Де дівчата хочуть заміж лише за багатих, а чоловіки не одружуються, поки не можуть купити житло

Оскільки в Україні, за статистикою, чоловіків менше, ніж жінок, щоб не страждати від самотності, можна орієнтуватись і на іноземців. Про ментальні особливості чоловіків за кордоном «RIA плюс» розповідають наші землячки, які пізнали іноземне середовище всередині самої країни.

Загадкова мусульманська країна, де химерно переплітаються стародавні арабські традиції та досягнення сучасного життя, а Європа зустрічається з Африкою. Алла Макогін на власному досвіді відчула весь ритм життя тунісців на собі.У свої 22 вона вийшла заміж за місцевого чоловіка і поїхала туди жити.

- Звичаї Тунісу надзвичайно цікаві, їх треба дотримуватися, інакше – це пряма неповага до людей, - каже вона. – На щастя, сучасний Туніс – досить європейський, попри те, що це мусульманська країна, чолjвіки та жінки там мають рівні права.

Дарують гілочку жасмину

Про туніських чоловіків жінка відгукується позитивно. Каже, що вони дуже уважні й турботливі. Якщо чоловікові сподобалась дівчина, він може подарувати їй квіти, при умові, що сама об’єкт симпатії захоче їх взяти.

- Ще в них є досить цікава традиція. Дехто з чоловіків носить за вухом гілочку жасмину, яку потім дарує своїй обраниці. Одружені тримають її за правим вухом, а от холостяки – за лівим. Тому дівчата мають бути уважними. Хоча деколи чоловіки обманюють, тож не треба розраховувати тільки на символи. Навіть одружені можуть тримати жасмин за лівим вухом, - каже співрозмовниця.

Як у нас, хлопець із дівчиною тривалий час зустрічаються, а лише потім одружуються. Буває і так, що українка тривалий час має стосунки з туніським чоловіком, а вони так і не одружуються. Причина може бути в релігії. Якщо чоловік мусульманин, а жінка християнка, то батьки молодого можуть не дати згоду на такий шлюб. Вони наполягатимуть на тому, аби син одружився на дівчині їхньої віри.

Ще однією причиною пізнього одруження може бути скрутне фінансове становище чоловіка.

- Він не одружується, якщо не може дати своїй дружині помешкання та матеріально її забезпечувати. Тамтешні дівчата хочуть заміж лише за багатих. У них пари одружуються більше за розрахунком, ніж по любові. – наголошує Алла.

По три сукні на весілля

У Тунісі весілля – царина розкоші, дорогих нарядів та багатих столів. До святкування там готуються надзвичайно відповідально. Родичі, наприклад, повинні прийти в дорогому національному одязі. Наречена на весіллі — в паранджі або шикарній сукні. Велика кількість золотих прикрас на ній – також традиція. Якщо їх буде небагато, то всі на весіллі будуть сміятися з нареченого. Правила вимагають, щоб золота було не менше трьох кілограм. Щоправда, така традиція в сучасному Тунісі не така необхідна, як колись, але правило вдягати дорогі сукні та костюми збереглося.

- На весілля жінка може мати три сукні, які перевдягає протягом вечора. Усі вони надзвичайно розкішні та багаті, просто око милується, двилячись на них, - продовжує екс-тернополянка. – Святкова зала, музиканти, перенасичені національними стравами столи – від усього просто перехопює подих. Уже згодом я зрозуміла, що такі весілля для тунісців є нормою, саме тому чоловіки  там  одружуються в 35-40 років, хоча його супутниця життя може бути вдвічі молодшою.

Святкування весілля може тривати до семи днів. Щодня – якісь традиції та розпорядок, які обов’язково треба тримати. І чоловіка, і жінку по-особливому готують до цієї визначної події у їхньому житті.

- Під час церемоній жінці можуть мазати хною долоні та підошви, розмальовувати тіло. Адже хна символізує благополуччя і захист від порчі. Дуже зворушлива традиція — прощання молодої з батьківським будинком. Для цього спеціально запрошують гурт машт, який виконує пісні. Мати освітлює свічками шлях, а наречена обходить свій дім, - розповідає Алла. – Улюблена страва тунісців, яку готують і на весілля, - це кус-кус (страва із крупи – проса – прим. авт.).

