Як батькам помітити „маленького інопланетянина”: поради експерта з Тернополя

Архів редакції. Психолог Наталія Міхеєва зазначає, що результати праці психологів кращі, коли з дитиною-аутистом чи з гіперактивністю починають займатися в дво-трирічному віці

— Коли сину не було і двох років, я зауважила, що син не відгукується на своє ім’я, — розповідає мама маленького Володі пані Анна. — Але я не звертала на це уваги, бо не знала, що то якась вада. Думала, що то такий характер у дитини. Бо ж він контактний, любить гратися з дітьми. От тільки з поведінкою були проблеми.

Коли в три роки дитину оформляли в садок, звернулися до психіатра. Дитині поставили діагноз гіперактивність. Згодом в дитячій обласній лікарні сказали, що в дитини аутизм.

— Корекційні заняття, вправи з поведінкового аналізу дуже допомагають дитині, — зазначає пані Анна. — У нього вже чималі успіхи – це й нові слова, він вже розуміє, для чого існує машинка, „годує” левеня, він стає все більш вихованим. Я вірю, що в нас все буде добре. Не можна складати руки, треба багато терпіння, і багато працювати. Просто треба уявити, що така дитина – як іноземець. І його треба терпляче навчити усього.

Помітно уже в три місяці

Батькам важливо знати ранні ознаки аутизму. Чим швидше почати реабілітацію, тим більше шансів, що такі діти адаптуються до суспільства, матимуть більше шансів на повноцінне життя, зазначають психологи.

— Нехай краще мама зайвий раз проконсультується у психіатра, ніж пропустить цю проблему, — каже голова міського громадського об’єднання „Дзвіночки”, яке об’єднує батьків дітей з діагнозом гіперактивність, аутизм, психоемоційна затримка розвитку, психолог Наталія Міхеєва. – Уже півтора року ми проводимо групові та індивідуальні заняття з такими дітьми — і вже є позитивні результати. Часто до нас приводять п’яти-шестилітніх діток, коли допомогти набагато складніше. Результати праці психологів і реабілітологів гірні, ніж тоді, коли така дитина починає відвідувати заняття в два-три роки. Є дітки з легкою формою, вони при вчасній реабілітації можуть навчатися у загальноосвітніх школах. Дітям з важкою формою аутизму реабілітація потрібна, щоб навчити давати собі раду хоча б на побутовому рівні.

Це вроджений розлад

За кордоном дитячий аутизм діагностують на першому році життя, а у нас є проблема з діагностикою, зазначає Наталія Міхеєва.

— Це вроджений розлад, тому навіть в віці пяти-шести місяців і навіть раніше, у три місяці, можна побачити, що з дитиною щось не те, - каже співрозмовниця. – Порушення соціальної взаємодії можна простежити з перших місяців життя малюка: коли дорослий підходить до колиски, дитина не реагує, не махає ручками, ніжками, немає так званого комплексу пожвавлення.

Дитина-аутист більше реагує на предмети, ніж на людину, не утримує зоровий контакт із дорослим, не відгукується на ім’я, не подає виду, що чує, не розрізняє такі поняття, як «свій» і «чужий», діти можуть лякатися і близьких людей, відштовхується від мами, плаче, коли її беруть на руки.

Після року потрібно звертати увагу, що дитина з аутизмом не імітуватиме рухів дорослих, наприклад, не прикладе кубик до вушка, ніби це телефон.

— Дуже тривожна ознака для батьків, коли дитина не грається у тосі-тосі, у такі прості ігри, як наприклад, "покажи, який ти великий!". Тоді не варто зволікати з візитом до психіатра, бо є проблема з імітацією, - зазначає Наталія Міхеєва. — Коли з кубиків і машинок дитина лише однотипно вибудовує ланцюжок чи вежі, а при цьому немає функціональної гри – це теж повинно насторожити. Якщо це відбувається годинами, така стереотипна дія свідчить про те, що є проблема.

