Повноцінне життя після травм та інсультів можливе: як у тернопільській лікарні рятують людей « з того світу»

Поліна Дайнега

Своєчасна та якісна реабілітація дає другий шанс на повноцінне життя після інсультів та тяжких травм. Це на власному прикладі доводять працівники нейрореабілітаційного відділення Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні.
Тут щодня відбуваються маленькі дива – пацієнти, які вже і не сподівалися зробити самостійні кроки, піднімаються на ноги і можуть жити повноцінним життям. Кожен рух – справжня перемога, за якою ховається колосальна праця, як пацієнтів, так і реабілітологів.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Історія одужання 22-річного харків’янина Кирила викликала чималий резонанс у засобах масової інформації та соціальних мережах. За кілька місяців лікарі, медичний персонал та мультидисциплінарна команда буквально повернули переселенця «з того світу».

Йому ставили діагноз запалення головного і спинного мозку з паралічем рук і ніг. Хлопець місяць був без свідомості в реанімації, не ковтав, перебував на штучній вентиляції легень. Про це розповіли в Департаменті охорони здоров`я Тернопільської ОВА. Хтось може вважає таких людей безнадійними, але шанс на одужання був. Ви самі можете переконатися в цьому, переглянувши відео.

Відео дня

Таких історій як з Кирилом – десятки, а то й сотні. І кожна з них дійсно варта уваги. Як у лікарні повертають до повноцінного життя, журналісти «20 хвилин» вирішили побачити на власні очі. Ми завітали у нейрореабілітаційне відділення, поспілкувалися з командою та побували на їх заняттях.

Другий шанс на життя…

На годиннику вже поза 11, в залі фізичної терапії кипить робота. Одні займаються на біговій доріжці інші – вчаться сидіти або стояти біля опори. Серед тих, хто проводить реабілітацію, помічаємо й асистента фізичного терапевта Івана Мазяра, який займається зі своєю пацієнткою.

– Знайомтесь, це пані Ганна. Вона після інсульту і була у важкому стані. На даний час проходимо з нею різні методи реабілітації - вчимося самостійно сидіти, займаємось щодня по годині, але для неї це важко, вона витримує лише 30-40 хвилин, тому доводиться розбивати одне заняття на два підходи. Та це вже добре, бо ще кілька днів тому вона навіть цього не могла зробити. Нічого, все поступово вийде. І будемо не тільки сидіти, – говорить пан Іван.

Ще донедавна на місці пані Ганни був 22-річний харків’янин Кирило. Спеціаліст каже, познайомилися вони в реанімації, коли хлопець вийшов із коми. То була історія непростої реабілітації з гарним кінцем. Хлопець – молодець, а медик радіє його успіхам.

– Після коми у Кирила почала розвиватися контрактура – обмежена рухливість суглобів. У минулому хлопець займався спортом, тож його метою була вільна ходьба. У реанімації ми вчилися сідати і при цьому одразу перевіряли його тиск, серцебиття. Перший раз він сів у ліжку, навіть ноги не звішував і вже за секунду йому стало погано, почав падати тиск. Одразу повертали його у горизонтальне положення тому, що він відчував велику втому. Щодня ми продовжували роботу і збільшували час сидіння. Згодом у нього відновлювався рух в ногах. Коли я зрозумів, що він готовий вже не тільки вчитися сидіти, а і вставати, тоді зробили спробу біля лікарняного ліжка, – згадує реабілітолог.

Після реанімації Кирила перевели у перше неврологічне відділення. Яким важким не був би процес відновлення, але пацієнт щодня разом зі спеціалістами продовжував боротися за життя без візка, милиць і тростинки.

– На початку у нього була проблематика в силі м’язів. Він не міг сісти, не міг встати. Тому ми тренували це. У подальшому, коли пробували ходити, йому не вистачало впевненості в ногах. Ми використовувати різні допоміжні засоби. Наприклад, спецвізок, на який він спирався і поступово пересувався в коридорі, ходив трохи і повільно, як тільки я бачив, що він може більше, то збільшували дистанцію і темп. Використовували стельовий підйомник і вчилися ходити на біговій доріжці. Зараз йому не вистачає балансу. І ми працюємо над цим. Навіть на відстані я прописую йому вправи, і він їх виконує. Якщо його наступна мета повернутися у спорт, то вже варто звертатися до тренера, – каже асистент реабілітолога.

Зараз під опікою Івана Мазяра сім пацієнтів. Зазвичай всі вони після інсультів, черепно-мозкових та спінальних травм різних періодів. Кожен має свій діагноз і потребує особливого підходу. Бо навіть після інсульту у людей можуть бути різні наслідки, а отже, й індивідуальний об’єм роботи.

– На відновному періоді маємо військових Збройних Сил України. Особисто займався реабілітацією з пацієнтом, якого привезли з фронту після перенесеного інсульту. Ми з ним починали все з початку, сьогодні пацієнт ходить самостійно. Генеральним директором лікарні Володимиром Шкроботом, понад рік тому було прийнято рішення переобладнати реконструйоване неврологічне відділення № 2 у відділення нейрореабілітації. Його основне призначення – зменшити травму мозку після судинної катастрофи та максимально сприяти одужанню пацієнтів. Якщо донедавна в інсультному центрі діяв лише окремий блок нейрореабілітації то нове відділення має залу фізичної терапії, ерготерапії та обладнане сучасною дорого вартісною апаратурою. За цей час ми надали кваліфіковану допомогу сотням пацієнтів з різними травмами та діагнозами, – розповідає фахівець.

