали більш якісні радянські іграшки.
- Їх можна було купити у магазинах типу універсальних, - говорить пані Бойцун.
Ірина Максимів пригадує, що після 1950-х у Тернополі вже зникли іграшки ручної роботи, натомість приблизно тоді почали продавати імпортні.
- Особливо гарними були німецькі. Їх продавали, наприклад, у магазині канцтоварів з окремим відділом іграшок, який діяв біля школи №3. Тепер там магазин “Піонер”, - каже вона. - Я намагалася купувати іграшки своїм дітям саме там. Досі вдома бережу німецького ведмедика. І хоч його зробили у 1950-х, він і тепер видає голос, коли перевертати.
У попиті були серед тернополян також механічні іграшки на зразок осликів на ключику, які від пружини і хвостиком виляли, і головою помахували, і крокували водночас, зауважує жінка.
Колишні іграшки, за словами Ірини Максимів, не вирізнялися якимось особливо яскравими кольорами, як теперішні, одначе їх здебільшого робили з натуральних матеріалів.
- Так, возики для ляльок були якісні - плетені з лози чи шиті зі шкіри, - говорить тернополянка. - І служили ці іграшки довго.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.