Залишилося шестеро визволителів Тернополя

Тисячі тернополян прийшли 15 квітня на Микулинецьке кладовище та до пагорбу Слави, щоб відзначити 66-у річницю визволення Тернополя від фашистських загарбників.
Цього року прийшло більше тернополян, які вшановують пам’ять героїв, які обороняли місто, ніж самих ветеранів.
Пам’ятають деталі
Солдати-визволителі події 1944 року пам’ятають у деталях.
Коли 15 квітня 1944 року ми визволяли місто, то тут було 16 тисяч німецьких солдат, - розповідає командир вогневого взводу 3-го батальйону Ілля Чередніченко. - А саме місто було настільки зруйноване, що легше було звести нове десь у полі. Ви ж знаєте, що Тернопіль Гітлер розглядав як стратегічне місто, як ворота на Берлін.
Ветеран часто згадує дні, коли німці добровільно здалися у полон. Пан Чередніченко зазначає, що червоноармійці віднеслися до полонених дуже гуманно.
Коли ми прорвалися у місто, то живими німців залишилося всього півтори тисячі. Багато поранених лежало у госпіталі, який облаштували у замку, - пригадує чоловік. – То усіх поранених помили, нагодували і відправили на лікування. Згодом для них навіть визначили пайок — 600 грам хліба, 0,5 кг овочів, крупа, олія, цукор.

Знайшов кохання
Тернопіль 1944 року залишив страшні спогади артелеристу 60-ї армії і Олександру Долгушину. Але, як зауважує ветеран, про ті часи має і радісні спогади. Для нього визволення Тернополя стало доленосним.
- До нас, солдатів, підійшла одна жінка з проханням звільнити її прийомну доньку з німецької неволі, − згадує Олександр Долгушин. − Дівчину з багатьма іншими полоненими примусово вивезли за межі країни. Згодом я відшукав її у місті Ніцлаві. У цьому ж місті мене важко поранили, а лікуватися довелося у Львові. Вдруге я побачив дівчину, коли вона вже поверталася з Німеччини додому.
Згодом вони одружилися, виростили трьох чудових доньок, дочекалися онуків і правнуків. А фотографії, якими вони обмінялися ще у війну, пан Долгушин зберігає досі.

Залишився у Тернополі
Із тривожними переживаннями згадує про воєнний період і колишній артилерист Василь Смиченко.
- То був тяжкий і страшний час. Німецькі солдати хазяйнували у місті до 15 квітня. А наші війська стояли за Тернополем, у районі села Смиківці, - каже пан Василь. - Звідти ми бачили вогні боїв, які велися на території Тернополя. Супротивники окупували все місто. Людей виганяли з домівок. Займали верхні поверхи будинків, а нижні «залишали» нам. Звідти вели вогонь по наших військах.
Особливо чоловіку запам'яталося, як після звільнення Тернополя від німецької окупації солдатам влаштовували зустрічі з місцевими мешканцями та обмін подарунками з ними. Після визволення Тернополя він зі своєю стрілецькою бригадою попрямував на захід — воювати у Польщі, Чехословаччині, Німеччині. Та все ж повернувся живим в Україну. А згодом оселився у Тернополі. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.