Реабілітація – не просто набір вправ

– Реабілітацію проводимо на всіх рівнях лікарні, починаючи від гострого періоду захворювання. До відділень що займаються гострими станами належить інсультне відділення, відділення інтенсивної терапії кризових станів та новостворене нейрохірургічне відділення. Як тільки стан пацієнта є стабільний, і лікар дає добро, то спеціалісти розпочинають реабілітаційні заходи. Коли пацієнт стає більш рухливим, його переводять в наше відділення і вже тут ми продовжуємо роботу. Звичайно, оцінюємо функціональні можливості, на що вони вже здатні, а з чим краще почекати. Є такі, що готові працювати три-чотири рази на день, а деякі тільки годину, – каже виконуючий обов’язки завідувача відділення Петро Скобляк.

Як тільки пацієнт поступає у наше відділення з кожним особисто знайомимось, переглядаємо діагноз і розробляєм індивідуальний план реабілітації. Працюють всі з єдиною метою – повернути людину до нормального життя.

– Наша задача – максимально повернути людей до соціально-активного життя, наскільки це можливо. А саме: навчити пацієнтів самостійності, покращити їхні рухові функції, щоб вони могли себе обслужити, гігієна та догляд за собою. Вчимо перевертатися на бік, переходити з лежачого положення в сидяче, стояти і ходити. Коли можуть ходити тоді починаємо долати перешкоди, підніматися чи спускатися сходами, – додає Петро Скобляк.

Під час нашого перебування у відділенні фахівці наголосили, реабілітація – не просто набір вправ. Зі слів асистента фізичного терапевта Івана Мазяра, методики звичайно є, власне, як і сучасні наукові дослідження, але під час заняття не варто забувати про індивідуальність кожного випадку.

– Коли до нас поступає пацієнт, ми оцінюємо, що він може. І вже від цього відштовхуємося. Потім запитуємо пацієнта – що він хоче. Деякі кажуть: сидіти, ходити, а хтось самостійно їсти та обслуговувати себе, – каже співрозмовник. – Якщо чесно, все набагато простіше, ніж хтось думає. Бо, якщо хочете ходити? То треба ходити. Хочете сидіти? То треба вчитися сидіти. Треба щоб м’язи, які ви використовуєте під час рухання, включалися в роботу, щоб вони згадували про свої функції. Працюючи лише з чотириголовим м’язом стегна-це дасть малий ефект для ходьби. Тому що під час цього включається в роботу одразу декілька груп м’язів.

Помічним для реабілітації пацієнтів є новітнє обладнання, завдяки якому людина може перебороти страх падіння та більше тренувати свої м’язи. Тому зали нейрореабілітаційного відділення укомплектовані найсучаснішим обладнанням: стельовий підйомник, вертикалізаторами, біговими доріжками, орбітреками моторизовані тренажери MOTO med, столи Бобата, балансувальними подушками, блокова рамка, а також інше сучасне обладнання для кабінету ерготерапії яке ми використовуємо з кафедри медичної реабілітації Тернопільського національного медичного університету ім.І.Я.Горбачевського.

– Вертикалізатор – це спеціальний пристрій, що допомагає лежачій людині ставати у вертикальне положення. Його ми частіше використовуємо для пацієнтів із спинномозковими травмами, де повністю фіксуємо людину – ноги, тулуб, і вона стоїть, виставляємо пацієнта під певним кутом. У той же час ще можна виконувати різні вправи руками. Для відновлення ходьби застосовуємо і стельовий підйомник, або як його називають інакше – комплектація для вертикалізації та відновлення навичок ходьби. Ми одягаємо цей підйомник на людину, фіксуємо її і регулюємо під зріст. Ця система допомагає подолати страх. Бо багато хто просто боїться ходити, боїться впасти знову. А так спецобладнання підтримує, – розповідає фахівець.

Виконуючий обов’язки завідувача відділення Петро Скобляк переконує, новітні технології – це прекрасно, проте найважливіше обладнання для відділення – голова та руки кожного працівника. А їх тут 40 працюючих. Бо тільки при правильному алгоритмі дій, індивідуальному підході до кожного пацієнта можна досягти результату.

– Наші спеціалісти володіють методами як підібрати асистивний засіб для пацієнта. Це можуть бути палиці, ходунки, милиці, візки. Підбираємо ортези на нижню та верхню кінцівки, бандажі. В залежності від потреби пацієнта ми їх підганяємо, вчимо ними користуватися і засоби допомагають пацієнту в житті поза стінами лікарні, – каже пан Петро.

Одночасно відділення може прийняти на реабілітацію 30 людей. Приймають як цивільних, так і військових після інсульту, черепно-мозкових травм і травм спинного мозку, з ураженням периферичної нервової системи а також із наслідками хвороб і травм опорно-рухового апарату. Щодо терміну перебування у відділенні, то його визначають залежно від стану пацієнта, як правило 14-21 день. Кожен пацієнт проходить реабілітацію повністю безкоштовно.