Мій тато – герой! Тернополянка закликає долучитися до проєкту на підтримку дітей військових

• «Мене надихають люди, які захищають і допомагають. Вони надають мені сили, бо для мене це справжні герої….» Знайомтеся, це тернополянка Юлія Слободян, яка з 24 лютого перетворила свій гараж на волонтерський склад і допомагає як переселенцям, так і військовим. 
• Наразі волонтерка запускає новий проєкт «Мій тато – герой» з метою – підтримати українських дітей, батьки яких захищають Україну або ж загинули під час виконання завдань.

 

Залишилися без даху над головою

Налякані, з однією валізою та дітьми на руках…Саме так приїжджали жителі Маріуполя, Херсонщини, Донеччини, Київщини у перші місяці повномасштабного вторгнення. Вижити людям у чужому місті допомагають волонтери, серед них є і тернополянка Юлія Слободян.

Завдяки спільним зусиллям волонтерів, агенцій нерухомості та керівників гуртожитків внутрішньо переміщені особи не спали на вокзалах і мали нормальні умови проживання. 

– Я розуміла, що мені треба свою енергію, біль та розпач направити у добре русло. Тому я вирішила допомагати. Одразу заселили різні сім’ї, а це 16 переселенців, у чотириповерховий будинок, де ми жили з чоловіком, у квартири знайомих. Потім почали обдзвонювати місцеві гуртожитки і питати у них за вільні місця, комунікувати з агенціями нерухомості, аби знати про вільні квартири і можливості розселити людей. У нас вже був перелік прихистків, гуртожитків і будинків, господарі яких готові виділити місця для переселенців, – розповідає пані Юлія. 

Перші кому тернополянка допомогла з розселенням з моменту повномасштабного вторгнення – родина з Ірпеня. А далі інформація про її добрі справи просто розлетілася мережею. Тож щодня вона отримувала чималу кількість повідомлень з проханням – допомогти із розселенням. 

– Переселенці приїжджали з дітьми. Я розуміла, для дітей треба взуття, одяг, а їм хочеться ще й іграшок. Перелякана малеча приїздила з пекла, вони були засмучені, такі налякані очі. Тоді ми вирішили доторкнутися до серця дітей і подарувати їм усмішку у цей важкий час. Привозили їм одяг, харчування, іграшки. Знайшли цілі родини з дітьми у гуртожитках, зокрема на вулиці Живова, їм все завозили, – каже тернополянка.

У перші місяці вторгнення тернополянці вдавалося передавати подарунки для дітей навіть у прифронтові населені пункти та в окуповані російськими військовими міста, зокрема Дніпрорудне, що в Запорізькій області. 

 – До мене писали люди в інстаграм з проханням – допомогти одягом, їжею. Я збирала допомогу і відправляла все поштою. Також приїхала вагітна жінка з Ізюма, що на Харківщині. Нам вдалося заселити її у Тернополі, а потім ця переселенка ще й дівчинку тут народила. Ми були такі задоволені, що все вдалося. Забезпечили всім, що в наших силах. Намагаюсь зробити так, щоб допомога була дійсно якісною, потрібно. Щоб це було не лише для пунктику, – додає співрозмовниця. 

А нещодавно херсонка, яка наразі перебуває у Тернополі, на свої шестиріччя отримала від волонтерів ляльковий будинок, про який мріє чи не кожна маленька дівчинка.

Вони радіють кожній посилці

Не забувають волонтери і про військових. Адже саме завдяки їм ми можемо спокійно спати, працювати і знати, що у нас є завтра. Зі слів Юлії Слободян, серед захисників і її чоловік, тож не з чуток знає про потреби.

– Для мене вже як традиція – відправляти нашим хлопцям на передову продукти харчування та ліки. Збираємо максимально все – кава, вівсянка, ліки консерви. Також відправляємо багато випічки. Одразу скажу, збори продуктів, грошей проводжу в інстаграм. І без шаленою підтримки людей у мене б нічого не вийшло, – розповідає волонтерка.

