Перетворили пустир на модульне містечко: як переселенці стали стимулом для відбудови Малашівців
- Тернопільщина прихистила понад 69 000 переселенців, які через бойові дії евакуювалися з прифронтових територій, багато хто з однією валізою. Їм допомагають відновити документи та забезпечують базові потреби.
- Така кількість ВПО стимулює відновлювати в області старі гуртожитки та покинуті приватні будинки, будувати шелтери та модульні містечка. Одне з таких відкрили у Малашівцях, за 18 км від Тернополя, де зараз проживають 22 особи.
- «Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win»
Аби ближче познайомитися з людьми та перевірити, в яких умовах живуть наші переселенці, — журналісти «20 хвилин» вирушили до села Малашівці. Знайти модульне містечко виявилось досить-таки просто, адже синьо-жовті будиночки при заїзді в селище видно здалека.
Переселенці вже чекали на нас і готувалися до розповіді своїх історій. Попри те, що згадувати початок повномасштабного вторгнення, евакуацію з рідного дому – складно, вони погодилися. Адже переконані, весь світ має знати про лихо, яке із собою принесли окупанти.
Ні моря, ні городу, ні домівки…
Першою нас зустрічає 65-річна переселенка з Херсонщини Ольга Васильєва і одразу запрошує нас до будиночка, аби показати свої умови. На стільці спить евакуйований з окупації кіт Рижик, а підвіконня вже обставлене 15 квітками у горщечках – звичайний сімейний затишок. Та пані Ольга наголошує, вдалося відтворити лише малу частину того, що залишилося в окупованому Скадовську.
— Я мала свій город, будинок, домашніх улюбленців, море…Та два роки тому мене звільнили від того, що так плекала та берегла. До останнього не вірила, що росіяни почали знову захоплювати наші міста, поки не побачила першу ворожу техніку в місті. Жити в окупації — постійний страх, відсутність продуктів, медицини і спокою, — каже пані Ольга.
Чому вирішили виїжджати? На це запитання Ольга Васильєва довго не думає і відповідає чітко: «У свої 65 я хочу ще пожити». Згодом дізнаємося, що син переселенки – боєць АТО. І всі ми знаємо, що такі родини в окупації страждали першочергово.
— Росіяни почали проводити масові обшуки. Шукали хлопців, які були причетні до військової справи, волонтерства. Особлива увага була прикута до бійців АТО/ООС. Забирали на підвали, катували….Тому ми з дітьми та онуком вирішили швидко виїжджати. Їхали на чужій машині, тож з речей майже нічого взяти не вдалося. Лише валізка та коти – усе майно. Та головне – нас не розстріляли, — згадує переселенка. — Наразі мій будинок ціленький, але в будь-який момент може прилетіти ракета чи шахед. Я не розраховую, що колись зможу повернутися додому.
Евакуювалася на Тернопільщину за порадами знайомих. Спочатку пані Ольга проживала у друзів, а вже в березні 2023 року їй запропонували місце у модульному містечку. Жінка одразу написала заяву, отримала ордер, ключі та переїхала. Їй подобається, адже звикла жити у приватному будинку, ближче до природи.
— Я одна з перших заїхала у модульний будинок. Була приємно здивована умова, які запропонували. Все чистеньке, все новеньке, у кожного своя кімната з базовими меблями. Гарно, що є гаряча вода, сучасна кухня. Та і ніколи не було проблем з електроенергією чи водопостачанням. Подобається й те, що тут є маленький городик, де ми висаджуємо овочі, зелень, квіти. Тут у мене знову з’явилося відчуття дому, — розповідає Ольга Васильєва.
За рік проживання у модульному будиночку пані Ольга вже переоблаштувала приміщення – зробила перестановку меблів, докупила необхідну техніку. Журналістам «20 хвилин» розповідає, обожнює комфорт і щоб навіть у тимчасовому будинку було відчуття затишку. Для зручностей поділила кімнату на дві умовні зони: «кухня» та «житлова кімната». І вже підготувала насіння зелені та овочів, аби засіяти частину свого городу.
