Який все ж таки гігантський розрив у рівнях медицини між США та Україною — навіть складно гіпотетично уявити, щоб в Україні за посаду президента на виборах боролись два 80-річні чоловіки. І навіть не те, щоб за найвищу посаду, а взагалі за будь-яку. Складно навіть уявити 80-річного українського політика байдуже якого рівня.
Зрештою, в Україні 80-річні взагалі б не боролись, бо вже були б мертвими років з двадцять, згідно з середньою тривалістю життя у нашій країні.
Що ще вражає — тривалість політичної кар'єри Джозефа Байдена. Він став політиком загальнодержавного рівня у 1972-му році, коли його обрали сенатором. Через 10 років після Карибської кризи і в розгар війни США у В'єтнамі. Уявіть, те, про що ми дивимось в ютубі в роликах "Історії без міфів" - Байден брав у цьому участь як активний політик. 52 роки вже бере.
А у свої перші президентські перегони він вступив у далекому 1988-му році, Україна ще навіть не здобула незалежності. І, до речі, був змушений зняти свою кандидатуру, бо знаєте чого? Бо журналісти розкопали, що в нього були погані оцінки в підготовчій школі, а він у передвиборчій кампанії прибрехав шо були кльові))) І ще сплагіатив декілька шматків у своїх промовах. В Україні розкопали, що кандидат був двічі засудженим і нікого це не зупинило.
І тут окрім медицини можна ще схилити голову перед американцями за їх нетерпимість до брехні і орієнтацію на кращих людей з доброю репутацією і орієнтацією на свою країну.
Американці зовсім не бояться старих облич і довіряють їм долю своєї країни. Натомість старі обличчя в США достойно проходять усю політичну кар'єру, не спокушаючись на швидке збагачення чи узурпацію влади.
І так не тільки у США. Макрон у 2014-му році вже був міністром економіки і фінансів і активним політиком. Шольц — міністром праці у 2007 і потім ще міністром фінансів також. А ким були наші міністри 10 років тому? чи 15? За будь-якого президента з часів незалежності. Звісно, що Шольц чи Макрон мають абсолютну компетенцію говорити про світову політику і долю України у тому числі, бо це їх робота вже як мінімум десятиліття.
Проведіть мисленнєвий експеримент і уявіть, що вас, де б в там зараз не працювали, через 5 років назначать міністром цілої галузі чи керівником СБУ. Що ви відчуєте, радість чи страх? Є такий жарт, що якщо людині запропонувати посаду президента США, то дурний зрадіє, нормальний задумається, а розумний вистрибне у вікно. Оце воно.
Спостерігаючи це все, стає до гіркоти прикро за український політичний процес, де політичні сезони змінюються наче модні тренди, люди просто виникають нізвідки і потім пропадають безслідно також. Що студентські активісти так і залишаються у минулому, відтерті ліктями пролобійованих великими грошима бандитів, комерсантів чи акторів.
Вже десятиліттями Україна є проєктом, яким керують менеджери, що змінюються кожних 5 років. А будь-який проєкт-менеджер скаже, що від цього ефективність управління проєктом і контроль за ним дуже страждають. Бо тільки потратив рік чи два на освоєння і навчання, як вже треба збиратись, бо іде нова команда нового лідера. Або швиденько пакувати валізи і втікати. Ота наша люстрація старих політиків була наче і непоганою ініціативою, але зараз виглядає так, що з водою виплеснули і немовля. А ми постійно хочемо нових облич, наче підбираємо якийсь випадковий код на замку. А раптом цього разу повезе.
