Історик Микола Лазарович розповів про те, що означають майбутні вибори для України

Вибори президента 2019 – одна з найважливіших подій за всю історію України. В останню неділю березня українці проголосували за кандидатів, які, на їхню думку, гідні керувати Україною. Той, один із двох, кого виберуть 21 квітня, протягом наступних п'яти років разом з іншими інститутами державної влади, має вибудовувати внутрішню і зовнішню політику, економіку, соціальну та інші ключові сфери життя країни. Як буде розгортатися боротьба у другому турі та які наслідки може мати наш вибір “Ria плюс” розповів історик, професор ТНЕУ, доктор політичних наук, учасник російсько-української війни тернополянин Микола Лазарович.

- Історія має здатність повторюватись. Чи нагадує Вам ситуація, що склалась зараз у нашій країні, минуле?

- Чомусь на думку спадає 1659 рік, коли гетьман Іван Виговський переміг московитів під Конотопом. То була значна перемога. Настільки значна, що московський цар виходив до свого населення в жалобному одязі, особисто наглядав за будівництвом фортифікаційних споруд навколо столиці та навіть готувався до втечі вглиб Московії. Всі були переконані, що український гетьман піде громити Московську державу. Але замість того, щоб раз і назавжди поставити хрест на зазіханні Московії на Україну, Іван Виговський зрікся влади. Зробив це через повстання опозиційних сил, які по-своєму бачили розвиток України. Від згаданих подій можемо провести пряму лінію аж до Голодомору 1932–1933 рр. Бо, якби не деструктивна поведінка опозиції, ми могли б уникнути потрапляння до складу Московської держави, а відповідно й тих трагедій, яких українці зазнавали від північного ворога впродовж століть.

- Чому саме ці події Вам нагадують сучасність?

- Звичайно, зараз на більшій частині території України події, на щастя, розвиваються без крайнощів. Але в суспільстві є дуже багато агресії, несприйняття іншої точки зору. Доходить до того, що одні одних видаляють із друзів у соцмережах, сваряться в Інтернеті тощо. Це лякає, бо подальший розвиток у такому річищі може призвести до плачевних наслідків. Ми почали забувати, що триває російсько-українська війна. Росія, щоб роз’єднати нас, вдається до нечуваних маніпуляцій та психологічного впливу, запускає фейки проти українських патріотів, лідерів громадської думки, влади. Небезпека втрати Української держави сьогодні така сама велика, як і в будь-який інший період нашої історії – у середині XIV ст., у XVІI ст., на початку ХХ ст. Як раніше, так і тепер ворог очікує, коли ми самі опинимося у його майстерно сконструйованій пастці. Пересторога гетьмана Івана Мазепи: «През незгоду всі пропали. Самі себе звоювали» – досі актуальна.

- Чи можете нинішню ситуацію порівняти з подіями Української революції 1917–1921 рр.

- Інколи складається враження, що якась частина людей думає не головою, а шлунком. Так, сьогодні багатьом із нас доводиться зводити кінці з кінцями. Але ж маємо усвідомлювати, що, як не дай, Боже, розвалимо свою державу, легше нікому не стане, навпаки – наші біди помножаться. Під час згаданої вами Української революції ситуація певною мірою була подібною до нинішньої. Селяни передусім прагнули землі, працюючи на якій забезпечували б себе і своїх дітей. Проте, до закликів влади «боронити свою країну» вони часто були байдужими. Як наслідок, Україну окупували російські більшовики, що сповідували політику терору. Спочатку вони дали селянам землю, а потім забрали, щоб організувати на ній колгоспи. Тих українських селян, що не хотіли «колективізуватися», а їх була більшість, покарали Голодомором, від якого загинуло до 10 мільйонів людей. Зрозуміймо, що, якби українці в 1917–1921 рр. відстояли власну державу, зловмисних голодоморів та репресій з мільйонними жертвами не сталось би. Бо яка б погана своя держава не була, вона такого зі своїм народом не зробила б. Тому перед тим, як у другому турі президентських виборів 21 квітня раз проголосувати, сім раз подумаймо. Можна ризикнути власним життям, але ризикувати життям мільйонів, життям цілої держави – як мінімум нерозумно.