– У нас є спільна кухня, але не завжди хочеться туди бігати. Тому я придбала собі електроплиту, холодильник, донька подарувала мікрохвильовку, друзі привезли сервіс для чаювання. Є також стіл та стільці. Я навіть встановила собі масажне ліжко, щоб трохи підліковувати спину. Через це у мене не так багато вільного простору, але мені комфортно. Головне – тепло та спокійно, – додає пані Ольга.
Переселенка з Херсонщини зізнається, для неї Малашівці та і загалом Тернопільщина – другий дім. Тож, вже невпевнена, що повертатиметься до Скадовська після звільнення.
— Росіяни залишають після себе лише бруд та руїни, а потім постійно обстрілюють. Тож, я вже не сподіваюсь, що колись зайду до свого будинку, влаштую прогулянку на узбережжі Скадовська. Можливо, колись мої діти відбудують там собі дачу, а мені вже добре на Тернопільщині. Я вдячна місцевим за гарне ставлення, за допомогу, за житло. Ці модульні будинки – гарний приклад того, як можна допомогти переселенцям, — каже 65-річна жінка.
Радіє прихистку в Малашівцях
Зруйновані будинки, постійні обстріли та сигнали повітряних тривог – чимало жахіть за час повномасштабної війни побачила і пенсіонерка Лариса Францівна. До весни 2022 року вона проживала у місті Слов’янськ, що на Донеччині. Наразі вона проживає у сусідньому будинку модульного містечка.
– Я розуміла, що перебувати в Слов’янську небезпечно. Так, я пенсійного віку, але ще хочу пожити, побачити цей світ. Тож, довелося їхати, рятувати своє життя, – говорить Лариса Францівна. – Тернопіль – місто мого студентства, тут здобувала вищу освіту, маю знайомих. Я не знаю, яка ситуація буде на Донеччині, але ймовірніше, що туди не повертатимусь. Буду налагоджувати своє життя на Тернопільщині. Мені тут подобається, бо скрізь привітні люди, лунає українська мова.
Про модульне містечко жінка дізналася вже у центрі надання адміністративних послуг, коли все ж таки вирішила оформити соціальні виплати. Тоді фахівці допомогли їй зібрати всі папірці і отримати річний дозвіл на проживання.
– У кімнаті я проживаю сама. Місця мені вистачає, умови для тимчасового проживання цілком нормальні. Звичайно, це не варто порівнювати з повноцінною квартирою чи будинком. Мені не подобається, що постійно доводиться виходити на вулицю, аби потрапити в душ чи на кухню. Влітку це ще більш-менш, а взимку – некомфортно. Хоча б якусь навісну конструкцію зробили, аби той сніг та дощ не крапали на голову, – розповідає пані Лариса. – У приміщенні ніколи не буває холодно, а влітку взагалі стовпчик термометра показує +30ºС. Але дякуємо і за це, бо ми проживаємо безплатно і не сплачуємо навіть за комунальні послуги.
Обидві переселенки наголошують, у Малашівцях їм пощастило з місцевими жителями. За потреби вони готові поділитися з ВПО овочами, ягодами, фруктами, яйцями чи інвентарем для роботи на городі. Також час від часу приходять на гостини, аби поспілкуватися.
Перетворили пустир на містечко
Модульне містечко у селі Малашівці стало місцем прихистку для внутрішньо переміщених осіб з Херсонщини, Харківщини, Донеччини, Запорізької області та інших регіонів. Загалом одночасно тут можуть прийняти 24 переселенців. І хоча дозвіл на проживання вже отримали 22, проте постійно проживають лише семеро.
