Розмірковуючи про середній по ринку розмір цін на книжки і шлях, яким іде українське книговидавницво і книгокупівництво, рано чи пізно приходиш до висновку, що читацький ринок в Україні насправді дуже невеликий.
Українці — небагаточитаюча нація у загальній масі і цей факт заставляє видавців орієнтувати свої товари у бік подарунково-сувенірного напрямку, видаючи книги із високою декоративною цінністю. І орієнтуючись на доволі вузьку аудиторію людей, які люблять книжки, купують десять книжок і читають з них три. Про це навіть вже створено багато самоіронічних мемів, що вигулькують після кожного Букфоруму і Книжковового арсеналу.
Люди справді мало читають і тому в нас відсутній ринок книг із м'якою палітуркою і дешевою поліграфією, прочитав-здав на макулатуру. Обсяг виданих і проданих книг в Україні росте, але кількість клієнтів (об'єм ринку) росте не так швидко.
Книговидавництво в Україні працює на невеличку частку людей, залюблених у книгу як продукт і тому постійно підвищує якість свого продукту, щоб вражати їх щоразу і заставляти купувати нове. Це шлях Епл, як з айфонами, кожен наступний має вражати і виглядати вигідніше. Цей тренд в Україні почав Малкович з видавництвом Абабагаламаги і дахозриваючими ілюстраціями авторства Єрка та інших. Одразу зі старту українці отримали продукт височенної якості і на інші книжки вже не дуже хотіли звертати увагу. І далі почалась «гонка озброєнь», хто видасть найкрасивіше. Одна серія Гемінґвея від Старого лева чого вартує. Це тупо секс, а не книжки. Коли ти просто колір і фактуру порожнього форзацу «читаєш» п'ять хвилин і ніяк не можеш перегорнути далі.
Поточне книговидавництво в Україні — це дикий купаж зашкального естетизму із невиправданим споживацтвом і затаєним відчуттям провини за трагічне минуле української культури і нездоровим бажанням вирівняти шкоду від Валуєвського циркуляру за один похід в книгарню. Щось таке, про що варто поговорити із психологом на найближчій терапії)