Вже після двох років у діток можуть з’являтися стереотипні рухи, махання руками, дитина може крутитися навколо себе, постійно стрибати на місці, розглядати пальчики, швидко крутити головою, діти можуть довго тягнути нитки з килима. Може з’явитися страх до різких звуків – до пилососа, кавомолки.

— У цей момент виникає більше сенсорних порушень, може бути гіперчутливість до матеріалів, - продовжує пані Наталя. – Маленький аутист може боятися доторкнутися до піску, пластиліну. А може бути і навпаки, тобто занижена чутливість до болю. У нас одні батьки казали, що спочатку, бачачи таку реакцію на падіння своєї дитини, раділи, що дитина смілива і не плаче. Але це небезпечно, бо чутливість до болю є показником для батьків, а така дитина болю не відчуває.

Читайте також Історія дружби коня-альбіноса і «дитини дощу»
 

Немає таблетки, яка вилікує

Дитина з аутизмом починає говорити пізно. Багато дітей з аутизмом важкої форми так і не користуються мовою. Часто буває так звана ехолалія.

— Зазвичай малюк повторює лише ті слова, які чує, — пояснює Наталія Міхеєва. — Коли дитину запитують:”Ти хочеш чаю?”, вона відповість так само: „Ти хочеш чаю”. Дитина не буде говорити про себе від першої особи, у кращому разі називатиме себе по імені.

Дитина-аутист прихильна до стереотипного стилю життя: якщо ви йдете в магазин, то лише однією дорогою, якщо іграшки складаєте – то лише в одній послідовності, якщо одяг -  то можуть вибирати лише один колір одягу, зазначає спеціаліст. У цих малюків порушення ритуалів викличе істерику. Є вибірковість в їжі, наприклад, може не їсти продуктів червоного кольору. Харчування маленького аутиста може зводитися до булочки з чаєм. І батьки роками „ламають” таких дітей, щоб привчити їсти різне.

— Немає таблетки, яка вилікує від аутизму. Це пожиттєвий розлад, — зазначає Наталія Міхеєва. — Питання в тому, на якому рівні буде ця проблема, як дитина зможе з цим жити. До того ж деякі діти, крім аутизму, мають супутні проблеми, наприклад, гіперактивність чи розумову відсталість або епілепсію, і це потребує лікування у спеціалістів. З цим працюють психіатри. Але буває, що батьки зациклюються лише на медикаментозному лікуванні і забувають, що з дитиною потрібно працювати. Є такі батьки, що роками нікуди не водять дитину займатися, сподіваючись, що усе мине. Вони не дають ніякого розумового навантаження. І час втрачається.

По-своєму геніальні

Діти з легкими формами аутизму по-своєму геніальні, зазначає Наталія Міхеєва.

— У нас є хлопчик, який в чотири роки сам навчився читати, — каже вона. — Мама зрозуміла це, коли він читав телетекст з телевізора. Якщо дитина цікавиться космосом, то вона буде мати в цій сфері енциклопедичні знання. Дитина може відставати в чомусь іншому, але в тому, що їй цікаве, вона буде першою. Якщо почати займатися з раннього дитинства, такі діти досягають великих успіхів. Вони відвідують звичайні садочки, а потім навіть вчаться у загальноосвітніх школах. Однак ті, хто має аутизм, — переважно діти з інвалідністю, і їх подальше місце навчання вирішує медико-педагогічна комісія. Вона визначає, чи може дитина йти у загальноосвітню школу, чи в спецшколу чи навчатися індивідуально. Але інвалідність мають не всі діти, бо не всі батьки хочуть ставити дитину на такий облік. Якщо дитина потенційно сильна, батьки сподіваються, що вона піде в загальноосвітню школу. Тоді вони не хочуть, щоб інвалідність від психіатрії була в медкарті їхньої дитини. Є батьки, які їдуть у Київ, обстежуються, а потім ці документи просто залишають удома і ніде їх не показують. Вони ходять на заняття, займаються зі спеціалістами, вчаться все робити вдома самостійно і так намагаються допомогти своїй дитині.

ДОВІДКА

Голова ГО „Дзвіночки” — Наталія Міхеєва, тел. 066-46-20-995.

Стежте за новинами Тернополя у: Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.