Жінки майже не працюють

Незважаючи на те, що Туніс – це арабська країна, ставлення до жінок тут  таке ж, як і до чоловіків. Представницям прекрасної статі дозволено працювати на різних посадах, щоправда тамтешні жінки не хочуть ходити на роботу. Вони швидше погодяться оберігати сімейний затишок та створювати комфорт вдома, аби чоловік забезпечував усім необхідним.

- Головою родини є, звісно, чоловік. Хоча трапляються і сім’ї, де керуючу функцію може брати на себе і жінка, - додає співрозмониця. – Туніські чоловіки не є тиранами, з ними можна домовлятися. Так, мій чоловік вміє сам і їсти зготувати, і і з іншими справами допомагає. У нього більш спокійний та врівноважений характер, він готовий шукати компроміс.

Жінки в Тунісі навчаються і можуть мати гарну освіту. З дозволу чоловіка дружина може працювати. Носити паранджу ніхто не примушує – це добровільна справа.

- Є сімї дуже релігійні, де всі мусульманські закони виконують з особливою суворістю, а є більш сучасні, європейські, лояльні до змін світу та вимог цивілізації. Національне вбрання тунісці вдягають на свята. А в будні дні жінка може ходити вулицями у звичному одязі. Щоправда, міні-спіднички чи сукні тутр навряд вдягнеш, - каже героїня розповіді. – Містами часто ходять «голодні» ісламісти, які прямо з’їдають поглядом жінку, вдягнену в європейському стилі. Тому я завжди намагаюся вдягати сукню чи спідницю нижче коліна, прикривати бюст. А от коли ми з чоловіком йдемо в гості до друзів на День народження, я вже можу дозволити собі вдягнути щось яскравіше, більш святкове.

Зауваження через хрестик на шиї

Молоді тунісці не є дуже релігійними. Вони рідко моляться. Але є старші жителі, які стелять килимок щонайменше тричі на день та схиляють голову в молитві. Якщо ти християнка, а він мусульманин, то порозумітися часом дуже важко.

- Батьки чоловіка дуже хотіли, аби я прийняла мусульманство. Але, на щастя, чоловік на тому ніколи не наполягав. У період мусульманського Ромадану я намагаюся притримуватися їхніх звичаїв, але свято шаную християнську релігію. Час від часу прошу чоловік завести мене в церкву. Він злиться, але везе. Хоча є й такі чоловіки, які не довзоляють своїм жінкам відвідувати християнський храм, - говорить жінка.

Вона також пригадала випадок, коли, йдучи по ринку, її чоловікові зробили зауваження, бо в дружини  на шиї помітили хрестик. Тож у плані релігії непросто.

- Ще одна їхня традиція, яка мене досі дратує, - це окремі розваги для чоловіків та жінок. Господині, як правило, сидять вечорами вдома та займаються хатніми справами. Тим часом чоловіки проводять час у перукарні. Якщо ти справжній мусульманин, то повинен мати охайні бороду і вуса. А потім щовечора разом з іншими чоловіками ідуть в кав’ярні. Там курять кальян та пють чай чи каву. Алкоголь у цій країні не вживають, навіть на весілля його ніхто не п’є.  

Тунісці взагалі дуже привітні люди. До європейців ставляться добре. Зустрічаючись, вони зазвичай обіймаються, легко поплескуючи один одного по спині та плечах . Вітаючись, тиснуть руку і промовляють «Салям Алейкум». Потім вклоняються , підносять праву руку до чола, потім до губ, а потім до серця: «Я думаю про тебе, я говорю про тебе, я поважаю тебе». Звертаються один до одного завжди на «ти».

Тунісці люблять святкувати Рас аль-Ам (мусульманський Новий рік), Мулід ан-Набі (День народження пророка Мухаммеда), Міарадж (Вознесіння), Рамадан, Ід ас-Сегир та Ід аль-Кебир.

- Наші традиції їм малознайомі. Якщо жінці-християнці пощастить і вона потрапить у родину, яка її любитиме, то і батьки, і чоловік символічно вітатимуть її з національними українськими святами. Інакше, вона просто буде щмушена шанувати туніські звичаї, - завершує Алла.