- Чи вважаєте, що несприйняття протилежної думки може стати початком радикальних дій?

- Насамперед така ситуація свідчить про залишки “радянської родової плями”, бо в СРСР чорно-біле сприйняття було нормою. А світ насправді різнобарвний, тому потрібно терпимо ставитися до чужих думок. Але лише доти, поки вони не загрожують нашій безпеці чи безпеці нашої держави. Я переконаний, що якби у 2014 р. вся Україна була україномовною і не мала на своїй території російської церкви, ми не отримали б нинішніх проблем. Що ж до можливої радикалізації суспільства, то щодо себе висловлюсь стримано: готовий брати участь у відстоюванні нашої державності, мови, віри тощо будь-якими засобами. Я не для того захищав Українську державу, щоб її тепер втратити. Історичний досвід України підтверджує, що в умовах бездержавності ми завжди не лише позбувалися можливості для повноцінного національно-культурного, соціального, демократичного розвитку, а й втрачали попередні надбання. Тому сьогодні наше найважливіше завдання – це збереження власної держави. Будь-якою ціною. Бо все, що відбуватиметься поза її межами, – демократія, соціальні стандарти, високі технології й таке інше, м’яко висловлюючись, не надихає. Ми повинні мати своє!

- Ви активно ведете блог на своїй сторінці у Facebook. Тему політики також не оминаєте

- Мудрі люди кажуть, що коли ви не цікавитеся політикою, то політика зацікавиться вами. Для того, щоб розуміти логіку розвитку тих чи інших політичних подій, їх потрібно вивчати, досліджувати, впливати на них. Разом із тим, вважаю, що у всьому мають бути межі, за які не можна виходити. Навіть у політиці. До прикладу, візьмемо нинішнього кандидата в президенти пана Зеленського, котрий порівняв Україну з порноакторкою. В будь-якій державі за таке як мінімум відлупцювали б. В Україні ж не дали й ляпаса. Але, можливо, такий ляпас і протверезив би багатьох нахаб.

- Що думаєте про те, що прихильники Володимира Зеленського ставлять у приклад відомих у світі коміків, які стали успішними політиками, до прикладу Рональда Рейгана. Чи може у нас президентом стати актор?

- Все може бути. Але, коли вести мову про того самого Рональда Рейґана, котрий, до речі, не був коміком, він був артистом іншого жанру, то перед тим, як стати президентом, його двічі обирали губернатором штату. Тому важко передбачити, якою може бути державна політика пана Зеленського, оскільки досі він не займався політичними справами, та й тепер не видно його конкретної позиції щодо державного будівництва. В команді цього кандидата в президенти висловлюються практично всі, крім нього самого. Незрозумілою є позиція команди Зеленського й щодо жовтневих парламентських виборів. За словами одного з її теперішніх чільних діячів та колишнього активіста Партії реґіонів  Разумкова, створення їхньої політичної партії, відомої під назвою “Слуга народу”, планують завершити восени цього року – акурат до парламентських виборів. Тобто замість хоч якихось реалій маємо суцільні гіпотези.

- У соцмережах люди повідомляють, що голосують не за Зеленського, а проти Порошенка. Що думаєте про це?

- Цьогорічні вибори надзвичайно важливі, адже на кону держава, якою не можемо собі дозволити ризикувати, особливо в умовах війни. При цьому не слід сакралізувати посаду Президента України, вона – лише засіб, за допомогою якого ми хочемо досягнути певної мети. Відповідно, голосувати потрібно не стільки за персоналію, як за вектор розвитку. Мені ближча та позиція, яку реалізує й декларує П. Порошенко, ніж фактична відсутність будь-якої позиції у В. Зеленського. Звичайно, що чинний Глава держави й зробити міг більше, і помилок допустив чимало. Однак найбільшою проблемою вважаю Росію – аґресивну й непередбачувану державу, від якої мусимо максимально дистанціюватися. Президент Порошенко це зуміє зробити. А зможемо втримати свою державу – розберемося з корупцією. Не зможемо – РФ помножить нашу корупцію на свою.