Ще до 2022 року на місці модульного містечка був звичайний пустир. Тут час від часу скошували траву і жодних будівництв не планували. У жовтні 2022 року міська рада повідомила, що саме цю територію чеські партнери обрали для створення тимчасових помешкань переселенцям.
– Щодня у соцзахисті, ЦНАПі реєстрували нових внутрішньо переміщених осіб, які евакуювалися через війну. Люди втратили все і потребували не лише їжі, одягу, а й житла. Розселяли ВПО у гуртожитки, створювали тимчасові шелтори. У цей час до представників влади звернулися чеські партнери – Генеральне консульство Чеської Республіки в Україні та чеський уряд з пропозицією облаштувати модульне містечко. Ми запропонували їм кілька земельних ділянок у різних населених пунктах, та обрали вони саме Малашівці, – каже начальник управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Олег Соколовський.
Чеські партнери готові були надати три укомплектовані модульні будинки із 12 кімнатами для проживання на двох осіб, спільною ванною, вбиральнею та кухнею. Натомість перед місцевою владою поставили задачу – підготувати територію та під’єднати всі необхідні комунікації.
– Спочатку очистити територію від трави, розрівняли та облаштували тротуарною плиткою. Також частково зробили заїзд, висадили дерева. Коли будинки вже привезли та встановили, то комунальні служби під’єднали туди електроенергію, інтернет, водопостачання та водовідведення, огородили територію для сміттєвих баків та встановили їх. Біля будинків розставили сушарки, лавки та столи для сидіння, – розповідає Олег Соколовський.
Загалом на облаштування витратили кілька місяців і лиш потім почали запрошувати переселенців для проживання.
Від подушок до техніки
На території модульного містечка встановили три металеві будинки, що виготовлені за європейськими стандартами. У кожному облаштували по чотири кімнати для проживання – загалом 12, а також спільні два санвузли та одну кухню. Одна кімната має площу 12,8 кв. м та розрахована на проживання двох дорослих людей. Якщо родина складається з трьох осіб, то одне ліжко можуть доставити. А ось, якщо з чотирьох – можуть виділити дві кімнати.
– У кожній кімнаті є ліжка, маленькі тумбочки та одна загальна шафа. Кожне відділення шафи окремо зачиняється на ключ. Ми повністю підготували спальні місця – подушка, ковдра, постільна білизна та рушники. У будинку все залежить від електроенергії, навіть опалення, тож встановили такі електрощитові, щоб кожен міг вимикати за потреби. На вікнах є спеціальні жалюзі. Люди можуть закривати їх, і тоді сусіди та перехожі не бачать, що там відбувається у них в кімнаті. Всі приміщення зачиняються на ключ, – розповідає староста села Малашівці Володимир Корнутяк.
Щодо кухні, то вона спільна для всіх мешканців модульного містечка. І повністю укомплектована базовим обладнанням для приготування та підігріву їжі. Єдине – кожен повинен мати свій посуд.
– На кухні у нас є шафи, де можна зберігати посуд чи якісь продукти. Стіл, стільці, щоб нормально поїсти, та раковина з теплою водою. З техніки є індукційна плита, витяжка, два холодильники та пральна машина. Люди постійно щось готують, щось підігрівають та їдять тут. Але завжди тримають приміщення у чистоті. За понад рік проживання ніхто нічого не зламав, все чистеньке, – розповідає пан Корнутяк.
Повністю укомплектовані і дві ванні кімнати. Зокрема, у кожній кімнаті є два туалети для чоловіків та дві кабінки зі звичайними унітазами. Все зачиняється і це зручно. Є дві душові кабінки, вони також відгороджуються спеціальною шторкою. Поруч є дзеркала та раковини, де можна почистити зробити свої процедури. Бойлер працює постійно, тож переселенці мають теплу воду.
Село маленьке, але комфортне
Модульне містечко розташували поблизу житлових будинків. За кілька метрів є також храм, дві крамниці та амбулаторія. Не вистачає переселенцям аптечного пункту, але враховуючи оперативну роботу медиків, без ліків поки що не залишалися.