Та однією їжею військовим не допоможеш. Треба і захист, і одяг, і обладнання. Проте для українських волонтерів не існує неможливого і завдяки підтримки людей, наші захисники отримують необхідне.

– Люди героїчно ідуть під танки, борються за нашу свободу і волю. Вони сплять в окопах і не жаліються. А як люди в обличчя руським солдатам кричать: «Слава Україні». Ось це героїзм. Пам’ятаю, як ми збирали кошти на обладнання для тернопільського снайпера, купували гумаки, амуніцію. Про все звітую на власній сторінці в інстаграм. Люди бачать і нам щоразу приходять нові заявки. То треба робити справи, – каже дівчина. 

Мій тато – герой 

Найбільше, хто наразі потребує нашої уваги та турботи – діти. І мова не лише про переселенців, а й про малечу, батьки яких наразі захищають нашу Україну чи загинули в бою. Ми не маємо чіткої статистики, але розуміємо, таких дітей – чимало. Аби підтримати їх, тернополянка ініціювала проєкт «Мій тато – герой». 

– Ми маємо у такій сірій буденності подарувати цим дітям радість і щастя. Розумієте, є хлопці, які пішли добровольцями на війну, вони могли просто працювати, бути вдома з дітьми, дружиною. Але їм болить за нашу країну. Діти не обіймуть більше свого батька і від цього прикро. Я хочу, щоб ми всі об’єдналися і подарували цим дітям усмішки. Щоб ми трохи розвіяли цю сіру реальність, в якій вони зараз живуть, – каже тернополянка. 

За кілька днів від старту проєкту Юлія Слободян отримала десятки повідомлень в соціальних мережах від людей. І вже вдалося сформувати перелік діток, яким надсилатимуть або привозитимуть допомогу. 

– Хочемо допомогти родині Максима Кюза. Він доброволець, який захищав нашу Україну від ворога. Загинув і в нього залишилися дві дитини, а один хлопчик потребує допомоги. Батько маленької Вікторії мужньо нас захищав і втратив дві нижні кінцівки. Іван Мельник захищав нас у Бахмуті, що на Донеччині. Він зниклий безвісті. Його вдома чекають двоє діток. Вони надсилають мені ці фото, я бачу, що це реальні історії. І я розумію, що ці люди ніколи нічого самі не попросять. Навіть коли в них питаєш, що потрібно, то вони відповідають: «Допоможіть тим, чим можете», – наголошує співрозмовниця. – У мене є список дітей, батьки яких загинули, окремо список дітей, батьки яких захищають. Вже є перелік речей, що дітки ці потребують. Розумію, я не можу повернути цим діткам батька або щасливого дитинства разом з ним, але підтримка зараз важлива.

Наразі діткам хочуть передати різноманітні іграшки: ляльки, автівки, лялькові будинки. Також можна передавати одяг, взуття, канцелярське приладдя, зокрема ранці, сумки. Радіють дітки і солодощам. 

– Маю надати розголосу цьому проєкту і залучити не лише небайдужих українців, а й меценатів, підприємців. Роздумую над тим, щоб влаштовувати дітям цікаві зустрічі в ігрових кімнатах. Впевнена, вдасться отримати підтримку. Закликаю людей поставитися до цього проєкту відповідально і не передавати різний непотріб. Краще одну іграшку чи солодощі, але щоб дійсно дітям це було приємно отримати, – закликала тернополянка. 

Приносити речі, іграшки та солодощі можна у ресторан «Люди», що розташований за адресою: вулиця Старий ринок, 3. А ось більш детальний перелік потреб з точними розмірами можете дізнатися у волонтерки Юлії Слободян, звернувшись до неї особисто у соціальних мережах.

Читайте також:

Дістаємо все, що можемо: ліцей у Теребовлі активно допомагає ЗСУ

9 тонн картоплі для ЗСУ: як жителі села Гаї-Шевченківські влаштували благодійну толоку

Дружина військового з Тернопільщини благає долучитися до збору коштів на авто для ЗСУ

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.