Також наголошу на такій засторозі. Якщо Президентом України стане не Порошенко, то його наступнику потрібен буде тривалий час для формування своєї команди та для входження в курс справ. Тим часом РФ отримає карт-бланш для тотального втручання в жовтневі парламентські вибори. Наслідки для України можуть бути катастрофічними. Тому маємо діяти розважливо й обачно.

- Як учасник бойових дій, як можете прокоментувати, що на 32-хспецдільницях із 63, де голосували військові, Зеленський здобув перемогу?

- По-перше, таке голосування – це свідчення демократичності процесу виборів у середовищі військовослужбовців, чого раніше там не було. По-друге, Збройні сили України – зліпок українського суспільства, то чому б там мали нуртувати інші ідеї, ніж серед цивільного населення? Якщо хтось думає, що серед вояків проводять якусь особливу ідеологічну роботу, то ні. Принаймні в моєму військовому підрозділі такого точно не було, за винятком хіба що кількох десятків лекцій для особового складу, прочитаних мною.

Огортає мене тривога з іншого приводу – певна кількість вояків проголосувала на президентських виборах за Ю. Бойка та О. Вілкула. Значною мірою це люди, винні у війні, яку ми маємо сьогодні. Це сумний факт…

- Чи можна вірити передвиборчим програмам обох кандидатів?

- На жаль, передвиборчі програми мало хто читає, оскільки папір, на якому вони написані, витримує все. Скажімо, один із кандидатів мав непогану програму, але в одному з інтерв’ю заявив про два гарних народи – український і російський та дві погані еліти – українську й російську. Але для мене та «погана» українська еліта набагато ближча, ніж той «гарний» російський народ. Адже війну проти України веде не лише Путін і Кремль, а й російський народ. Щодо двох фіналістів виборчих перегонів, то сподіваюся, що виборці дещо більше вивчатимуть їхні програми, щоб не помилитися у своїх симпатіях.

- Основними виборцями Зеленського вважають молодь, яка хоче швидких змін в країні. Які настрої серед студентів?

- Я поважаю право вибору у своїх студентів. Тому тему, хто за кого голосував, на заняттях стараюся не актуалізувати. Настрої в молодіжному середовищі різні – від байдужості й інфантильності до поїздок із патріотичними лекціями до однолітків і не тільки. Головне, що стараюся донести в студентських аудиторіях, – це розуміння складності історичного шляху України, фатальних помилок, які призводили до руйнування нашої державності. Ми всі мусимо пам’ятати, що теперішній Українській державі виповнилося лише 27 років. Загалом же за останні 670 років Україна була незалежною менш ніж чотири десятиліття. Більшість бід, яких зазнав український народ, були зумовлені проблемою нашої бездержавності.

- У першому турі виборів явка громадян була понад 63%. Чи є шанси, що голосувати на другий тур прийде ще менше людей?

- Явка може бути й меншою. Не відомо, як поводитимуться виборці тих кандидатів, що не вийшли до другого туру. Тому чимало залежатиме від здатності фіналістів передвиборчих перегонів донести до людей свої думки та смисли, зачепити їх за живе. Якщо висловлюватися жартома, то визначальною буде роль, яку до другого туру гратиме Петро Порошенко: чи це буде “порох” чи це буде “пилюка”.

- Що треба читати людям, щоб своїм вибором не призвести Україну до ще гіршого стану?

- Насамперед історичні праці, щоб більше не повторювати тих помилок, які на різних етапах розвитку нищили нашу державність, а без неї й нас самих. Утім, я – оптиміст і щиро переконаний, що майбутнє за нами, і невдовзі ми віддаватимемо перевагу футурологічному читву, щоб визначати якнайкращі перспективи розвитку Української держави.

Фото: особистий архів Миколи Лазаровича

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.