– Лікарня тут чудова. У мене були серцеві напади, погано себе почувала, то знайомі подзвонили медикам і вони одразу нас прийняли. Надавали всю необхідну допомогу, казали, що можна дзвонити в будь-який час. Вони не питали, чи маю я тут декларацію, звідки приїхала, а оперативно рятували моє життя, – розповідає переселенка з Херсонщини Ольга. У магазинах не все можна купити. Та і продукти тут дорожче коштують, ніж в Тернополі. Харчування для кота немає.
Аби дістатися з Малашівців до Тернополя, переселенці мають подолати 18 кілометрів. Щодня за встановленим графіком тут курсує громадський транспорт. Зі слів Ольги Васильєвої, вони вже знають розклад, тож без проблем можуть дістатися до обласного центру.
– Мені 65 років, але за потреби можу поїхати до Тернополя, бо 18 кілометрів – не така вже велика відстань. Тим паче нам видавали «Файну картку тернополянина», тож проїзд для нас безплатний. І це прекрасно, бо проїзд в обидва боки коштує 56 гривень, а у мене щомісячна пенсія лише 2 520 гривень. Місцеві ознайомили нас з розкладом, і ми так вже прилаштовуємося. Добре, що взагалі курсує громадський транспорт, що не треба витрачати кошти на таксі, – розповідає пані Ольга.
Єдине нарікання – незадовільний стан дорожнього покриття. Переселенка Лариса Францівна каже, з такими ямами та хворою спиною до Тернополя часто не їздитимеш.
– Дякуємо, що є автобуси, але хотілося, щоб ще відремонтували дорогу. Коли їдеш в автобусі, то занадто трясе, а для мого хребта – це великий стрес. Їздити до Тернополя змушена, бо в магазинах невеликий вибір товару. Та і ліки постійно треба купувати, бо аптека не працює, – наголошує переселенка з Донеччини.
Зі слів начальника управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Олега Соколовського, люди систематично звертаються з пропозиціями та проханнями. Наразі планують розглянути питання щодо встановлення парасольок від сонця та опадів на території модульного містечка. Якщо знайдемо кошти в бюджеті – влада піде на зустріч.
Як потрапити на проживання
Станом на 25 березня, у модульному містечку є вільні місця. Тож, люди, які переїхали на Тернопільщину і мають проблеми з житлом, можуть отримати ордер та ключі. За інформацією речниці Тернопільської міської ради Мар’яни Зварич, для поселення необхідно виконати декілька кроків:
1. внутрішньо переміщені особи повинні стати на облік в управлінні соціальної політики Тернопільської міської ради на вулиці Лисенка, 8;
2. подати документи для взяття на облік ВПО, що потребують надання житлових приміщень з Фонду житла для тимчасового проживання, у ЦНАПі на вулиці Острозького, 6;
3. подати документи на видачу ордера на право на поселення в житлові приміщення Фонду для тимчасового проживання. Теж подається пакет документів у ЦНАПі на вулиці Острозького, 6;
4. далі документи розглядає Громадська комісія з житлових питань при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради. За результатами видається ордер на поселення та укладається договір найму приміщення терміном на рік. Після зазначеного терміну договір можна продовжити.
Тож, якщо ви виїхали із зони бойових дій або окупованих територій, то звертайтеся і отримуйте дозвіл на проживання. Залишаємо адреси, куди варто звернутися перед поселенням:
- Тернопільська міська рада – вулиця Листопадова, 5
- Центр надання адміністративних послуг – вулиця Князя Острозького, 6
- Тернопільська міська комунальна лікарня №3 – вулиця Волинська, 40
Читайте також:
В нас стріляли, але ми вижили… Історія переселенців з Херсонщини, які знайшли прихисток у Тернополі
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
вася бик
Степан Яловега